У неділю ввечері він пішов до церкви і – дивна річ! – містер Мейдіґ, що трохи цікавився окультизмом, у своєму казанні говорив про «надприродні сили». Містер Фосерінґей рідко ходив до церкви, але його система категоричного скептицизму, що про неї ми вже згадували, тепер похитнулася. Казання по-новому освітлювало його дивний хист, і він раптом поклав піти порадитись з містером Мейдіґом, лише скінчиться відправа. Надумавши це, він сам здивувався, чом не зробив цього передніше.

Містера Мейдіґа, худорляву, нервову людину з надто довгими руками і такою ж шиєю, дуже потішило бажання містера Фосерінґея приватно з ним поговорити, – адже байдужість цього юнака до релігії звертала на себе увагу всього міста. Скінчивши всі справи, він вийшов з церкви і провів гостя до свого кабінету в плебанії, що була поблизу, вигідно посадовив його, став перед весело розжеврілим каміном – величезна, немов Родоський колос, тінь від його ніг лягла на протилежній стіні – і попросив містера Фосерінґея розповісти, в чому справа.

Спочатку містер Фосерінґей трохи бентежився і не знав, як його почати розмову.

– Боюся, вам важко буде пойняти мені віри, містере Мейдіґу, – не міг він якийсь час вимовити нічого путнішого. Нарешті зважився і спитав містера Мейдіґа, що він думає про чуда.

Не встиг містер Мейдіґ дуже розсудливим тоном вимовити: «Бачте», як містер Фосерінґей перебив його:

– Ви, напевно, не повірите, що якась звичайна людина, – я, наприклад, – сидячи отак проти вас, зненацька зможе відчути в собі таку силу, що з одної лише волі спроможеться робити, що захоче.

– Це можливо, – мовив містер Мейдіґ. – Мабуть щось подібне можливе.

– Якщо ви дозволите мені трохи тут поорудувати, я покажу вам дещо на ділі, – сказав містер Фосерінґей. – Гляньте ось на цю тавлинку, що стоїть на столі. Я хотів би знати, чи буде чудом те, що я зараз зроблю з нею. Почекайте, будь ласка, пів хвилинки, містере Мейдіґу.

Він нахмурив брови, простяг руку до тавлинки і сказав:

– Зробись вазою з фіалками!

Тавлинка виконала наказа.

Містер Мейдіґ аж здригнувся. Він не зрушився з місця і стояв, переводячи очі з чудотворця на вазу з квітками, але й пари з уст не пустив. Потім наважився нахилитися над столом і понюхати фіалки; то були чудові, тільки-но зірвані фіалки. Тоді він знову пильно глянув на містера Фосерінґея.

– Як ви зробили це? – спитав він.

Містер Фосерінґей покрутив вуса.

– Я сказав, і воно сталося. Що воно таке – чудо, чи чорна магія, чи ще щось інше? Як на вашу думку, що це таке зо мною? Саме про це я й хотів спитати вас.

– Це зовсім незвичайне явище.

– Рівно тиждень тому, минулої неділі, я не більше від вас знав, що вмію робити такі речі. Це сталося раптом. Я бачу, що з моєю волею скоїлося щось дивне, а більше я нічого не знаю.

– Ви могли б ще зробити щось, чи тільки це?

– Господи боже мій, авжеж! – скрикнув містер Фосерінґей. – Усе, що хочете, – він подумав і враз згадав одного фокуса, що бачив колись. – Дивіться! – він простяг руку. – Обернись на вазу з рибами – ні, не так! – обернись на скляну вазу, повну води, з золотими рибками. Отак краще. Бачите, містере Мейдіґу?

– Дивовижно! Неймовірно! Або ви найнезвичайніша... Але...

– Я можу перетворити її на що хочете, – сказав містер Фосерінґей. – На що завгодно. Ей! Зробись голубом, чуєш?

Ту ж мить по кімнаті почав кружляти сизий голуб, примушуючи містера Мейдіґа нагинати голову щоразу, як пролітав біля нього.

– Зупинись, чуєш ти? – звелів містер Фосерінґей, і голуб завис непорушно в повітрі. – Я можу знов обернути його у вазу з квітками, – сказав містер Фосерінґей, і перемістивши голуба на стіл, зробив це чудо. Потім зауважив: – Мабуть, ви хочете запалити вашу люльку? – і на столі знову з’явилася тавлинка.

Містер Мейдіґ стежив за всіма цими змінами якось побожно, не мовлячи й слова. Він зиркнув спідлоба на містера Фосерінґея, взяв обережно тавлинку, оглянув її і поставив знов на стіл.

– Так! – промовив він і більше нічим не виявив своїх почуттів.

– Тепер мені легше буде пояснити, чого я прийшов, – сказав містер Фосерінґей; і він почав довго і плутано розповідати про всі свої дивні експерименти, починаючи з лампи в «Довгому Драконі»; своє оповідання він пересипав натяками на містера Вінча. Поки він говорив, викликане здивуванням містера Мейдіґа почуття гордости, що раптом охопило було його, поволі зникло; він знов зробився звичайним містером Фосерінґеєм з його повсякденними манерами. Містер Мейдіґ уважно слухав, тримаючи в руці тавлинку, і вираз на його обличчі раз-у-раз мінявся під час оповідання. Коли містер Фосерінґей заговорив про чудо з третім яйцем, панотець перебив оповідача, замахавши простягнутою рукою.

– Можливо, – сказав він, – цілком можливо! Звичайно, це річ дивовижна, але вона розв’язує безліч заплутаних питань. Сила творити чудеса – це хист, особлива властивість, така сама, як і геній або ясновидіння; досі зустрічали її дуже рідко і лише у виняткових людей. Та в цьому випадку... Мене завжди дивували чудеса Мохаммеда, і йогів{46}, і пані Блаватської{47}. Але, звичайно... Так, це просто хист. І це чудово стверджує міркування великого мислителя, – містер Мейдіґ знизив голос, – його ясновельможности герцога Арґайльського{48}. Тут ми стоїмо перед глибоким законом, глибшим, ніж звичайні закони природи. Так, так. Прошу далі, далі!

Містер Фосерінґей почав розповідати про свою пригоду з Вінчем, а містер Мейдіґ, отямившись від свого переляку, знову дістав здібність рухати руками й ногами і час від часу перебивав оповідача здивованими вигуками.

– Оце мене найбільше бентежить, – вів далі містер Фосерінґей. – Тому я й прийшов до вас порадитися; правда, він у Сан-Франциско – де вже там воно є, те Сан-Франциско, – та, бачте, все це дуже прикро нам обом, містере Мейдіґу! Звісно, він не може збагнути, що з ним трапилось, і я певний того, що він перелякався і жахливо сердиться на мене, може, гадає добратись до мене. Напевно, він пробує повернутися сюди. Раз-у-раз, кожні кілька годин, я згадую про це і за допомогою чуда відсилаю його назад. Цього він, звичайно, не може зрозуміти, і, мабуть, уже вкрай роздратований; а якщо він бере щоразу квитка, це ж коштує йому шмат грошей. Я роблю все, що можу для нього, та, дійсно, йому важко зрозуміти моє становище. Мені спало на думку, що його одяг десь, певно, обсмалився, перш ніж я встиг переселити його звідти, якщо пекло справді таке, як гадають. Отак він міг і до в’язниці потрапити в Сан-Франциско. Тільки подумав я про те, то негайно наказав, щоб у нього був новий одяг. Тепер ви самі бачите, в яку чортову плутанину я вже вскочив...

Містер Мейдіґ набрав серйозного вигляду.

– Справді, плутанина. Так, дуже скрутне становище. Як ви з цього виплутаєтесь?.. – він зробився велемовним, але його слова мало переконували. – Проте, облишмо поки що Вінча і обміркуймо важливіші речі. Я не думаю, щоб це була чорна магія або щось подібне. Злочину в цьому теж немає, містере Фосерінґею, анітрошки, якщо ви не затаїли істотних фактів. Ні, це чуда, чистісінькі, чуда, – сказати б, чудеса найвищого ґатунку.

Він ходив туди сюди по килиму перед каміном і махав руками, а тим часом містер Фосерінґей сидів, поклавши руки на стіл і спустивши на них голову, і мав змучений вигляд.

– Я не уявляю собі, що мені робити з Вінчем, – сказав він.

– З вашим хистом творити чуда, – як видно, з потужним хистом, – зауважив містер Мейдіґ, – ви знайдете спосіб полагодити справу з Вінчем, не турбуйтесь про це. Любий пане, ви знаменита людина, – людина з подиву гідними можливостями. Наприклад, ви можете бути за доказ нечуваних речей. З другого боку, те, що ви можете зробити...

– Так, я вже надумав дещо, – сказав містер Фосерінґей. – Та деякі речі виходять якось навпаки. Ви бачили, як було з рибками спочатку? І ваза не така, і риби не зовсім такі. З приводу цього я й хотів порадитись.