— Думаєте, нема тут зв’язку з моєю вчорашньою пригодою?

— Ще пригода? Отак відпускай тебе самого. Кажи, чого я не знаю, але мушу.

Доповів Юрко відставному міліціонерові про випадкову зустріч зі Стрельцовим удома в Лізи.

- Отут зле, — мовив Шпиг серйозно. - Він знає, де ти вчишся й живеш. Тільки Медвідько в вашій гімназії навряд через тебе опинився. Він же тебе навіть не шукав.

— Маскується.

- Ну тебе, — відмахнувся сищик. - Я скажу, а ти навряд послухаєш. А втім, на твоєму місці заліг би я на дно після вчорашнього.

- Дзуськи, — гарикнувся Юрко. - Не залягли б, пане Шпиг. Я вас, знаєте, трошки вивчив.

— Бач, вивчив він, — прогудів той. — Давай, Івановичу, так домовимося. Укладемо угоду ділову. Завтра береш значок, віддаєш комусь із трьох, на свій розсуд...

—   З двох, — перервав Юрко. — Думаю, Діану Загорій з десятого «Б» більше чіпати не слід. Злякаємо.

—         Ти про що?

—    Здається, вона найбільш реальна. Тим паче — Дівчина. Ми ж звично думаємо про хлопців. А в Пожежі цілком може бути не спільник, а спільниця.

Назар Шпиг пошкріб потилицю.

- Здається, ти казав — у розмові Павука зі Стрельцовим згадувався саме гімназист.

- Я пригадав дещо, - гімназист витримав театральну паузу, потім зробив жест, яким фокусники дістають кульки з повітря. - У тій розмові вони обоє кілька разів назвали свого спільника з гімназії дівчинкою.

- Ну, знаєш... Так часто називають хлопців, аби принизити чи образити. В очі чи за спиною. Це неправильно, Івановичу, я ніколи таких порівнянь не вживаю. Але тим не менше, що маємо, те маємо.

— І все одно, — Юрко вперто гнув своє. — Нічого не заважає тому ж таки Павукові приховувати важливого спільника. Розумієте, я сьогодні цілий день думаю. Аби Стрельцов знав напевне, хто допомагає Павукові, він уже давно б сам знайшов спільника й притиснув. Чи відшукав для якихось інших, власних інтересів. Павук — гад, але не дурень. Він сам може зашифрувати Змія. Дуже просто це зробити, назвавши іншу стать. Стрельцов шукає хлопця, а дівчина тільки посміхається.

Сищик смикнув себе за вус.

— Гм... Резонно. Логіка тут є, чорт забирай.

Окрилений визнанням, Юрко новів далі:

— Ще більш підозріло, що Діана заявила — значок не її, коли я бовкнув, що знайшов його на згарищі. Отак відразу здала назад. Ті двоє крутили щось, але ж отак прямо не відмовились. Тож тицьнути мою знахідку комусь із них - менший ризик. А до Діани придивитися.

Шпиг пошкріб потилицю.

- Значить так, нащадку всіх Пінкертонів, - заговорив нарешті. - Діану Загорій я прокачаю сам, через свої канали, дуже обережно. Є в мене можливості. До речі, як я й підозрював, на прізвисько Павук у Києві відгукується аж четверо. А ще можемо припустити — він не місцевий. Тому швидко його не вирахують. Та ми можемо скоріше впоратися.

- Ми?

Отож. Якщо, припустімо, що та дівчина - старшокласниця — з ним якось пов’язана, слідок неодмінно проявиться. Наприклад, через батьків чи інші сумнівні знайомства.

- А моє завдання в чому?

Не рипайся. Значок одному віддай, інший хай пробачає. Звісно, краще було б, аби кожен точно сказав, де загубив. Але збрехати їм ніхто не заважає. І без палія кожному є, що приховувати. Тобі он так само.

Хотів заперечити Юрко — не став. Бо справді, за короткий час знав багато чого, що від батьків, особливо — від мами, краще приховати. Сказав лише ображено:

- То ви, пане Шпиг, мене списуєте з рахунків?

- Навпаки, Івановичу. Бережу тебе, як свою таємну зброю. Напоготові.

- Не заспокоїли, — пробурчав гімназист.

- Тебе - ні. Себе — так. Вважай, переходиш у тил.

- Хіба зброю тримають у тилу? Їй на передовій місце.

— Таємну — тримають, — кивнув Шпиг. - І все, Івановичу, розмову скінчено. Тим більше, он товариш мій іде, — він показав за спину Юрка. — Давай, будемо на зв’язку. Молодець, що про Стрельцова розказав. Тепер будемо пильними. Як кажуть, напоготові.

Потиснув Шпиг гімназистові руку, пішов назустріч немолодому чоловікові з борідкою у старому пальті, котрий доїдав пиріжок на ходу. А Юрко гордо повернувся й пішов у метро.

Дуже добре. Хоч якийсь правильний висновок зробив сьогодні.

Дарма розказав сищику про вчорашню оказію зі Стрельцовим. Не буде більше нічого говорити. Інакше пан Шпиг йому все заборонить. Гляди, без нього закінчить те, що він почав, і то досить успішно.

Не вийде нічого у вас, Назаре Захаровичу. Ви як хочете. А далі — Юрко Туряниця дасть собі раду.

Удома гімназиста радісно зустрів Джентльмен — бульдог засумував, хотілося гратися або просто моститися біля хазяїна.

А Юркові й знадобився саме такий партнер, найзручніший у світі. До нього можна говорити, і це не виглядатиме, ніби балакаєш сам до себе. Погодьтеся, навіть якщо ніхто не бачить збоку, все одно виглядає дуже дивно — як не сказати більше. Тож, швиденько перекусивши, гімназист зачинився в своїй кімнаті, вмостився в крісло і кивнув собаці:

Ну, нас із тобою, як часто трапляється в книжках про поліцію, відсторонили від справи? Джентльмен фиркнув, вишкірив зуби, пошкріб підлогу передніми лапами.

— 1 я про це, — погодився Юрко. — Давай подумаємо, як нам з тобою краще тепер діяти.

Бульдог потерся боком об край ліжка й влігся пузом на підлогу, витягнувши лапи. Юрко вмостився зручніше, поклав ногу на ногу, схрестив руки на грудях. Потім замислено гойднув носаком, зосередившись на якийсь час, аби втримати капець. Не вдалося, той сповз на підлогу.

- Діана Загорій поводиться дивно, - проговорив гімназист. — Я її не знаю, вона на два класи старша. Ти, старий, тим більше, згоден?

Джентльмен нічого не зрозумів, та про всяк випадок підтвердив згоду, пирхнувши й труснувши обвислими щоками.

- Вона демонстративно відмовилася від претензій на значок, — вів далі гімназист. — Можу помилятися, та виглядало, мовби Діана чогось злякалася. Ну, бігати за нею я не збираюся. Але завтра комусь із двох оце треба віддати.

Взявши злощасний значок зі столу, Юрко стиснув двома пальцями краї, показав його бульдогові, потім підкинув на долоні й зловив.

— Ти відкидаєш варіант, що Шептало з десятого «А» і кучерявий Баранов з десятого «В» можуть бути тими самими спільниками Пожежі. Тобто, — він відразу виправився, уточнив, — хтось один із них. Відкидаєш?

Бульдог покрутив товстою шиєю, ворухнув для чогось задньою лапою.

— Правильно, я теж ні. Давай прикинемо, кого з двох можна викреслити. Все одно доведеться. Якщо маємо достеменну підозру щодо однієї особи й вираховуємо другу, третій в цих розкладах зайвий. Згоден?

Пес гойднув куцим хвостом. Окрилений хоча б такою підтримкою, Юрко потер руки.

— Та-ак. За якою ознакою всі видатні й просто відомі сищики визначають підозрілих осіб? Я тобі скажу — коли ті поводяться підозріло, - задоволений власною проникливістю, гімназист дедалі запалювався, навіть подався в кріслі тропіки вперед. — Діана підозріла? Авжеж, нема питань! Хто ще?

Джентльмен тихо заскавчав.

— Та ясно, що ти не знаєш, — розвів Юрко руками. — Баранов Едуард... Таке бурмило! Не люблю, коли чіпляються до прізвищ, але часом вони таки відповідають. Баранов — він і є Баранов. Простий, як двері. Жени значка, знати нічого не знаю, туди-сюди... Може така поведінка бути підозрілою?

Пес позіхнув.

— О! Вона хамська, згоден. Не всякий підозрілий — хам, і не всякого хама треба підозрювати. Хтозна, може в Баранова було важке дитинство. Тепер Шептало Анатолій, — гімназист примружив очі, згадавши раптом, що той дивився на нього так само, коли зайшло про значок. — Знаєш, що він сказав? Значок, виявляється, можна купити. І ще подумав - я торгуюся, ціну набиваю. Хочу йому товар продати. Ніби нічого особливого, скажи?

Бульдог підвівся, придибав до Юрка, тицьнув носом у його ногу, сів на задні лапи.