У питанні про те, чи можна йняти віри пригоді Ґотфріда Плятнера, чи ні, багато важить правдива оцінка тих даних, що є в нашому розпорядженні. З одного боку ми маємо сім свідків, чи то, щоб бути зовсім точними, скажімо – шість з половиною пар очей і один незаперечний факт; з другого ж боку ми маємо... що саме маємо ми з другого боку? – забобони, добрий розум, інерцію громадської думки. Важко уявити собі чесніших свідків і незаперечніший факт, ніж відхилення від нормального в анатомічній будові Ґотфріда Плятнера, але ж... не можна уявити собі і пригоди, химернішої за ту, що про неї розповідають ці свідки! Найхимернішою частиною їх оповідання завдячуємо ми самому шановному Плятнерові (бо я і його залічую до згаданих сімох свідків). Борони боже, щоб часом, прагнучи виявити безсторонність, не піддавсь я бажанню сприяти марновірству! Щиро кажучи, я певен, що не все гаразд у цій справі з Ґотфрідом Плятнером; та що саме в ній негаразд, – мушу відверто признатись, – цього я не знаю. Я був дуже здивований, що Плятнеровій пригоді ймуть віри в найнесподіваніших і найавторитетніших колах. А втім, для читача буде найкраще, коли я розповім про неї без дальших коментарів.

Не зважаючи на своє німецьке ім’я, Ґотфрід Плятнер – щирий англієць. Його батько, ельзасець, приїхав до Англії за шістдесятих років, одружився з чесною англійською панною, нічим невидатною в своєму минулому, і помер року 1887, проживши в доброму здоров’ї одноманітне життя (присвячене, скільки мені відомо, переважно настиланню тафльованих підлог). Ґотфрідові двадцять сім років. Діставши в спадщину знання трьох мов, він викладає нові мови в одній маленькій приватній школі на півдні Англії. Випадковому спостережникові він видасться цілком подібним до першого-ліпшого викладача нових мов у першій-ліпшій маленькій приватній школі. Одягається він ні надто дорого, ні надто модно, проте не можна сказати й того, щоб одежа в нього була дуже дешева або пошарпана; колір його обличчя і зріст, так само як і все поводження, не привертають до себе уваги. Можливо, ви б помітили, що, як і в більшої частини людей, його лице не має цілковитої симетричности, – праве око в нього трохи більше за ліве і права половина щелепи дещо важча за ліву. Коли б ви чи якийсь інший неуважний спостережник розкрили йому груди і послухали, як б’ється його серце, то, мабуть, знайшли б, що воно в нього нічим не відрізняється від серця кожної нормальної людини. Але в цьому ви розійшлися б думками з фахівцем. Досвідчений спостережник не пристане на вашу думку, ніби в Плятнера серце звичайне. І нехай лише натякнуть вам на деяку особливість в будові Ґотфрідового організму, то ви й самі досить легко помітите цю особливість. Вона полягає в тому, що в Ґотфріда серце б’ється не з лівого, а з правого боку.

А втім, це не єдина особливість будови Ґотфріда, дарма що тільки одна вона звертає на себе увагу навіть не дуже досвідченої людини. Вправний хірург, старанно дослідивши всі його внутрішні органи, виявить, що й інші несиметричні органи його тіла теж займають не свої місця: права частина печінки міститься в нього з лівого боку, а ліва – з правого, і так само переміщені в Плятнера і легені. Ще дивніше те, що нам доводиться пойняти віри і тому, – певна річ, коли ми не вважаємо Ґотфріда за дуже вмілого актора, – що знедавна права його рука обернулась на ліву. Відколи це трапилося (ми намагаємось навести цей факт з найбільшою безсторонністю), йому стало надзвичайно важко писати інакше, як з правого боку в лівий, лівою рукою. Він не може нічого кинути правою рукою, за столом він вагається, як йому орудувати ножем та виделкою, що ж до уявлень його про правила вуличного руху, – він велосипедист, – то вони переплутались вкрай, аж загрожують небезпекою. І нема ніяких даних, які б стверджували, що Ґотфрід був шульгою ще перед тим, як трапилася з ним його пригода.

Є ще один незвичайний факт у цій химерній історії. Ґотфрід показує зацікавленим три свої фотографії. На одній ви бачите його п’яти- або шестилітнім у картатому вбраннячку, з товстими ніжками і насупленим личком. На цій фотографії ліве око в його дещо більше за праве, а щелепа трохи відвисає з лівого боку. Тепер його обличчя має якраз протилежний вигляд. Та фотографія, де Ґотфрідові чотирнадцять років, ніби суперечить цим фактам, але пояснюється це тим, що то одна з тих зроблених безпосередньо на металі, дешевих фотографій, на які тоді була мода, і на ній все відбилося навпаки, як у люстрі. На третій фотографії Ґотфрідові двадцять один рік; вона стверджує свідчення перших двох і цілком переконує, що на той час Ґотфрід уже перемінив свій лівий бік на правий. Проте надзвичайно важко уявити собі, що з людиною могла статися така переміна, коли не дивитись на неї, як на химерне і незбагненне чудо.

Звісно, ці факти можна було б до певної міри пояснити, припустивши, що Плятнер завзявся містифікувати всіх, використовуючи переміщення свого серця. З фотографіями легко зшахрувати, а шульгою можна прикинутись. Та хто знає вдачу цієї людини, той відкине всі подібні пояснення. Плятнер – чоловік спокійний, практичний, скромний і, з погляду Нордав{32}, цілком здоровий. Він любить пиво, помірно курить, щодня гуляє для моціону і сам досить високої думки про свій фах. Він має непоганий, щоправда, невироблений тенор, і залюбки співає популярних веселих пісень. Він кохається, але не надмірно, в читанні, – здебільшого читає романи, просякнуті побожним оптимізмом, – він добре спить і рідко бачить сни. Взагалі важко припустити, щоб ця людина могла вигадати фантастичну байку. І справді, він не тільки не розповсюджує цієї історії, а, навпаки, на диво стримано ставиться до неї. Цікавих він вітає з увічливою соромливістю, – це слово найбільше тут пасує, – яка обеззброює найпідозріливіших. Видимо, він щиро соромиться, що з ним трапилась така незвичайна пригода.

На жаль, Плятнерова огида до розтинання тіла після смерти, мабуть, назавжди перешкодить безсумнівно довести, що в усіх його органах правий і лівий боки обопільно перемістилися. А вірогідність його пригоди найбільше й залежить саме від цього факту. Нема такого способу, щоб можна було, пересуваючи людину в просторіні, як розуміють це слово звичайні люди, викликати цим переміщення його боків. Хоч би там що ви робили, а все ж її правий бік залишиться правим, а лівий лівим. Щоправда, ви можете зробити це з ідеально тонким і пласким предметом. Вирізавши з паперу якусь фігуру, фігуру, що мала б правий і лівий бік, і просто її перевернувши, ви перемістите її боки. Інакше стоїть справа з кубічними тілами. Теоретики математики кажуть нам, що єдиний спосіб перемінити в кубічного тіла правий бік на лівий і навпаки полягає в тім, щоб витягти тіло з відомого нам простору, із звичайних обставин, і помістити кудись поза просторінню. Безперечно, це трохи незрозуміло й неясно, але кожна обізнана з математикою людина переконає читача в справедливості цього твердження. Вживши технічного терміну, ми можемо сказати, що цікаве переміщення правого й лівого боків у Плятнера є доказ того, що він з нашої просторіні потрапив до так званого четвертого виміру, а потім знов повернувся в наш світ. Якщо ми не хочемо вважати себе за жертв старанно обміркованої, безцільної містифікації, то мусимо повірити, що Плятнерова пригода – суща правда, а не вигадка.

Усе це стосується до реальних фактів. Перейдімо тепер до того незвичайного явища, що супроводило тимчасове зникнення Плятнера з нашого світу. Виявляється, що в Сессексвілській приватній школі Плятнер був не тільки за вчителя нових мов, а викладав також хімію, комерційну географію, бухгалтерію, стенографію, малювання та інші додаткові предмети, що на них звертала увагу вигадлива фантазія батьків його учнів. Він мало, або й зовсім не був обізнаний з цими різноманітними дисциплінами, та школа другого ступеня тим і відрізняється від урядових і початкових шкіл, що в ній для вчителя вважають за найголовніше, власне кажучи, не так знання, як високу моральність і джентльменство. В хімії він був особливо недосвідчений, не знаючи, за його словом, нічого крім теорії Трьох Газів (невідомо яких саме). А як учні, почавши з цілковитого незнання, всі свої знання діставали тільки від нього, то це його неуцтво не заважало деякий час ні йому, ні будь-кому іншому. Згодом до школи вступив маленький хлопчик, на ім’я Вібл. Видимо, котрийсь з його родичів був такий зловмисний, що розвинув у ньому надзвичайну допитливість. Хлопчик стежив за Плятнеровими лекціями з пильною цікавістю і, щоб показати вчителеві свою ретельність, час від часу приносив йому різні речовини для аналізу. Підлещений цим доказом своєї здібности збуджувати цікавість і певний цілковитого неуцтва хлопчини, Плятнер робив аналізи і навіть давав загальні пояснення щодо складу тих речовин. Кінець кінцем учень так підохотив його, що він дістав собі книжку з аналітичної хімії і почав студіювати її, чергуючи в класі вечорами. Він дуже здивувався, знайшовши, що хімія – цікавий предмет.