Шатров говорив спокійно, наче міркував уголос. Ні в його погляді, ні у виразі обличчя, ні в голосі не було жодного натяку на свою зверхність. З майором Зубавіним розмовляв не начальник з центра, не вчитель, що екзаменує учня, а його соратник, який має більший досвід і повніші, ніж Зубавін, дані.

— Ну, а який другий наш промах? — спитав Шатров.

— Невдача з арештом Кларка на Залізничній вулиці, — сказав Зубавін.

— Ще? Промах помер три?

— Ми не з'ясували, через кого були переслані за кордон документи вбитого Івана Бєлограя.

— Цю провину ви берете на себе даремно. Адже Дзюба загинув раніше, ніж ми зрозуміли його роль.

— І цю таємницю він забрав з собою. Виходить, хтось з явірських агентів може кожного дня одержати із свого розвідцентра директиву виконувати функції резидента.

— Невже Кларк не знає, як були переслані йому документи Бєлограя?

— Клянеться, що не знає, одержав їх з рук Джона Файна.

— Бреше!

— Можливо. Ну, а який же ще наш промах? — і, не чекаючи відповіді, Шатров сам відповів: — Орденську стрічку з шифровкою, яку. Кларк вручив машиністу Гойді, все-таки треба було переслати спільникам Кларка, попередньо підмінивши і написавши на ній своє донесення: «Закріпився, мовляв, як передбачено. Приступив до роботи…» і т. ін. Взяли б цю стрічку тисаварські спільники Кларка з надмогильної плити, і ми мали б можливість коли-небудь поповнити компанію «Колумбуса» ще яким-небудь наймитом Джона Файна, дізнатися про дальші плани «керівника закарпатського напрямку». Взагалі недоробок багато, товаришу Зубавін. Але… — Шатров несподівано посміхнувся, і по його обличчю, як і в перші хвилини розмови, побігли веселі, добрі, «батьківські» зморшки, — незважаючи на все це, ваші дії в основному схвалені. Що ж стосується недоробок, то ми їх ліквідуємо разом. Я приїхав надовго. Буду тут доти, поки не завершимо справу «Колумбуса» і не визначимо коло тих осіб, хто спробує виконати новий план Артура Крапса.

— Новий план Крапса? — Зубавін різко повернув голову до полковника.

— Так, Євгене Миколайовичу. Наш супротивник вдарився в скажену амбіцію і вирішив добре провчити нас. Артур Крапc власноручно розробив якийсь хитромудрий план завоювання Явора своєю агентурою і назвав його не більш, не менш, як «Гірська весна». — Шатров засміявся. — Хоч він і «Бізон», але розбирається, коли цвітуть квіточки, а коли жовтіє й опадає листя.

— «Гірська весна»?.. Що ж це за план і коли його будуть здійснювати?

— Багато хочете, майоре! Скажіть спасибі і за те, що вам стало відомо. Нічого, абсолютно нічого ми більше не знаємо… А генерал Громада вдома?

— Був учора в Яворі, а сьогодні — не знаю.

— Якщо генерал удома, запросимо його до себе і помудруємо втрьох. Ну, а тепер додайте швидкості, Євгене Миколайовичу. Ще трохи, ще! Отак добре.

Ввечері на тихій Київській вулиці в просторому кабінеті начальника райвідділу МДБ зібралися генерал Громада, полковник Шатров і майор Зубавін. Вони розмістилися за довгим, вкритим зеленим сукном столом, Трохи нахилившись у бік начальника прикордонних військ, Шатров заговорив співучим своїм баском:

— Товаришу генерал, у мене є до вас ряд запитань.

Громада впритул присунув до столу дубове крісло, в якому ледве вміщалося його богатирське тіло, сердито посмоктав жарко розпалену люльку і, розігнавши рукою тютюновий дим, уважно глянув на полковника.

— Чи не зафіксовані за останній час випадки спостереження за якоюсь ділянкою кордону? Я маю на увазі агентів Крапса. Можливо, що вони вже зайнялися вивченням місцевості, розвідкою шляхів і переправ?

— Ні, нічого такого не помічено.

— За останні дні, наскільки мені відомо, випадків переходу кордону теж не було? Цілковита тиша, мир і благодать?

— Так, поки що тихо.

Бугристі надбрівні дуги полковника Шатрова почервоніли…

— Оперативна пауза. Затишшя перед бурею. Згодні?

— Можливо.

— Виходить, немає абсолютно ніяких ознак, що ворог готує велику операцію?

— Так, ніяких. До речі, товаришу Шатров, чи можете ви ще щось сказати про цю нову витівку Крапса — «Гірську весну»?

— Я вже вам доповідав, товаришу генерал, нам відомо тільки те, що така операція готується. А якими засобами, якими людьми вона буде виконуватись, який її напрямок, яка мета, — це поки що невідомо.

— А Кларк? Промацували ви його?

— Кларк списав аркушів сто паперу, але жодному його рядкові вірити не можна. Бреше, звичайно, вигадує правдоподібні прогнози. Сподівається заслужити прощення, відтягнути час, уникнути військового трибуналу.

— І за жоден з його «прогнозів» не можна зачепитись?

Полковник Шатров на мить замислився.

— Є один, вартий уваги, — сказав він. — Кларк твердить, що й ця нова операція буде здійснюватись на території явірського вузла. Між іншим, я й сам був такої думки. Явірський напрям для бізонівської розвідки не випадковий. Скільки буде існувати капіталістичний світ, стільки буде тривати і таємна атака на Явір. Згодні?

— Так, — відповів Громада, — Явірську ділянку ми посилено охороняємо. Бізонівці не раз могли відчути це на власній шкурі. І все ж сумнівно, що саме тепер, після провалу Кларка, вопи можуть знову поткнутися на явірському напрямку.

— От-от! — пожвавішав Шатров. — Плануючи свою операцію, Лртур Крапc був певен, що ми в найближчий час не чекаємо прориву на Явір. — Шатров круто обернувся до Зубавіна, який, нахиливши голову, щось старанно малював на великому аркуші паперу. — А чого ви мовчите, товаришу майор? Яка ваша думка?

— Я згоден з вами, товаришу полковник, але «Бізон» може обрати й інший напрямок.

— Оце думка! Чи не можете ви сказати конкретніше?

— Поки що не маю підстав.

— Гаразд. На чому ж ми все-таки зупинимось? Явір чи якийсь інший пункт?

Громада з шумом відсунув крісло від стола, легко підвівся і, залишаючи за собою густі хмари тютюнового диму, заходив по кабінету з кутка в куток. Шатров і Зубавін мовчки чекали. Громада зупинився перед вартою Закарпаття, ляснув долонею по її верхньому правому кутку, рішуче об'явив:

— Я все-таки за Явір. Але ми будемо чекати гостей і в іншому місці.

— Отже, більшість за Явір, — підсумував Шатров. — Підемо далі. Що ж це за операція з такою пишномовною назвою? З чого почне Крапc свою «Гірську весну»? Звичайно, перш за все він спробує відновити явірський центр і свого резидента. Згодні?

Ні Громада, ні Зубавін не заперечували.

— Отже, перший крок Крапса — новий резидент замість вибулого з гри Дзюби. Хто ж він? Прийде з-за кордону? Так, можливий і такий варіант. Але скоріше за все Крапc призначить резидентом свого агента з числа тих, хто зберігся в Яворі. — Сказавши це, Шатров поглянув на майора Зубавіна: — Як ви гадаєте, чи відомо Крапсу і його підручному Файну, за яких обставин провалився Кларк?

— Ні, це виключено, — відповів Зубавін. — З розвідцентром мав зв'язок лише резидент. Він загинув. Як-то хто-небудь з агентів Дзюби і дізнався про провал Кларка, то в нього немає можливості повідомити про це своїх хазяїв. Після арешту Кларка не зафіксовано жодної спроби втечі за кордон. На протязі останніх тижнів у нашому районі не зафіксовано також роботи таємної радіостанції.

— А дипломатичні канали? Хіба який-небудь легальний іноземець, проїжджаючи через Явір у Будапешт або Прагу, в Белград або Відень, в Рим або Афіни, не міг приловчитися доставити «Бізону» шифровку, послану особливо завзятим явірським агентом?

— Ні, не міг, товаришу полковник. По-перше, такий завзятий агент рискував би і собою, і дипломатом. По-друге, простий агент не знає, куди і кому посилати шифровку.

— Йому підкажуть. Був би агент, а підкажчик і адреса знайдуться, Євгене Миколайовичу, майте на увазі: Крапc якомога довше не повинен знати, що трапилося з «Колумбусом». Пошліть йому з відповідною оказією «повідомлення» Кларка: боюся, мовляв, провалу, утік в тил, углиб країни. Буду пробиватися до іранського кордону. Чекайте, мовляв, і таке інше.