Липа впала прямо на дах будинку. Коріння, яке стирчало над землею, нагадувало дикого звіра, що мирно спав собі у своїй берлозі, а його насильно виволокли звідти. Дерево було ще живе, але вбачалося у ньому щось страшне, щось неприродне. Елена поглянула довкола. Не тільки будинок, а й сад здавався невпізнанним. Живопліт, що оточував сад, повалило, ще два великих дерева, бук та тополю, теж вирвало з корінням, і тепер вони лежали на лузі, що перетворився на закаламучену ділянку землі, в якій грузли ноги. Фруктові й оливкові дерева звалені докупи. Тільки червоний бук витримав, залишаючись єдиним вартовим, єдиним свідком руйнівної сили, з якою небеса накинулися на пагорб. Підійшли Гектор з дітьми. Завмерли, не в силах поворухнутись чи промовити слово перед отим руйнуванням.

— Доведеться все відбудовувати, — пробурмотів Гектор після довгого мовчання. У ту мить сонячний промінь пробився крізь щільну завісу хмар і освітив верхівку червоного бука, від чого той, здавалось, яскраво запалав.

Події того дня назавжди закарбувались у моїй пам’яті. Від нашого попереднього життя нічого не залишилося. Перед моїми враженими очима були руїни рідної садиби, зруйнований шлюб, дівча-підліток, хлопчина, кульгаве віддане собача і вирвані з корінням дерева. Однак у тій малості було все. Було життя — моє життя, наше. Якимось химерним чином руйнування надавало нам сил, робило сильними й мужніми, як ніколи раніше. Отой сонячний промінь, що на мить прорізав хмари, став найдорожчим і найкращим видовищем у моєму житті, дивним спалахом, вибухом, богоявленням. Ті руїни стали глибоким втіленням нашого існування. Усім, що в нас залишалося, нашим скарбом. Слова Гектора «Доведеться все відбудовувати» лунали в мені як набат посеред темної ночі мовчання та смерті.

Перед моїми очима стояла стара кам’яна садиба, в якій я зросла сама і де виростила своїх дітей. Для мене це була найнадійніша і найнепорушніша схованка, однак виявилося, що то неправда. Дивлячись на її пробитий посередині дах, на зруйнований стихією сад, я здалася, а здавшись, знайшла у собі сили, щоб діяти. Я зрозуміла: єдина можливість, що в мене залишається, — боротись, не сподіваючись щось отримати; просто у самій боротьбі криється остання можливість вижити.

Відтоді багато що змінилося. Наприклад, кімната, в якій я перебуваю зараз і де написала цю історію, приглушене світло лампи, кімнатні рослини навколо, що захищають мене від тривоги, від хвилин смутку, кішка Ади, яку я успадкувала після смерті моєї подруги і яка спить, згорнувшись клубком, у мене на колінах, — теж уже геть стара. Оця садиба, що перетворилася на прихисток для всіх, хто шукає нових шляхів у житті, втративши власні, для тих, хто пережив трагедії, катастрофи, кому кортить розповісти ще одну історію про те, як людство наближається до фатального кінця. Можливо, щоб відродитися, — хтозна.

Бувають дні, коли думки про неминучий кінець, що чекає на нас, стають нестерпними; новини, які надходять з усіх кінців світу, такі страшні, що будь-які бажання та надії вмирають, вичерпуючи з кожної моєї клітинки всі життєві сили. У такі дні я іду з Ґвідо в ліс шукати трюфелі; ми обоє знаємо, що насправді шукаємо іскру сенсу, почуття належності до чогось більшого, що являє собою довершену рівновагу між тим, що створює, і тим, що руйнує, яку ми, люди, назавжди порушили. Коли ми з ним кохаємося, то віддаємо шану правді тіла, потужній силі тілесного задоволення, бажання, перетворюємося на первісних істот, сповнених уяви та вдячності. У його обіймах я така, якою є. Неприкрита. Кохатися — це наш політичний акт спротиву.

Я сиджу в цій кімнаті наодинці з моїми думками, словами, вчинками, які здійснила протягом свого життя. Мій сад відродився і дає мені все, що потрібно для життя. Сонячної енергії вистачає, щоб опалити будинок і нагріти воду для купання. Дощова вода збирається у великі місткості, де зберігається і використовується протягом нескінченного періоду засухи, на який перетворилося літо з його небом без єдиної хмаринки, розпеченим інколи добіла, і таким непорушним, майже мертвим повітрям, що дихати не можна. Сестра Фатіма навчила мене й Джованні доглядати за бджолами. Я викопала на ділянці біля будинку ставок, залишивши землю навколо нього необроб­леною, адже слід зберегти хоча б маленьку частку дикої природи. Гектор, Сюзанна, Джованні та Пандора часто приїжджають до мене в гості. Без їхньої допомоги я б нізащо не змогла зробити все, що зробила. Саме завдяки нашим трудящим рукам, усім разом нам вдалося залишитись людьми і зберегти зв’язок із нерозривною цінністю, що називається «родина», але може набувати різних форм, — тепер я знаю це напевне.

Уночі я виходжу погуляти в саду. Слухаю спів жаб у ставку, милуюся світлячками, що хмарками пурхають у високій траві, яка пахне землею і водою, підводжу очі до зірок, а легенький вітерець щось тихенько нашіптує лис­точкам на фруктових деревах. Червоний бук і досі тут — гордий і сильний, мій надійний захисник. Уся ця краса мене захоплює, я відчуваю вологу під босими ногами, відчуваю себе часткою цього саду, цього світу, всесвіту.

Я — жива.

К’яра Меццалама народилася в Римі. Письменниця, перекладачка, психотерапевт. У 2009 році вийшла її перша книга «Я подбаю про тебе» («Avrò cura di te») (видавництво Edizioni E/O). Окрім того, вона є авторкою щоденника про серію терористичних актів, що сталися в Парижі: «Хочу бути Charlie: маленький щоденник італійської письменниці, яка живе в Парижі» (видавництво Edizioni Estemporanee 2015).

Її другу книгу «Персидський сад» («Il giardino persiano»), яка вийшла у видавництві Edizioni E/O, перекладено на французьку та фарсі. Цензура Ірану її заборонила. На основі книги створено її дитячу версію «Le jardin du dedans-dehors», щось на зразок коміксу, який отримав численні премії і перекладений багатьма мовами.

К’яра викладає літературу в Паризькому інституті італійської культури, співпрацює з журналами «Леджендарія» та «Парктайм Маґазін», член асоціації «Пікколі Маестрі». Живе на два міста, між Римом і Парижем, має двох дітей.

Щиро дякуємо за те, що законно придбали цю книжку через мережу уповноважених продавати книжки закладів (а не в продавця, який порушив закон про продаж книг, застосувавши знижку, що перевищує дозволену законом, або отримав її з мережі незаконного поширення).

Ми високо цінуємо цей вчинок, адже він є конкретною протидією піратству, що завдає значної шкоди системі італійського книговидавництва. Згідно з даними, представленими під час конгресу Асоціації видавців Італії 22 січня 2020 року, піратство паперових та електронних книжок, тобто незаконне завантажування текстів у цифровому форматі, нелегальне копіювання, фактична підробка та друкування книжок неуповноваженими типографіями, завдає економічних збитків на рівні 25 відсотків від загального товарообігу галузі в нашій країні, а це становить 216 мільйонів недовиплат до державної скарбниці, втрату 8 800 робочих місць, враховуючи суміжні з книговиданням галузі.

Ми можемо вас запевнити, що ціна, яку ви заплатили за цю книжку, — справедлива винагорода всім особам, які доклали зусиль, щоб її опублікувати та поширити (автор, видавець, перекладач, редактор, графік, типограф, працівник видавництва, дистрибутор, працівник рекламного агентства, власник та працівник книгарні і т.д.). Усі ці люди гідно і чесно виконують свою роботу, а їх буквально обкрадають усіма зазначеними вище піратськими вчинками.

Ціна, яку ви заплатили за цю книжку, служить підтримкою широкої та різнобічної системи книговидання, яка поряд із світовими бестселерами видає щороку тисячі нових книжок, які, можливо, не матимуть такого шаленого успіху, однак є необхідними для системи бібліодиверсифікації, що ґрунтується на принципах пошуку та плюралізму голосів.