Коли мене врешті-решт залишали на самоті, я нашорошував вуха, щоб збагнути, що відбувається у сусідній кімнаті. Люди заходили й виходили. Іноді вони підвищували голос, і мені вдавалося розібрати, що там говорять. Іноді вони переходили на шепіт, і годі було щось розібрати. Удар був сильним. Я був розгубленим. Я спав в автомобілі. Я шукав свого батька. Мої спогади плуталися. Я знов і знов бачив ту сцену. Дні й ночі в дорозі. Аварія на лінії електропередач, пограбовані заправні станції, міліція обабіч доріг, паніка в містах. І раптом, за кілька кілометрів від села, у змореному світлі фар — дві підняті до неба руки. Вищання шин по асфальту. Щось летить. Глухий удар. Кров. Тріщина у вітровому склі. Авто перевертається кілька разів. Моє тіло викидає з салону. І вага перевернутого автомобіля на моїх ногах.
Я покинув це село понад десять років тому. Більше десяти років я не давав про себе знати, ну, майже не давав. Я поховав минуле і вважав, що ноги моєї тут більше не буде. Та рятівник не мав жодного сумніву щодо мене й наполягав, аби мене лікували. Його голос ясно чувся за стіною.
Годі. Ми не можемо просто залишити його помирати. Ви не впізнаєте його? Це син механіка. Його давненько тут не було. У нього шок, дайте йому шанс. Його батько нещодавно помер, та в нього є й інші родичі у селі. Його дядьки і тітки живуть з того краю, де дорога до шахти. Піду приведу їх.
Прийшли мої дядьки й тітки. Спочатку я думав, що бачу привидів, а потім почув їхні голоси, й сльози навернулися мені на очі.
Так, підтвердили дядьки, вражені моїм жалюгідним станом, це справді він. А тітки тим часом брали мене за руки й намагалися зрозуміти, що зі мною стало. Я був настільки радий їх бачити, що не міг нічого до пуття сказати.
Кайданки, зніміть із нього кайданки, — вимагали вони. — Негайно.
Їм пояснили, що я був надто збудженим, відколи дізнався про смерть батька, і не слід допускати, щоб я ще погіршив мій стан після травм. Дядьки й тітки вийшли до сусідньої кімнати. Вони говорили про мій стан, але мені погано було чути, що вони казали. Схоже, все серйозно.
Трохи згодом ветеринар і аптекар зайшли до кімнати. Вони влаштувалися біля ліжка. Ветеринар увімкнула свого ліхтаря на лобі й взялася різати пов’язки, якими були обмотані мої ноги. Я спостерігав за нею краєм ока, бо її обличчя когось мені нагадувало. Її обличчя витягнулося, коли вона оцінила серйозність ран. Вона обернулася до аптекаря. Той кивнув головою. Одягаючи маску й рукавички, вона кинула на мене погляд, і я зрозумів, що вона мене теж упізнала. Щойно аптекар затулив мені рота й носа тампоном, вона звеліла мені рахувати до десяти. Її голос. Так, її голос дещо мені нагадав. Так, її голос, я згадав його, але не міг згадати її імені. Промінь від її ліхтаря снував по кімнаті. А тоді настала чорнота.
Коли я прийшов до тями, то не розумів, де знаходжуся. Добре, що біля мого узголів’я чергували мої тітки. Я чув, як вони перешіптуються. Я підвів голову і побачив, що мої ноги були знерухомлені масивними дерев’яними шинами. Тітки помітили мій рух і заквапилися до мене.
Не переживай. Операція пройшла успішно. Усе владнається. Ти виберешся. Тримай, попий трішки. Відпочивай. Треба набиратися сил. Так, відпочивай.
За кілька секунд я геть утомився й знову поринув у кошмар погоні, голодних тварюк і всіляких лабіринтів, які змінювали один одного, неначе в одному суцільному темному сні.
Назавтра чи післязавтра, уже й не знаю, спаситель прийшов мене провідати. Він зняв із мене кайданки. Приніс воду, скоринку хліба й консервованого тунця. І теж не оминув нагоди поставити мені кілька питань. Побачивши, що я не відповідаю, він на хвильку змовк, а потім змінив стратегію.
Навіть якщо струм і повернеться, ніщо вже не буде, як раніше. Знаєш, усе, що трапилося відколи сталася аварія на лінії, занапастило попереднє життя. Тут, можливо, ведеться трішки краще, ніж у місті, але упевненості немає. Спочатку всі трималися, а потім дехто запанікував, багато хто втік із села, інші намагалися скористатися ситуацією. Зараз ми відновили спокій. Розподіляємо їжу й обходимо село, патрулюємо. Знаєш, треба залишатися пильними. Усе може піти шкереберть від найменшого непорозуміння. Спасителя перервала поява ветеринара й аптекаря.
Як він?
Не так уже й погано.
Ветеринар оглянула ноги, тоді як аптекар нагодував мене сумішшю різних пілюль.
Лихоманки немає, — сказала ветеринар, міряючи температуру.
Завдяки тому, що я йому даю, — додав аптекар, — і тільки.
Ветеринар підійшла ближче, щоб сказати, що мої кістки були переламані в багатьох місцях. Вона раніше вже лікувала такі випадки, але тільки у корів, коней і собак.
Я дивився на неї й посміхався.
Вона провела рукою по моєму волоссю.
Ти виберешся.
А потім разом із спасителем вони вийшли до сусідньої кімнати. Я чув голос аптекаря за перегородкою.
Він вижив в аварії, добре переніс операцію, та до ран врешті-решт потрапить інфекція. Цього не уникнути. Знадобиться багато антибіотиків, анальгетиків, а наші запаси обмежені.
Вони запитували себе, хто візьметься опікуватися мною. Звісно, мої дядьки і тітки. Після знеструмлення усі перевантажені. Стільки треба зробити. Хто ще подбає про важкопораненого? Лікуватиме його, годуватиме, митиме?
Вони стишили голоси, і я загубив нитку розмови.
За кілька днів мої ноги опухли і рани стали настільки болючими, що я ледве міг дихати. Тіло заніміло і вкрилося потом. Я потребував допомоги в усьому. Біля мене хтось постійно чергував. Із заткнутими вухами, щоб не чути мого постійного гарячкового лементу.
Двічі на день Марія приходила робити мені ін’єкції. Це давало кілька годин перепочинку, перш ніж біль повертався й затьмарював погляд.
Я так і знав, — зітхав аптекар, — що ми віддамо йому всі наші ліки.
Завдяки пігулкам й ін’єкціям мені вдавалося поспати. Та коли розплющував очі, не міг збагнути, чи спав я кілька хвилин, кілька годин, а чи кілька днів. Найчастіше мені снилося, що мене притисли до землі й рубають ноги. Сокирою рубають. І це не було кошмаром. Я раптово відчував себе вільним.
Дядьки і тітки навідувалися часто. Навіть якщо все довкола мене було лише театром тіней, я чув, як вони говорили, щось розповідали й навіть іноді жартували. А одного дня мені пояснили, що більше не можуть чекати на мене. Настав період полювання. Багато родин уже подалися до лісу. Струм усе не з’являвся, і слід було забезпечити запаси їжі на зиму.
Йдемо до мисливського табору, пояснили мені, повернемося за кілька тижнів, з м’ясом, багато м’яса. Ми хотіли б узяти й тебе, та в тому немає сенсу. Не хвилюйся, до нашого повернення ти в надійних руках. Ми вирішили, що подбаємо про тебе. А ти маєш зосередитися на одужанні.
Вони по черзі попрощалися і пішли. Мені хотілося їх затримати.
Згодом до моєї кімнати зайшла невеличка група. Спаситель, ветеринар й аптекар. Хтось узяв слово, казав, що й мови не може бути, щоб я залишався тут, у цьому будинку. Я відчував, як погляди довкола мене ковзають по стінах, перекочуються підлогою і губляться в тріщинах на стелі. Ніхто не хотів брати на себе додаткових зобов’язань. Може, варто було б залишити мене там, під моєю автівкою. Ветеринар порушила тишу, запропонувала опікуватися мною. Аж поки повернеться моя сім’я. Аптекар різко обірвав її.
В тому немає жодного сенсу, ми не можемо забрати його до себе. Ми зробили все, що могли. Є й інші хворі. Ними теж потрібно займатися.
Спаситель вийшов наперед, неначе хотів щось порадити. Але так нічого й не сказав.
Я можу все владнати, знову заговорив аптекар, це зніме тягар з усіх. Ви ж бачите, він страждає, як мученик.
Ветеринар уважно подивилася на спасителя. Саме цієї миті, напевне, він і згадав про старого, який поселився у будинку на схилі.
Пригадуєте, той старий, який прибився сюди на початку літа. У нього були негаразди з автівкою, і він шукав механіка. А потім вона зламалась остаточно, й він не зміг поїхати. Він облаштувався у будинку на березі. Інколи він вибирається в село. Знаєте, коли його питаєш, він увесь час повторює, що йому потрібно повертатися до міста, що його сусідка приїде по нього не сьогодні-завтра. Та вона так і не приїхала. Якщо чесно, ніхто не вірить у його вигадки, але всі знають, що він охоче бере їжу, яку йому дають. Я з ним якось здибався біля церкви. Трохи поговорили. Звісно, він немолодий. Але, знаєте, має непоганий вигляд. І голова в нього ясніша, ніж ми думаємо.
