«Правосуддя».

Єдине, що вона могла, – кинути цій дівчині мотузку. А Ханні доведеться хапатися за неї власноруч.

***

За годину Ніна з Адріком увійшли до монастирських стаєнь. Їх не було лише одну ніч, проте дівчині здавалося, наче минули довгі місяці. Мозок аж кипів від почуттів і нової інформації. Матаяс. Трассел. Ханна. Поховані на фабриці жінки.

На передпліччі пульсували сліди від укусів. Заради всіх Святих, на неї напали вовки. Ніні потрібна була гаряча ванна, тарілка з вафлями і щонайменше дванадцять годин сну.

Побачивши їх, Леоні помахала рукою. Вона сиділа на високому ослінчику в темному кутку стайні, заховавшись від допитливих поглядів перехожих за кількома залишеними Ніною та Адріком ящиками. Дівчина увімкнула невеличкий табірний пальник, а все навколо було заставлене горщиками й скляними слоїками, які вона, напевно, використовувала для перевірки зразків води.

– Я думала, що ви повернетеся швидше, – з усмішкою зізналася вона.

Адрік завів коня в стійло.

– Ніна вирішила влаштувати собі пригоду.

– Хорошу? – поцікавилася Леоні.

– Пізнавальну, – озвалася Ніна. – Скільки ти цим займаєшся?

– Цілу ніч, – зізналася дівчина. Вигляд у неї був не дуже.

– Ходімо пообідаємо в місті, – запропонувала Зенік. – Досить із мене монастирського місива.

Леоні підвелася й схопилася руками за стіну.

– Я… – Очі в неї закотилися, і дівчина різко похитнулася.

– Леоні! – зойкнула Ніна, і вони з Адріком кинулися до подруги, ледве впіймавши її. Обережно опустили дівчину на землю поряд із пальником. Вона була аж мокра від поту, і шкіра горіла вогнем.

Леоні розплющила очі.

– Це було несподівано, – промовила вона й роздратовано посміхнулася.

– Наразі не час радіти, – кинув Адрік. – Пульс у тебе шалений, і ти аж гориш.

– Принаймні не померла.

– Припини шукати позитиву й розкажи, коли це почалося.

– Здається, я напартачила з дослідами, – слабеньким голосом озвалася Леоні. – Намагалася очистити воду від забруднювачів, відділити їх. Мабуть, якась частина потрапила в організм. Казала ж вам, що робота з отрутами – непроста штука.

– Я віднесу тебе до спальні, – вирішила Ніна. – Знайду чисту воду…

– Ні. Не хочу, щоб Джерельниці щось запідозрили.

– Ми можемо попіклуватися про неї тут, – запропонував Адрік. – Улаштуймо її позаду на санях. Я розкладу вогнище й закип’ячу воду на чай.

– У моєму наборі є вугільний розчин, – сказала Леоні. – Додайте кілька крапель. Він усотує токсини.

Ніна розклала для дівчини постіль із ковдр, щоб її не видно було з подвір’я, та спробувала зручніше влаштувати подругу.

– Є ще дещо, – умостившись, повідомила Леоні.

Ніні не подобався сірий відтінок шкіри Леоні й те, як тріпотіли у дівчини повіки.

– Просто відпочинь. Це може зачекати.

– До мене приходила Берегиня.

– Що сталося? – перепитав Адрік, уклякнувши біля дівчини з горнятком чаю, над яким здіймалася пара. – Ось, спробуй трохи попити. Хтось із послушниць розповів, що бачив нас у лісі?

– Ні, одна з них померла.

Ніна завмерла.

– Дівчина, котра впала з коня?

– Я не помітив, щоб вона так серйозно травмувалася, – зауважив Адрік.

– Вона не травмувалася, – заперечила Леоні, повільно сьорбаючи. – Гадаю, справа в річці. Вона досить довго пролежала у воді, до того ж мала відкриту рану.

– Усі Святі, – зітхнув Адрік. – Що за чортівня коїться на фабриці?

– Не знаю, але… – Ніна повагалася, а тоді рішуче повела далі: – …але вся гора вкрита могилами. Уся територія фабрики за водоймою. Я відчуваю їх повсюди.

– Що? – здивувався Адрік. – Чому ти нам не сказала? І звідки ти це знаєш?

Леоні заплющили очі. Схоже, її шалений пульс трохи вповільнився – хороший знак.

– А є ще трохи чистої води? – запитала Ніна. – Слід спробувати збити жар. І подивися, чи є в її наборі карболка.

– Навіщо? – перепитав Адрік, дістаючи свою фляжку й дезінфектор. – Вона поранилася?

– Ні, поранена я. Учора ввечері мене вкусив вовк.

– Аякже.

Ніна скинула пальто, демонструючи подраний і просочений кров’ю рукав.

– Зажди-но, – видихнув хлопець. – Ти що, серйозно? – Він опустився на землю поряд із Леоні й потер пальцями скроні. – Один солдат отруєний, на іншу напали вовки. Місія йде як по маслу.

Ніна витягла із саней відріз тканини й розірвала навпіл. З однієї частини дівчина зробила компрес для Леоні, а другою перев’язала рану на руці.

– Отже, та дівчина, Ханна, урятувала тебе від нападу вовків? – припустив Адрік.

– Щось таке. – Ніна не готова була розповідати про Трассела. Найменше, що їй зараз було потрібно, – це Адріків скептицизм. – Гадаю, у рану могло потрапити трохи парем.

– Що?

Зенік краєм ока глипнула на Леоні, чиї повіки знову затріпотіли.

– Точно не знаю, але вовки поводилися дивно. І це скидалося на дію парем.

– Але твоя залежність…

Ніна похитала головою.

– Зі мною поки що все гаразд.

Це було не зовсім так. Самої лише згадки про парем було достатньо, щоб відчути звірячий голод. Однак жага виявилася не такою нестерпною, як вона очікувала.

– Усі Святі, – пробурмотів Адрік, нахиляючись уперед. – Якщо наркотик у воді й Леоні ним отруїлася…

– Леоні не поводиться як гриша під дією парем. Вона вже чіплялася б за стіни, розпачливо шукаючи наступної дози. – Ніні це чудово було відомо. – Утім, решта симптомів схожі, а достатньо велика доза парем може вбити людину без гришинського дару, скажімо послушницю.

– Це не була парем, – пробелькотіла Леоні. – Не думаю.

– Я гадала, ти спиш.

– Сплю, – погодилася дівчина. – У воді було щось їдке.

– Можеш випити ще трохи чаю? – запитав Адрік.

Леоні кивнула й навіть спромоглася зіпертися на лікті.

– Я ще не відділила агресивної речовини. Ніно, чому ти не розповіла нам про могили, щойно знайшла їх?

– Упевнена, що не хочеш іще трохи поспати? – зітхнула дівчина. Потупила очі на складений компрес у долонях. – Сама не знаю чому. Думаю… Вони привели мене до східних воріт.

– Хто тебе привів?

Ніна відкашлялась і обережно промокнула тканиною чоло Леоні.

– Я чула… голоси мертвих. Увесь час чула їх в Еллінгу.

– Гаразд, – сторожко озвалася дівчина. – І що саме вони казали?

– Їм потрібна наша допомога. – Моя допомога.

– Мерцям, – повторив Адрік, – потрібна наша допомога.

– Знаю, це звучить так, наче я спала з розуму, але ми мусимо потрапити на фабрику. І, здається, я знаю декого, хто може допомогти.

Надвечір Ніна відвела Леоні назад у спальню й уклала її в ліжко. Жар трохи спав, і дівчина вже почувалася краще – ще один доказ того, що знайдена в річці отрута не була парем. То що ж було не так із вовками і що саме потрапило зі слиною в рану? Від чого померла послушниця?

Ніна зібрала недоїдки на тарілку, понесла її до лісу й залишила під деревом, наївно сподіваючись, що Трасселові знову вдасться відшукати шлях до неї. Та найімовірніше, що їжею почастуються якісь невдячні гризуни.

Стоячи на узліссі, Ніна подивилася вгору, на фабрику: у надвечірніх сутінках її вогні сяяли золотом, а вікна східного крила залишалися темними. Дівчина подумала про покручене коріння Джелового ясена, вирізьблене на стінах водойми. «Це місце отруєне. – Вона майже фізично відчувала гіркоту отрути на язику. – Та наскільки сильно?»

***

Наступного ранку Ніна потішено знайшла записку із запрошенням до келії Берегині, яку хтось просунув їй під двері. Жінка хотіла зустрітися з нею і Ханною після ранкових молитов, щоб домовитися про уроки іноземної мови. Отже, послушниця хоче дізнатися більше про свій дар гриші, хай навіть винятково для того, щоб навчитися контролювати його.

Адріка її план, звичайно, стривожив.

– Краще б ми витратили цей час на пошуки інформації тут і в сусідніх містечках, – побідкався він. – Фієрда готується до чогось. Отримавши необхідні розвіддані, наші сили змогли б улаштувати засідку для фургона чи корабля або й узагалі відрізати цю територію від світу; та якщо фієрданці пронюхають про нашу діяльність і пришвидшаться, нам нічого не вдасться. Ніно, ти навіть не уявляєш, як легко зруйнувати власне прикриття. Це небезпечна гра.