— Як і задумано, — погодився Шпиг.

— Що далі робити, Баранов не знав. Вирішив почекати, як піде. Тут я виринаю. Зрозумів Едик - почалося. Цілком логічно міркував: за мною хтось стоїть. Вирішив стежити. Аж раптом події пішли стрімко, бо заговорили з моєї подачі пробудинок на Гоголівській. Зрозумів Баранов пастка може бути. Павук і не приховував від нього нічого. Вирішив, що тримає в руках міцно.

- І хлопчина тієї ночі стежив за всіма?

- Простіше, пане Шпиг. Вислизнув із дому, як я, засів у засідку. Вчасно нагодився, ніде правди діти. Але ж ніхто не міг подумати, що Павук теж десь недалеко заховається! Тобто, Едик усе знав і втік, аби так званий партнер не помітив. А нашу благополучну втечу Павук бачив на власні очі. Тому наступного дня Вова й підкинув мені ті таблетки, вивівши з гри.

— А що про гроші?

Які... Ой, точно, — Юрко зупинився. — Павук сказав Стрельцову, що його спільник Баранов, творець Вогняного Змія, грошей вимагає. Жадібний, справжній глитай, або ж павук.

— Прізвиська дурно не липнуть.

- Отож. Знаєте, аби Едик не почув про це від мене, чорта з два отак би розговорився.

Не передражнюй, — сищик дав по носі гімназиста легенького щигля.

Загавкав бульдог — ні з чим його голос Юрко не сплутає.

Глянули обоє туди, звідки линуло.

Джентльмен щодуху мчав до Лізи, яка розкрила йому руки для обіймів.

— До тебе, — гмикнув Назар Шпиг. — Пішов я. Гуляйте, молодьож.

Сказавши це, чоловік потиснув хлопчикові руку, розгладив вуса й так само неквапом рушив до виходу.

Юрко поспішив до Лізи. Наблизився — і спохмурнів. Сиділа навпочіпки, гралася з бульдогом, що затято вилизував їй лице. Але давно бажана зустріч, схоже, дівчину не тішила. Кинула на Юрка сумний погляд, випросталася. Джентльмен тицьнув їй у ногу плаский писок — не помітила.

— Вдома не так? — запитав замість привітання.

— Там добре все. Не міняється, — голос, мов із глибини колодязя.

— Що трапилося? — гімназист придивився. Слухай, ти плакала!

Ліза провела пучкою під оком.

— Дурниця... Хоча... Ні, не дурниця. Зовсім не дурниця. Погані діла кояться, Юрку.

Бульдог присів, підніс голову, легенько рикнув.

— Розкажи, не мовчи. Може, поможу.

— Чим ти поможеш...

І все одно Ліза розповіла Юркові Туряниці ще одну, іншу історію.

Жовтень-грудень 2017 року, Київ