Пірсингу й татуювань на відкритих частинах тіла вистачало і в тих, і в тих.

– А це хто? – Ґрем стрельнув поглядом в інший кут стола.

– Що? – не розчув Айк.

– Вони з вами?

Айк заперечно похитав головою та зневажливо цвіркнув, прикрившись долонею.

– Кануки65.

– А-а, – Ґрем багатозначно всміхнувся.

– Туристична група. Завтра вирушають Дорогою інків66 до Мачу-Пікчу.

Раптом канадці засміялися, ляскаючи долонями по столі.

Кануків було більше; вони зчинили такий галас, що американці надалі не могли перемовлятись, не підвищуючи голосу.

Левко витягнув шию, силкуючись розгледіти причину пожвавлення. Канадці згуртувалися довкола сумирного щокатого здорованя двометрового зросту, що товстими пальцями відривав прозорий пластик від картонки, видобуваючи з пакунка спрей-балончик розміром трохи менший за лак для волосся. Балончик був білого кольору з чорним ковпачком дивної форми.

– Калебе, я думав, ти глузував! – гигочучи, говорив невисокий кучерявий хлопчина.

– Ха-ха! Він крейзі! – сміялася смаглява тілиста чорнявка, нащадок мігрантів з Індії.

– Ви ще мені подякуєте, – незворушно гув здоровань. Попри значні габарити, хлоп не виглядав загрозливо. Обличчя – кругле, плечі – вузькі, руки – без жодного рельєфного м’яза. Він перебував за кількасот гамбургерів від того, щоби стати брезклим вайлом.

– Що там? Що то таке? – не всі з гурту розуміли, над чим потішаються їхні приятелі.

– Ось, – Калеб нарешті вийняв балончик із пластику, виставив його на всезагальний огляд і серйозно продекламував: – Газовий балончик проти ведмедів.

– Га-га-га-га-га! – зайшлася реготом уся зала.

– Ти приволік його з Канади? – знову кучерявий.

– В Андах немає ведмедів, Калебе, – гримнув через стіл Айк Мітчелл.

– Зате є пуми, – ображено прогундосив здоровань.

Противедмежий спрей пішов по руках. Дорослі чоловіки поводились, мов діти: лякали один одного, імітуючи пирскання, принюхувалися до ковпачка, – проте сміх поволі затихав, збудження влягалось. Інцидент так би й вичерпав себе, якби тієї миті до кімнати не ввалився «скажений» Нейт.

– Ола, аміґос! Комо естас? – у правій руці він стискав коричневий паперовий пакет. Судячи з форми, всередині ховалася літрова пляшка. Напевно, віскі. Чи щось інше, що горить.

– Друзяко! – в унісон вигукнули Едді з Ленсом. – Ми вже зачекалися!

Нейт був блондином із закаляним веснянками гостроносим писком. Очі мав кольору зацукрованого меду, колючі й зверхні. Левку він не сподобався з першого погляду.

– Щось роздобув? – спитав Айк.

– Тс-с… – Нейт приклав пальця до губ, а потім тихо додав: – А то! – і під столом передав пляшку Айкові. У «Samay Wasi» було заборонено приносити й розпивати щось «важче» за пиво.

– Айку, любий, тільки не треба, як учора, – невдоволено муркнула Меґан.

– А що було вчора? – прикинувся дурником американець. Узяв пакет, поставив його на стілець поміж ніг. З обгортки вистромилося горлечко, й Левко впізнав пляшку «Jameson».

На лихо, саме цієї миті противедмежий спрей опинився біля веснянкуватого Нейта.

– Що за штука? – хлопець потягнувся по балончика.

– Газовий балончик проти ведмедів, – повідомив Едді.

– You’ve got to be kiddin’ me!67

– Я тобі серйозно кажу, – закивав головою Едді.

Побачивши зображення ведмедя, Нейт смикнув бровами. Наступної секунди його очі збуджено зблиснули.

– Чий це? – веснянкуватий підняв балончик, стискаючи його, наче гранату, що от-от розірветься.

– Мій, – похнюпившись, зізнався Калеб.

– Будь обережний, не сплутай уранці із дезодорантом.

Дружній вибух реготу.

– А давайте залишимо його в туалеті замість освіжувача, – підхопила нову хвилю Меґан.

– Ха-ха-ха!

– Ото комусь буде сюрприз! – хтось із канадців.

– А тебе ведмежа морда не насторожує? – Нейт струснув балончик.

– Тоді треба замалювати етикетку, – Меґан.

– Я тобі завтра підсуну замість лаку для волосся.

Меґан показала Нейту язик.

– Я не користуюся лаком для волосся у подорожах, телепню.

Несподівано у розмову встряв один із товаришів Калеба. Покрутивши в руках рештки пакування, він надибав цінник.

– Калебе, ти заплатив за цей лайномет 35 баксів? Бодай тебе розірвало, друже!

– А що? – буркнув Калеб. Йому не сподобалось, як усе повернулося. Зрештою він не зробив нічого ганебного – надмірна обережність ще ніколи й нікому не зашкодила. Проте вдіяти нічого не міг. Не його вина, що галаслива компанія завжди знаходить об’єкт для групового висміювання.

– Міг би тиждень не прати шкарпетки, а потім кидатись ними у ведмедя – ефект був би такий самий! – набирав обертів Нейт. – Ще й на пральному порошкові зекономив би.

– Через тиждень вони вертатимуться назад бумерангом, Нейте, – пробасив Ленс.

Новий, іще більший вибух реготу. Едді з Айком не могли втихомиритися з хвилину. Ґрем реготав із усіма.

– Маєш рацію, – веснянкуватий зімітував голос Калеба: – Тоді без цієї бризкалки точно не обійтися.

Пропорційно із жалем до Калеба зростала Левкова неприязнь до Нейта. Нейт був із тих, про кого ірландці кажуть: «Дехто живий лише тому, що пристрелити його протизаконно». І щойно українець про це подумав, як почув Сатомі. Схилившись до Ґрема, дівчина промовила:

– Він такий милий.

О, так! Звісно! Десь у Габоні посеред орангутангів Нейт був би першим хлопцем на селі.

– Давайте його випробуємо! – несподівано подав ідею веснянкуватий, по-бойовому змахнувши балончиком над головою.

– Не треба! – наполохано підхопився Калеб. – Віддай мені.

– Не дрейф, канадцю, я не випускатиму все – лишу й тобі на разок пальнути!

– Ги-ги! – інші кануки, замість підтримати співвітчизника, приєдналися до глуму.

– Це може бути н-небезпечно, – Калеб почав заїкатися, – д-дай сюди.

Нейт відсмикнув руку.

– Це задля твоєї ж безпеки, Кайле. Ти маєш бути впевнений, що антиведмежий спрей спрацює, коли потрібно.

– Я К-калеб, а не К-кайл, – здоровань почервонів від злості… й від сорому. Він виявився геть неготовим до такої надмірної уваги.

– От уяви, – веснянкуватий пропустив зауваження повз вуха, – швендяєш ти по Мачу-Пікчу, а тут просто з прірви випурхує розтуди-його-маму цілий грізлі та репетує на тебе, а ти такий – хопа! – чувак, іди гуляй, у мене є bear spray, і дістаєш свою прискавку, – Нейт міг би стати чудовим стендап-коміком: народ, пирхаючи, потихеньку сповзав під стіл. – Скеровуєш на ведмедя, й тут – клац! клац! – а воно не стріляє. І що тоді? – американець скорчив скорботну міну. – Гівнобаласт у штанцях буде найменшою твоєю проблемою.

Сміх, сміх, сміх. Лише Калеб, як гора, мовчки стримів з іншого боку стола. Нейт глумливо правив далі:

– А так я все перевірю, так би мовити, переконаюся, що балончик справний. Натисну один разок і все – зразу поверну твою смертоносну зброю. Не парся!

Левко напружився – Нейт зняв запобіжну смужку зі спускового механізму. Невже не жартує? Схоже, не він один занепокоївся: кілька дівчат налякано запищали, інстинктивно позатулявши роти.

Широко всміхаючись, Нейт заштовхав балончик за пояс джинсів і відступив від столу. Вся зала нервово спостерігала за ним.

– Едді, ану зроби нам грізлі, – змахнув рукою американець.

– Едді, не треба, – промовив хтось.

«Зупиніть його! – загорлав Левко (щоправда, лише подумки). – Він же напідпитку».

Едді, сміючись, прийняв виклик. Виліз з-за столу та перейшов у протилежний куток, тримаючись від Нейта на безпечній віддалі. Між хлопцями було не менше як сім метрів: Нейт стояв у проході, що вів до рецепції хостелу, а Едді спинився коло сходів, затуливши хлопців за комп’ютерами.

Калеб спробував іще раз.

– Юначе, я наполягаю: віддай мій балончик.

Оте «юначе» тільки насмішило. Веснянкуватий повернувся, простягнувши ліву руку вперед, а праву, неначе ковбой із Дикого Заходу, поклавши на застромлений за пояс балончик.