«Схоже на Кувея». Ніколаї був у захваті від таланту шуанського хлопчини влаштовувати безлад навколо себе. А надто через те, що Пекельник був Зоїною проблемою.
– Звучить не надто погано.
Усмішка Трухіна стала жалісливою.
– Здається, міністр оборони побував у вогні. Але він не постраждав.
– Усе гаразд, поки ніхто не підпалив міністра фінансів. Кав аненьє? – звернувся Ніколаї до Ісаака на земені. Він дізнався про хлопцеву здібність до мов ще під час служби в Гальмгенді й заохочував його розвивати цей хист.
Ісаак злегка вклонився.
– Вимова дедалі краща, ваша величносте.
– Можеш мені не лестити, Ісааку.
Хлопець відкашлявся.
– Ну, «день» на земені буде «кан», а не «кав». Чи, може, ви хотіли поцікавитися, як там мій віслюк?
– Сподіваюся, з твоїм віслюком усе гаразд, але тобі слід без вагань виправляти мене, якщо я припускаюся помилки.
– Так, ваша величносте, – невпевнено озвався Ісаак.
– Не турбуйтеся, – заспокоїв Ніколаї, коли вони залишили вартових позаду й рушили до Ґранд-Палацу. – Таке нечасто трапляється.
Прості слова. Старі слова. Та вони щодня дедалі більше різнилися з тим, що відбувалося насправді.
Ніколаї помітив крізь дерева позолочені тераси Ґранд-Палацу, що висилися одна над одною, наче глазуровані коржі найдорожчого у світі торта. Його предки полюбляли надмірні прояви всього, крім гарного смаку. Власне, зараз він тут однаково не зупинятиметься. Натомість хлопець повернув ліворуч, до Маленького Палацу, подолав лісок і опинився там, звідки розгортався краєвид на золоті куполи будівлі й блискуче синє озеро за нею, посеред якого виднівся крихітний острівець.
Король провів тут чимало часу, та в цьому місці однаково було щось особливе: височенні вежі, старовинні дерев’яні стіни, інкрустовані перламутром і прикрашені різьбою з різноманітними квітами і тваринами. Ніколаї завжди здавалося, наче він заходить на чужу територію, залишає позаду новий світ і опиняється там, де укладають нечестиві угоди. Напевно, йому слід було припинити читати стільки романів.
По всіх усюдах метушилися гриші в яскравих кефтах – формі, яку Толя з Тамар рішуче відмовилися вдягати, натомість віддавши перевагу оливковому однострою Першої армії. Близнюки полюбляли закасувати рукави, хизуючись смаглявою бронзовою шкірою, прикрашеною символами Сонячної святої.
Зоя і Женя вже чекали на них у штабі.
– Ти запізнився, – зауважила Назяленскі.
– Я король, – нагадав Ніколаї, – а отже, це ви прийшли зарано.
Коли йшлося про державні справи, Тріумвірат Гриші зазвичай зустрічався з Ніколаї у Ґранд-Палаці, у тому самому приміщенні, де король засідав із міністрами й генералами. Та якщо хотілося поговорити, по-справжньому поговорити, не боячись, що у стін є вуха, вони збиралися у зведених Дарклінґом кімнатах. Той чудово розумівся на зберіганні таємниць: у штабі не було вікон, а єдиними дверима можна було скористатися, лише зайшовши через Маленький Палац. Стіни були прикрашені намальованими на стародавній лад мапами Равки. У дитинстві вони б зачарували Ніколаї, якби йому дозволили бодай наблизитися до них.
– У нас проблема, – сказав король навпрямець і влаштувався на стільці в голові стола, поставивши на коліно горнятко з чаєм.
– Казати, що в нас проблема, це наче нагадувати, що Толя голодний, – відповіла Зоя, не зважаючи на розгніваний погляд хлопця й наливаючи собі з самовара чаю. – Це мало б мене здивувати?
Вона була вбрана в синю вовняну кефту (за холодної погоди так вдягалася більшість Етерців) зі срібною вишивкою на рукавах і подолі та сірим лисячим хутром на комірці. Попри довгу подорож назад до Ос Альти, що тривала кілька днів і ночей, утомленою дівчина аж ніяк не здавалася. Зоя завжди залишалася генералом, а бездоганний вигляд став частиною броні. Ніколаї глипнув на свої ідеально відполіровані черевики. Такі дрібниці він поважав.
– Але ця халепа особливо смачненька, – повідомив він.
– О ні, – застогнала Женя. – Коли ти так кажеш, усе незабаром полетить під три чорти.
Кефта дівчини була червоного кольору Корпуснійців, лише на відтінок темнішого за її волосся, а манжети вигаптувані темно-синім; таку комбінацію кольорів носили тільки Женя та її підрозділ Краяльників. Утім, і манжети, і пруг були прикрашені ще й золотою ниткою, що пасувала до прикрашеної сонцем на згадку про Аліну Старкову пов’язки на оці. Ніколаї додав сонце, що сходить, до геральдичних символів Ланцових і не приховував, що цей жест був продиктований необхідністю підтримати громадську думку й особистими почуттями.
І попри те, що дівчина давно покинула їх, іноді королю здавалося, наче Аліна крокує за ними з однієї кімнати до іншої, а її присутність була такою ж відчутною, як тепло літнього сонця.
Ніколаї постукав ложечкою по горнятку.
– Давід із Надею майже закінчили вдосконалювати збройну систему ізмарсії.
Творець навіть не завдав собі клопоту відірватися від книжки, яку приніс із собою, – він читав про осмотичні фільтри, що здавалися Ніколаї надзвичайно корисними.
– Твоя правда, Женю. Схоже, проблема дуже серйозна.
Дівчина схилила голову набік.
– Чому ти так думаєш?
– Він розпочав із гарних новин.
Ніколаї із Зоєю перезирнулися, і дівчина оголосила:
– На торговельному саміті в Івці до короля підійшов Гайрам Шенк. Торговельній Раді Керчу відомо про наші підводні човни.
Тамар роздратовано відкинула волосся.
– Хай йому грець. Я так і знала, що зі старих лабораторій витікає інформація. Нам слід було раніше переїхати до «Лазлайона».
– Вони однаково колись мали про це дізнатися, – утрутився Толя.
А Давід пробурмотів:
– Підводні кораблі можна використовувати в мирних галузях. Для досліджень, геологічної розвідки.
Хлопцеві ніколи не подобалося називати себе розробником зброї. Проте вони не могли дозволити собі залишатися такими наївними.
Тамар обіперлася об стіну, підібгавши ногу.
– Не вдаваймо, наче не знаємо, для чого Керч збирається використати наших акул.
Гайрам Шенк і крамарі з Ради Керчу присягалися, буцімто ізмарсії потрібні їм для захисту від сусідів-шуанців та можливих фієрданських блокад. Але Ніколаї знав правду. Її знали всі. Керч уже намітила собі ціль: новоземські кораблі.
Земені будували власний флот і прокладали нові торговельні шляхи. Їм більше не потрібні були керчинські порти чи керчинські судна, тож могутній Керч, що так довго беззаперечно правив морями і світовою торгівлею, вперше змушений був перейматися появою суперника. А на додачу Новозем’я мало переваги, які Керчу навіть не снилися: просторі фермерські угіддя, ліс і власні шахти. Щиро кажучи, Ніколаї заздрив розквіту молодої держави. Ось чого міг досягти народ, на кордонах якого не чатував воїн, а на плечі не тиснув тягар постійного передчуття війни.
Та якщо Торговельна Рада Керчу втілить у життя свої плани щодо равканської флотилії акул, для кораблів земені не залишиться вільного клаптика моря. На них повсюди нападатимуть, і Керч знову поверне монополію на море – монополію, яка зробила його однією з найбагатших і наймогутніших країн у світі, попри геть невеличку територію.
– Новозем’я було сильним союзником, – нагадав Толя. – Вони підтримували нас, стояли пліч-о-пліч із нами там, де ніхто не наважився.
Тамар схрестила руки на грудях.
– Але вони не можуть віддати за нас позички. Керч контролює равканський борг. Вони можуть знищити нас одним розчерком пера.
Ніколаї замислено розглядав мапу перед собою. На півдні – Шу Хан. На півночі – Фієрда. Равка затиснута між ними. Якщо їм не вдасться захистити кордони, його країна перетвориться на поле бою між двома могутніми силами, а він обіцяв людям мир і нагоду все відбудувати. І Шу Хан, і Фієрда можуть похизуватися сильними регулярними арміями, а равканське військо виснажене роками війни на обох фронтах. Перейнявши на себе командування равканськими силами після громадянської війни, Ніколаї знав, що чисельністю вони не можуть зрівнятися з ворожими арміями.
