— А хто може ручитися, що ви дотримаєте своєї обіцянки? — запитав комітет посередників.
— Не було ще випадку, щоб старатель не дотримав свого слова, — гордо відповів Пат Мак-Грат.
Та вже десь за тиждень старателі побачили, що здольщики беруть руду із спірних відвалів, і повідомили про це приїскового інспектора. Той попередив здольщиків, щоб вони цього не робили, а то й старателі теж візьмуться за відвали. Здольщики продовжували возити руду; старателі скликали загальні збори й постановили негайно відновити роботу.
Цього разу вже п’ятсот старателів стояло на варті, поки їхні товариші займали відвали. Пригнали чотири підводи і навантажили їх з горою.
Потім у супроводі сотень старателів підводи рушили на Браун-Хілл. По дорозі їх перестрів загін кінної поліції, очолюваний самим Ньюлендсом. Начальник поліції звернувся до старателів, закликаючи їх скоритися законові. Уповноважені старателів відповіли, що руда належить тим, хто її добув, і старателі свого не віддадуть. Якщо поліція втрутиться, їй буде вчинено опір.
Ньюлендс наказав заарештувати візників. Старателі миттю оточили підводи. Сталася коротка сутичка, і поліція відступила. Підводи покотили далі, а за ними переможно йшли старарателі, сповнені рішучості боротися до кінця. Цілий день вони працювали на своїх відвалах і возили руду.
З Півдня прибула підмога: двадцять кінних та п’ятдесят піших поліцейських стали табором на боулдерському наділі.
Тепер вантажити й возити руду приходило понад тисячу старателів. Поліція спостерігала, але не втручалася. Щоранку відбувалися збори, на яких обговорювалися плани подальших дій, а вечорами — масові мітинги. «Дисципліна і витримка!» — напучували керівники. Всі розуміли, що назріває криза. Але старателі, як ніколи, трималися по-бойовому, виявляючи готовність всіма силами захищати своє право на розсипне золото.
Та ось одного ранку, трохи не вдосвіта, коли старателі ще не повиходили на роботу, на їхні ділянки налетіла кіина й піша поліція і заарештувала кількох чоловік.
Дінні вголос зачитував друзям, як «Калгурлійський гірник» повідомляв про цю подію населення міста:
«Всяк і кожен незаперечно визнає, що наша поліція діяла безприкладне хоробро й мужньо. Напад відбувся, ледь зазоріло, а проте на ділянках уже працювала майже цілісінька дюжина старателів! І як би ви гадали? Щоб настрахати їх, вистачило всього-на-всього сімдесят поліцейських. Чи це не доказ нечуваної доблесті наших охоронців порядку! А слід завважити, що поліція була озброєна тільки гвинтівками, револьверами та шаблями і навіть не вдавалася до підтримки артилерії. Такий подвиг житиме у віках… Можна бути цілком певними, що сімдесят героїв протримаються на своїх позиціях, поки не надійде підмога».
РОЗДІЛ LIX
В неділю вранці вже п’ять тисяч старателів зібралося на боулдерському наділі для охорони п’ятнадцяти підвід. Підводи розтяглися валкою і повезли руду на Айвенго, де в старателів був чан для промивання.
Серед старателів зростало невдоволення. Люди зневірилися в тому, що пасивний опір дасть бажані наслідки і що конфлікт уладнається судовим порядком. Але Спілка послідовно і твердо проводила свою лінію, закликаючи своїх членів та прихильників не втрачати віри й не грати на руку ворогам, вдаючись до актів самоуправства й насильства.
— Спілка злютувала нашу організацію, виховала в цій армії безстрашних і розгніваних людей залізну дисципліну й відданість справі, що дивували і друзів і ворогів, — розповідав Дінні, ніби промовляючи на мітингу, що йому часто доводилось робити в ті дні. — Адже то були дужі, загартовані хлопці з гарячими головами, вони вміли постояти за себе. І кожен житель приїсків розумів, що уряд з його політикою утисків та несправедливості щодо старателів сидить на пороховій бочці й кожної миті може злетіти в повітря. Зарозмілість і тупість міністрів не мали меж.
Навіть у деяких власників рудників та агентів іноземних компаній на приїсках витримка і згуртованість старателів викликали захоплення. А вони ж бо чудово знали, які сили діють за кулісами, натискуючи на уряд, знали, що старого сера Джона весь час підштовхують до найкрутіших заходів. Ці люди не приховували свого страху, вони розуміли — довго так тривати не може. А що, як почнуться заворушення? Адже кількісна перевага — на боці старателів. Іноземці наполягали на тому, щоб посилити поліцейські частини і навіть створити місцеву охорону на кожному руднику. Однак ті, хто добре знав старателів, розуміли, що така демонстрація сили викличе й протидію: старателі з голими руками кинуться в бій, проллється немало крові. І капіталісти відчували, що тоді гра стане небезпечною. Неможливо перемогти людей, що об’єдналися у самовідданій боротьбі за свої демократичні права і готові йти на будь-які жертви.
Виступаючи на вечірці, Уоллес Браунлоу заспівав популярної пісеньки, додавши до неї новий куплет. Старателі підхопили цю пісню, вона лунала скрізь — і на мітингах, і в трактирах:
На бій за волю, трударі!
І знищимо закон.
Який позбавив нас землі,—
Грабіжницький закон.
За справедливість у борні,
Гартуйте єдність лав,—
І стануть гори кам’яні
На захист наших прав.
З цією піснею старателі возили руду із спірних відвалів на промивання; вони лаяли на всі заставки гнойову муху Хейра та пустоголових законників у Перті. В трактирі, за кухлем пива, вони присягалися до кінця захищати свою справу і стояти один за одного, аж поки кожен, хто має старательське свідоцтво, знову не одержить колишнього права вільно добувати розсипне золото.
— Вони ув’язнили наших товаришів, — гнівно говорили старателі, — але нас тридцять тисяч! Нехай сер Джон спробує нас подолати!
Всі, кому поталанило з золотом, жертвували самородки у фонд боротьби. І не було нікого, хто б не вкинув хоч кілька шилінгів у кварту для підтримки сімей заарештованих товаришів. Чимало багатих, радикально настроєних городян дарували великі суми на гонорар адвокатам, а інші вносили щотижня по фунту стерлінгів, щоб старателі не сиділи без їжі та курива.
З кожним днем ставало все очевидніше, що сутичка між поліцією та старателями неминуча. Деякі представники ділових кіл та впливові городяни почали гарячкове шукати виходу, як її відвернути. Спішно була скликана нарада, на якій священик О’Горман, мер міста, приїсковий інспектор Джон Кірван та уповноважені Спілки старателів накреслили план мирного улагодження конфлікту. А на той час, поки уряд розглядатиме запропоновану угоду, було оголошене перемир’я.
Та уряд не потішив старателів. Депутація, послана нарадою, повернулася від прем’єра ні з чим.
Позов Міка Меньйона з вимогою конфіскувати наділ Айвенго ще дужче напружив становище.
Мік посилався на те, що компанія не додержує умов експлуатації наділу й що сам наділ було внесено до списку володінь, які підлягають конфіскації за несплату оренди. Як докази, Мік навів такі факти: протягом трьох днів ніяких робіт на наділі не провадилося, сходи в шахті зруйновані, а власник опріснювальної установки не є службовцем компанії.
Чарлі Моран у відповідь на це заявив, що міністр гірничої промисловості викреслив наділ Айвенго із списку володінь, що підлягають конфіскації за несплату оренди. Крім того, намір уряду відшкодувати збитки компанії вже сам по собі є її юридичним визнанням. І Мік, звичайно, справу програв. Приїсковий інспектор виніс постанову, що власники наділу й не могли провадити робіт, бо на території наділу перебували старателі. Отже, немає ніяких підстав звинувачувати синдикат Айвенго в порушенні умов експлуатації і позбавляти його права на володіння.
Старателі зустріли цю постанову насмішками. Ще один приклад того, казали вони, як закон повертають проти старателів, щоб догодити компаніям.
