Сем Маллет та Елі погодилися, що їдальня — не така вже й погана ідея. Вони пообіцяли намовити хлопців столуватися в місіс Гауг і запропонували їй допомогти обладнати повітку до прийому відвідувачів. Змайстрували стіл та лави на козлах, поставили навколо відкритого вогнища загорожу з гофрованого заліза, а з ящиків з-під масла збили ще один столик, щоб Саллі могла на ньому готувати та накладати страви у тарілки.

Хеннан уже вступав у пору розквіту, справджуючи передбачення далекоглядних голів. На Великому Боулдері працювало понад п’ятсот рудокопів, і ділянки вздовж усього кряжа — від найпершої заявки на розробку руди й аж до Хеннанського озера — перепродувались по фантастичних цінах. Землі, на яких ніхто ще не бачив жодної блискітки золота, миттю скуповувались і збувалися на лондонській фондовій біржі за сотні тисяч фунтів. Акції наводняли ринок. Агенти німецьких та французьких фірм також укладали угоди. Місцева фондова біржа й аукціон кишіли заповзятливими спекулянтами. Всі хеннанські готелі були переповнені — знайти помешкання й харч ставало дедалі важче. Приїжджі часто змушені були спати, закутавшись у плед, десь на веранді або й на землі просто неба.

Старателі з ділянок, розкиданих навколо гори Марітана, охоче відвідували їдальню місіс Гауг, бо роздобути якісь продукти в містечку було дуже й дуже нелегко. Калгурла допомагала Саллі подавати на стіл і мити посуд. І все-таки готування сніданків та обідів на двадцять-тридцять чоловіків завдавало куди більшої мороки, ніж гадалося Саллі. В літню спеку це було особливо важко, і Саллі примудрялась управлятися з усім тільки завдяки своїй моторності та працьовитості. Від куряви й мух можна було збожеволіти. Мухи роями кружляли скрізь, куди не ступи, і відкладали черву навіть у масло, коли його хоч на мить залишали відкритим; а то налітав зненацька шалений вихор і засипав рудою пилюкою обід і тих, що обідали.

Чоловіки посміювалися з незручностей трапезування в кафе «Під кущиком», як вони прозвали Саллину їдальню, їхні добродушні жарти підбадьорювали розгублену Саллі, і вона й собі весело віджартовувалась. Але в душі Саллі пишалася тим, що її клієнти мають здорову і смачну їжу, яку тільки можна знайти в Хеннані. Всі вони були її добрими друзями, і вона старалася для них з усіх сил. І їй приємно було бачити, як вони, виходячи з-під повітки, розпускають пояси і вдоволено крекчуть. А ще подобалось, коли хтось при цьому казав:

— Добрячий сьогодні був харч, мем. Бачите, наївся — трохи не лусну.

Або:

— Місіс Гауг, хлопці кажуть, що ви найкращий кухар на приїску. Вони, здається, були б не від того, щоб Морріс затримався там надовше.

Коли чоловіки вставали з-за столу, Калгурлі частенько залишалися самі недоїдки. А Саллі, намотавшись за день, почувала таку втому, що зовсім втрачала апетит. Кварта міцного чаю та скибка хліба з маслом — оце й усе. Після хвороби у неї, мабуть, щось не гаразд було з шлунком. Майже кожного ранку її нудило. А промарудившись кілька годин з куховарством, вона вже й дивитись не могла на їжу.

Сніданок доводилось готувати вдосвіта, щоб чоловіки могли попоїсти перед тим, як іти на ділянки; потім Саллі бігла в крамницю — дізнатися, чи не привезено свіжі продукти. Опівдні їй щастило урвати хвилинку на відпочинок, але потім знов треба було братися до куховарства. Всі просто дивувалися її енергії та витривалості. Худа, мов скіпка, але завжди бадьора й весела, вона зуміла зробити свою їдальню надзвичайно популярною серед старателів, і всіх їх просто чарував незмінно добрий настрій господині.

Іноді вечорами, коли Саллі закінчувала прибирати недоїдки та мити посуд, Фріско знову приходив до їдальні. Простягшись долі й покурюючи, він починав теревенити, розповідати місіс Гауг приїскові новини. Як правило, майже слідом за ним з’являлися й Сем Маллет, Тупе Кайло та Елі з товаришами.

— Он уже йдуть ваші охоронці, — з кривою усмішкою казав Фріско, потішаючись з того, як червоніє і розгублюється Саллі.

Її й досі коробило, коли вона згадувала натяки матінки Баггінс, та й Фріскова увага щоразу чомусь викликала в неї почуття ніяковості. Фріско завжди вмів зробити їй якусь послугу, за яку Саллі не могла не дякувати йому в душі. Він, наприклад, приніс її триноге крісло з сидінням, обтягнутим мішковиною. Дуже зручне крісло, нічого не скажеш, — так приємно сісти в нього й відпочити після цілоденної біганини. Фріско забрав у них це крісло, коли вони з Моррісом їхали до Конової Лощовини. І зараз, повертаючи його, він примусив почервоніти Саллі, заявивши, що це крісло було його найдорожчим скарбом.

Частенько траплялось, що в Саллиній коморі не знати як і звідки з’являлись апельсини або виноград. Саллі пробувала дякувати Фріско, але той лише реготався і запевняв, що збагнути не може — про що це вона? Чоловіки ставились до Саллі з такою добротою та лицарською шанобою, що вона зрештою звикла сприймати це як належне.

Мабуть, не слід було б дозволяти їм усе це робити, думала Саллі: тягати з заростей величезні оберемки хмизу й наповнювати її бак водою. Але наносити самій води та дров на всі потреби їдальні їй було просто не під силу. Хоч-не-хоч, а доводилось приймати ці послуги. Тим більше, що старателі робили їх з такою охотою — не треба було навіть нагадувати, що час уже наповнити бак чи нарубати дров. Дрова рубали всі по черзі, але воду привозив Фріско своїм візком, і Саллі здогадувалась, що й решта турбот про її господарство йшла вїд нього.

Це непокоїло Саллі, вона вже й лік загубила всім послугам, які він їй робив. А «почет охоронців» свідчив про те, що Сема й інших старателів також бентежило — куди може завести оця приязнь між нею та Фріско Джо Мерфі, яка зростала з кожним днем? І Саллі всіляко намагалась показати Сему та Елі, що їй однаково приємно сидіти й розмовляти і з ними, і з будь-ким іншим.

Та все ж таки вечори спливали куди цікавіше, коли приходив Фріско й починав розповідати про свої пригоди, про те, як він гасав морями на паруснику, або як співав у опері в Мехіко, або шукав золото на приїсках Каліфорнії та Кімберлі. І Саллі подобалось, коли він приносив гітару й, перебираючи струни, стиха наспівував щось, поки решта чоловіків обговорювали події дня.

Адже так сумно, тоскно було сидіти вечір за вечором на самоті, хоч Саллі й рано лягала спати, бо вдосвіта треба було встати й приготувати сніданок чоловікам, перш ніж вони, як тільки зійде сонце, розбредуться по своїх ділянках. Знаючи, що вона нудьгує, старателі подеколи забігали до неї увечері розважити якоюсь розмовою, розповісти, що робиться в селищі й тих віддалених таборах, де їй доводилось бувати. Від Морріса не було більше вістей, але Тупе Кайло зустрів партію старателів з Лейк-Дарлота, й вони розповіли йому, що Морріс та Кон продали свою ділянку і подалися в похід до Блек-Рейнджа.

Частенько разом з дорослими приходив і Педді Кеван. Тепер це був незграбний підліток років п’ятнадцяти чи шістнадцяти, хоч в колі чоловіків він усе ще здавався дитиною. Присівши навпочіпки, Педді захоплено переказував якусь чергову плітку; його блакитні, злегка примружені очі блищали, а з веснянкуватого засмаглого обличчя не сходила хитрувата усмішка.

— Ви чули? — питав він і без передиху починав торохтіти, розповідаючи про якусь нову велику оборудку, про останні знахідки на Великому Боулдері або ж розписуючи історію про те, як партія старателів перехитрила агента іноземної фірми, якому здалося, ніби він зможе купити за безцінь їхню ділянку, коли поставить їм пива.

— Ну, звісно, хлопці хильнули з ним як слід, — радісно вигукував Педді, — та й попідписували всі папери! А ТовстийПарсонс не став підписувати. Бо ж він, крім води, нічого в рот не бере! І полетіла к бісу угода. Хлопцям що? Вони собі погуляли на дурничку, а в іноземця з кишені п’ятдесят фунтів так і загуло!

Педді провідував Саллі, коли вона хворіла, і якось навіть приніс їй пучечок дикої касії. Він і раніше, весною, приносив їй квіти і знав, що вона найбільше любить саме ці маленькі золотаві квіточки з ніжним та пряним запахом. Касія цвіте майже круглий рік, і вздовж русел пересохлих струмків, де вона росте, повітря на цілі милі довкола напоєне її ароматом. Педді знав таку місцинку за Хеннанським озером, де касія суцільним килимом вкривала землю.