Литмир - Электронная Библиотека

Тоня Трюфель зібрала свої речі — кілька фотографій доньки в рамці, чашку для кави, декілька книг, журналів, течки з паперами, і вийшла зі своєї редакції, якій віддала шість років життя. Тоня Трюфель пішла в дешеву забігайлівку — єдину в промисловій зоні, де часто обідала. Вона дуже хотіла їсти. Тоня йшла невеликою вулицею, обкладеною одноманітним сірим бетонним парканом, і думала про доньку, згадувала її усміхнене лице на фотографіях, які робила, коли приїздила в гості. Вона йшла і курила. У неї трусилися руки. Тоня Трюфель сказала собі: мабуть, від холоду. До їдальні було ще далеченько, а бетонний паркан не закінчувався.

29 березня 2013, Київ

Планетниця

Леся Онищенко — маленька, худорлява шістдесятирічна галицька пані, все життя любила читати газетні статті про незвичайні події та аномалії, таємниці Землі і Всесвіту, загадки космічних просторів і давніх цивілізацій, потойбічні життя і прибуття неземних істот. Пані Леся лопотіла своїм дзвінким голоском про прочитане мало не на кожному кроці, і людям вона здавалася трохи дивною — не те, щоб дуже, але трохи. Пані Леся також дуже любила астрономію і все, що з нею пов’язане. Хоча вона й не особливо знала, що таке астрономія, бо не вельми стежила за цією наукою, але читала все, що їй потрапляло на очі в жовтій пресі, і вважала, що астрономією має цікавитися кожна людина, особливо молода, бо теперішню молодь крім гульок і алкоголю більше нічого не цікавить. Через астрономію, була переконана пані Леся, можна передбачати своє майбутнє, а тому не робити безглуздих вчинків.

Ще за часів більшовиків пані Леся також цікавилася неземним походженням релігій, спершу на неї гримав парторг заводу Микола Панасович Спиридон, у якого в роду були священики, зокрема його дід по батьківській лінії, але в чому він нікому не зізнавався. Лише пані Леся, коли була ще юною дівою, добре про це знала, бо її бабця училася з майбутньою дружиною діда Миколи Панасовича, отця Василія. У подальшому це і давало моральне право пані Лесі прямісінько в очі Миколі Панасовичу зухвало говорити: «Ще один комуніст мені знайшовся». Врешті-решт, на захоплення молодої пані Лесі вже не звертали уваги. З часом вона також почала цікавитися планетами, міркуючи, куди ж зникло на них життя.

Упродовж майже сорока років вона ретельно визбирувала статті з різних газет і журналів, вирізала їх ножицями та охайно складала у великий альбом. Цей велетенський «неземний» альбом, обтягнутий коричневим дерматином, стояв поруч із іншими альбомами — у вишневому дерматині, в якому пані Леся колекціонувала викройки, переважно штанів, спідниць, шортів, пальтечок, плащів і дитячого одягу та іншим, обтягнутим зеленим дерматином, у якому вона збирала вирізки рецептів тортів, тістечок, кексів, та рецепти приготування грибів, м’яса, салатів, маринадів для закруток овочів і фруктів. Ці три альбоми були її справжньою гордістю, однак «неземний» альбом був найбільшою цінністю, бо вирізки, приклеєні до його сторінок, особливо збуджували уяву пані Лесі, і вона з радістю любила показувати ці матеріали своїм гостям з найменшої нагоди. Отак прийдуть подружки пані Лесі, хильнуть із нею трохи малинової настоянки, поспівають, а потім господиня давай їм показувати свій альбом, обережно гортати великі сторінки, вкриті приклеєними вирізками, і розповідати про зміст цих вирізок.

Пані Леся буквально полювала за матеріалами, якими наповнювала цей альбом. Особливо вона любила рубрику «Діти всесвіту» в районній газеті, яку вже сьомий рік поспіль, іноді з бодуна, писав місцевий журналіст, миролюбне велике дитя Коля Мигаль. Вона так любила перестріти журналіста на ринку чи в центрі містечка, погомоніти з ним про інші світи, що деколи навіть запрошувала до себе на чай і, звісно ж, наливала йому чарочку та пригощала всілякими закусками. Коля Мигаль був сорокарічним холостяком, трохи забрьоханим, неохайним, але дуже доброзичливим хлопцем — він іноді ремонтував крани пані Лесі, якщо в них стиралася прокладка й текла вода або прикручував розетки, якщо ті з роками відвалювалися. Але… Коля Мигаль був надзвичайним співбесідником із фантастичним умінням переконувати своїми розповідями: все, про що він говорив — космічне, неземне чи потойбічне, — мало незбагненний вплив на пані Лесю, і від його розповідей їй аж переймало дух.

— Колю, ти закусюй, закусюй, я тобі ще добавки дам, — із теплом дивилася пані Леся на Колю Мигаля, який наминав ложкою її суп із фрикадельками після чарочки самогонки і розповідав про Юпітер та його траєкторію.

У районній газеті Коля Мигаль також складав кросворди, в яких постійно робив грубі помилки, від чого пенсіонери райцентру завжди обурювалися, коли знаходили правильне слово, однак кросворд передбачав слово інше. Коля Мигаль — певно з бодуна — в одному кросворді ріку Конго розмістив в Латинській Америці та назвав Ньютона відомим письменником. Але це вже інша історія. Цей журналіст також писав астрологічні прогнози, які пані Леся теж любила і, надихнувшись цими прогнозами, постійно телефонувала своїй доньці у Тернопіль, чого їй на цьому тижні робити не слід або ж навпаки — що слід робити негайно.

Це все тривало з року в рік і стало звичкою. Пані Леся телефонувала до доньки Ганни і тим самим стурбовано-монолітним тоном починала:

— Доню, цей тиждень буде для тебе складним, особливо у фінансовому питанні, тому…

— О боже, — трохи знервовано перебивала її донька Ганна, якій подібні дзвінки за останні десятиліття просто вже набридли. Вона розпитувала матір, що їй привезти, як у неї зі здоров’ям, але пані Леся далі бралася за своє й одного разу видала таке:

— У тебе на цьому тижні буде одне знайомство — мужчина.

— Ма-а, може досить?

— Але ти за жодних обставин не повинна впускати його у своє життя, він наламає дров, ти будеш нещасною.

— Мамо, чого ти знову обчиталася? Що за ацтой тобі підсунули? Я краще привезу тобі кілька чисел журналу «Форбс», щоб ти хоч побачила, в якому ми всі світі живемо.

— Жени від себе всіх мужчин цього тижня. Чуєш, доню? — ніби не чула її слів пані Леся.

— Чую, — на автоматі ліниво відповіла Ганна, щоб спекатися цієї теми, а про себе думала, що все це — безнадійно, вона ніколи не зміниться.

Донька Ганна нудьгувала й дратувалася від подібних тирад і завжди переводила розмову на інше. Але того тижня на дні народженні подруги зі свого бутика, де працювала товарознавцем, вона справді познайомилася з надзвичайним сорокарічним блондином-красунчиком, який одразу їй сподобався і з яким вона закрутила роман. Любов, проте, виявилася не дуже тривалою. Ганна несподівано завагітніла, коли вони кохалися бухими, а красунчик, коли про це дізнався, відразу знявся в невідомому напрямку. Його ніде не могли знайти. Від розпачу Ганна зробила аборт, на який пішли всі її заощадження. Про цей епізод вона навіть боялася розповідати матері, бо та допікала б їй усе життя, пиляла на кожному кроці.

Але з роками донька помітила, що прогнози її матері іноді справджуються. І це її насторожило. Одного разу матір сказала, щоб вона не позичала гроші кращій подрузі — і справді, краща подруга після відмови Ганни позичила гроші в іншої кращої подруги, якій не віддає позику вже третій чи четвертий рік.

На прогнози пані Лесі, певно, звернули увагу й інші люди, бо вона говорила про те, «як ляжуть планети», скрізь. Пані Леся говорила про свої прогнози щодня, говорила своїм подружкам-пенсіонеркам на лавочці біля під’їзду, говорила про застереження від планет людям у місцевому автобусі, який віз її на дачу, говорила про ці планети з сусідами та знайомими на дачі, а також із мешканцями свого будинку — а це аж три під’їзди, зі знайомими продавчинями на ринку, в магазинах та аптеках, не кажучи вже про родичів і колежанок із дитинства, школи та молодості.

Невдовзі за нею закріпилося ім’я «планетниця», і люди, коли бачили її в місті, шанобливо віталися й казали: он пішла відома планетниця, пані Леся.

45
{"b":"815770","o":1}