Ті, хто любив його, перестали бувати в нього, бо він скрізь від них ховався зі своєю роботою і нетерпеливо огризався, все думаючи про злощасну пудру. Хай йому біс! Що ще спробувати? Через п’ять днів усе прояснилось. Він гарячково почав вивчати ароматичні нітроаміни[64] 64, а потім узявся за синтезування; так завзято він іще зроду не працював. І ось однієї ночі лежала перед ним вибухівка – та сама на вигляд і з тим самим ароматом пудра, коричнюватий порошок, від якого пахло зрілим жіночим тілом.

Зморений утомою, він ліг на койці. Йому здавалось, що він бачить плакат з написом: “Пудрит – найкраща вибухова пудра для лиця”, а на плакаті намальована княжна, що показує йому язика. Він хоче відвернутись, але з плаката простягаються дві смагляві руки і, мов щупальця медузи, притягують його до себе.

Він швидко вийняв з кишені ножа, перерізав їх, як ковбасу. Але відразу ж злякався, що вчинив злочин, і почав утікати вулицею, на якій коїлись жив. Там стояла заведена машина, він вскочив до неї і крикнув: “Їдьте швидше!” Машина поїхала, і лише тепер він помітив, що за кермом сидить княжна, а на голові в неї шкіряний шолом, у якому він її досі не бачив. На повороті хтось кинувся до машини, очевидно, щоб зупинити. Нелюдський зойк, колесо переїхало через щось м’яке, і Прокоп прокинувся.

Він відчув, що в нього температура, і встав, шукаючи в лабораторії якихось ліків. Знайшов лише чистий спирт, ковтнув його чимало, обпалив собі рота й горло і знову ліг. Голова в нього йшла обертом. Йому ще ввижались якісь формули, квіти, Анчі, шалена їзда поїздом, а потім усе розпливлось у глибокім сні.

Вранці він узяв дозвіл зробити на полігоні спробний вибух, з чого Карсон, був надзвичайно задоволений. Прокоп нікому з лаборантів не дозволив допомагати собі і сам простежив, щоб спробну штольню видовбали в пісковику чимдалі від замку, в тій частині полігону, де не було навіть електрики і де треба було користуватися звичайним бікфордовим шнуром. Коли все було готове, він переказав княжні, що рівно о четвертій злетить у повітря її коробочка з пудрою. А Карсонові особисто порекомендував звільнити всі сусідні бараки і заборонити всім підходити ближче ніж на кілометр до місця вибуху. Далі поставив вимогу, щоб на цей раз його під слово честі звільнили від Гольца. Карсон гадав, правда, що цієї метушні забагато для такої дрібниці, проте вволив у всьому Прокопову волю.

Перед четвертою годиною Прокоп власноручно поніс коробочку пудри до вибухової штольні, востаннє вдихнув пахощі княжни і поклав коробочку в яму. Потім підклав ртутний капсуль і прикріпив бікфордів шнур, розрахований на п’ять хвилин горіння, відійшов убік і з годинником у руках почав чекати, поки буде за п’ять хвилин четверта.

Ага, тепер він їй покаже, тій пихатій панночці, на що здатен. Ну, хоч раз буде вибух як вибух, а не дослідні пахкання там, на Білій горі, де до того ж йому доводилось ховатися від поліцая. Це буде славний і вільний вибух, вогняний стовп аж до неба, чудова сила, великий удар грому. Небо розколеться від вогненної сили та іскри, викресаної рукою людини.

За п’ять хвилин четверта. Прокоп швидко запалює шнур і втікає з годинником у руках, трохи накульгуючи. Ще три хвилини... Швидше! Дві хвилини... І раптом він побачив праворуч княжну, що йшла в супроводі Карсона до місця вибуху. Він на мить остовпів, а потім застережливо крикнув. Карсон зупинився, але княжна йшла далі. Карсон побіг за нею, як видно, вмовляючи її вернутись. Перемагаючи гострий біль у нозі, кинувся Прокоп за ними.

– Лягайте, – наказав він, – чорти б вас узяли, лягайте! – Його обличчя було таке грізне, що Карсон зблід, зробив два великих стрибки і ліг у глибокому рові.

А княжна все йшла. Була вже не далі, як за двісті кроків від вибухової ями. Прокоп шпурнув годинник об землю і погнався за нею.

– Лягайте! – закричав він і схопив її за плече.

Княжна швидко обернулась і за таку свавільність зміряла його гнівним поглядом.

Тоді Прокоп обома руками повалив її додолу і придавив усією своєю вагою.

Її туге струнке тіло шалено заборсалось під ним.

– Гадино, – просичав Прокоп і, важко дихаючи, притиснув княжну грудьми до землі.

Вона вигнулась під ним дутою і шарпнулась убік; проте, як не дивно, із стиснених уст княжни не вирвалось ані звуку; вона лише коротко, уривчасто дихала в гарячковій борні. Прокоп втиснув коліно поміж її ніг, щоб вона не вирвалась, і затулив їй руками вуха, зміркувавши, що вибух може пощкодити барабанні перетинки. Гострі нігті вп’ялися йому в шию, а на обличчі він відчув розлючений укус гострих, як у лисиці, зубів.

– Бестіє, – сикнув він, намагаючись звільнитися від тих зубів, але вона не пускала, ніби прикипіла до нього і з горла в неї виривалися хрипкі звуки.

Її тіло хвилясто вигиналось і тіпалось, як у конвульсіях. Знайомий різкий аромат одурманив його. Серце в нього шалено билось, і йому хотілося зірватися на ноги, незважаючи на вибух, що мав статися в найближчу мить. Та враз він відчув, що її тремтячі коліна обхопили його ноги, і дві руки конвульсивно обіймають його шию й голову, а на обличчі відчув вогкий, жагучий, тремтливий дотик її губів і язика. Він застогнав з жаху, шукаючи своїми губами вуст княжни. В цю мить розлігся страшенний вибух, стовп землі й каміння злетів угору, щось боляче вдарило Прокопа в тім’я, але він нічого не чув і не бачив, бо саме вп’явся в гарячу вогкість її розкритого рота і цілував губи, язик, зуби. Пружне її тіло враз ослабло під ним і здригалось довгими хвилями. Він помітив, чи, може, йому тільки здалось, що Карсон підвівся і глянув на них, але вмить знов опустився на землю. Тремтячі пальці пестили Прокопову шию з дикою сласністю, жагучі вуста цілували його очі і обличчя дрібними, гарячими поцілунками, і Прокоп жадібно впився в її гарячу запашну шию.

– Коханий, коханий, – лоскоче й пече його в вуха гарячий вогкий шепіт, ніжні пальці куйовдять йому волосся, м’яке тіло напружується й притискається пристрасно до нього, а Прокоп, стогнучи, впивається в ці соковиті уста ненаситним поцілунком.

– Ррраз!

Відштовхнутий ліктем, Прокоп зірвався і почав терти чоло, ніби п’яний.

Княжна сіла, поправляючи волосся.

– Подайте мені руку, – сказала вона сухо, поквапливо озирнувшись, і швидко притисла подану руку до розпашілої щоки.

Раптом, відштовхнувши її, вона підвелась і стала дивитися широко розплющеними очима кудись у далечінь. Прокопові було аж страшно. Він хотів підійти до неї, але вона, кусаючи до крові губи, нервово шарпнула плечима, ніби щось хотіла скинути. Лише тепер згадав він про Карсона; знайшов його недалечко. Той лежав на спині, але вже не в рові, і весело дивився на блакитне небо.

– Що, вже по всьому? – спитав він, лежачи, і склавши руки на животі, запустив пальцями млинка. – Бо я страшенно боюсь таких речей. Чи можна тепер уставати? – І він схопився і обтрусився, як пес. – Чудовий вибух, – промовив захоплено і так, ніби й не було нічого, глянув на княжну.

Княжна обернулась; вона була бліда як крейда, але володіла собою.

– І це все? – запитала вона недбало.

– Боже мій, – репетував Карсон, – хіба цього не досить? Однісінька коробочка пудри! Таж ви справжній чарівник, запроданий дияволу, король пекла, чи хто... Хіба ні? Так-так. Король матерії! Княжно, гляньте, ось король, – сказав він з явним натяком і вже квапився далі: – Геніальний, правда? Унікальний чоловік. Ми перед ним – ганчірники, слово честі! Як ви це назвали?

До приголомшеного Прокопа вернулась розважливість.

– Нехай княжна дасть назву, – сказав він, радий, що хоч на таке спромігся. – Це... її вибухівка...

Княжна завагалась.

– Назвімо його хоча б “віцит”, – гостро відказала вона.

– Що? – перепитав Карсон. – Ага, vicit, себто, по латині, “переміг”, так? Княжно, ви геніальні! “Віцит” ! Чудово! Ура!

Але в Прокопа майнула в голові інша, страшна етимологія цього слова. Vitium. Le vice. Розпуста, порок. І він глянув з жахом на княжну, але на її застиглому обличчі не можна було прочитати жодної думки.