Олф догадувався, в чому тут причина: рудник збираються продати. Розмова з Педді Кеваном підтвердила його підозри, хоч Олфові й не хотілося надавати значення словам хлопчиська. Олф розумів, що він виконав свою місію: вивів рудник з кризи, зробив його прибутковим. І тепер хазяї, напевно, продадуть його, поки видобуток зростає.

А тим часом Олф повинен був підтримувати цей видобуток на певному рівні. І він узяв на себе цей тягар, який що не день ставав дедалі важчим. Проте гордість і престиж вимагали, щоб Мідас утримався на тому місці, яке Олф йому відвоював.

Олф здобув репутацію розумного й здібного управляючого «старої школи», який чесно й сумлінно служить своїм хазяям. А завоювати таку репутацію було нелегко. Його метод грунтувався на власному практичному досвіді рудокопа та на уривках знань з техніки, геології і металургії, нахапаних ним від численних спеціалістів, з якими вій працював на різних стадіях розвитку гірничої справи. Ніхто краще за нього не усвідомлював своїх вад, і ніхто так не заздрив блискучим молодикам з університетською освітою, що приїжджали на рудники з Америки та Німеччини на запрошення великих компаній. На таких людей, як Олф, поки що зважали, бо вони знали країну, вивчили свою справу безпосередньо на приїсках. Але що далі, то частіше на чолі рудників ставили технічно грамотних чужинців.

Ці інженери в один голос кричали про примітивне й хижацьке добування золота на боулдерських рудникак і скрізь на околицях Калгурлі. А втім, казали вони, більшість рудників занапастила не так погана система гірничих робіт, як нікудишні способи обробки руди. Вони запроваджували відкриті забої, в той час як австралійські управляючі вважали за краще завалювати вироблені забої пустою породою, щоб уникнути руйнації рудників.

Олф був переконаний, що янкі помиляються, що час покаже перевагу австралійського методу. Але рудокопи ще й досі працювали кайлом та буром при світлі ліхтаря із свічкою; буріння велося всуху, допотопними поршневими перфораторами, і в забої весь час стояла пилюка. Люди задихалися в диму від вибухових робіт. Сотні гірників помирали від сухот. Погане кріплення, спрацьовані механізми спричинялися до нещасних випадків. Майже на всіх рудниках, де вибої проходили в м’якому грунті, раз у раз траплялися обвали.

Недавно на Мідасі стався великий обвал. Загинуло два рудокопи. Золотопромислова компанія «Мідас», певна річ, домоглася рішення про «відсутність провини». А провина, звичайно, була. Думаючи про це, Олф аж здригався; у нього й досі перед очима стояли понівечені тіла, обличчя рудокопів, які, рискуючи власним життям, під навислим над їхніми головами склепінням, що кожної миті могло обвалитись, витягали з-під купи землі та каміння своїх товаришів. Скільки мужності й самопожертви виявили тоді гірники, і це здавалося їм цілком природним!

Олф боляче переживав цей випадок; адже ще рік тому він подав кошторис на вентиляцію та кріплення для цього забою. Але йому відповіли, що зараз треба дбати про те, як менше витрачати грошей та більше давати прибутку.

— Якщо вибійник працюватиме, не думаючи про загрозу обвалу, продуктивність праці підвищиться, — пробував доводити Олф. — В безпечних умовах рудокоп подвоїть виробіток.

Та де там! Адже люди коштували дешевше, ніж кріпильний ліс, їх легше було замінити.

Однак дещо в тому забої дирекції тепер доведеться зробити, думав Олф. Американці аж роти роззявляли, коли бачили, в яких умовах працюють підземні робітники на деяких боулдерських рудниках.

— Негайно виведіть мене звідси! — ревнув дебелий техасець, якому Олф показував мідасівський рудник. Техасець навіть не намагався приховати свій страх, коли побачив, у якому стані покрівля над жильним родовищем, що він його оглядав.

— Ху-у, — зітхнув він з полегкістю, вийшовши з небезпечної зони. — Адже вся ця чортова штука може щомиті завалитись!

— Нічого, дасть бог, ще кілька місяців простоїть, — недбало кинув Олф; йому не сподобався зверхній тон янкі.

— Овва! Бог дав вам золото, а ви, здається, гадаєте, що досить його лише вигребти на поверхню та пропустити через допотопну товкачку! — ущипливо сказав американець. — Не техніка, а бісівське начиння, якісь археологічні експонати! Залишає майже стільки ж, скільки виробляє. Та у вас на самих хвостах можна нажити ціле багатство! Модест Маріанський казав мені, що ви навіть телуристі руди викидаєте у відвал.

— Ще б пак, адже ми навіть вулиці мостимо золотом, — відпарирував Олф. — Маріанський ніколи не забуває похвалитись, як він знайшов кілька чудових зразків серед щебеню.

Американець посміхнувся:

— Деякі солідні люди кажуть, що майбутнє цього міста залежить від розв’язання проблеми сірчаних руд. Особисто я роблю ставку на наші нові машини — вони цілком ліквідують втрати.

На Олфа ці машини справили велике враження. Вони подрібнювали руду сухим і мокрим способом майже на пудру, придатну і для ціанування, і для хлорування. Олф мріяв поставити їх на Мідасі. Але дирекція приїсків вважала, що на старих дробарках обробка йде хоча й повільніше, зате простіше. Мовляв, обійдемося й музейними експонатами, хай ще ті американські машини покажуть свою перевагу на ділі.

Містер Брайрлі на цьому грунті навіть трохи погиркався з дирекцією. Та дирекцію турбувало зараз інше — що робити з сірчаними рудами, які з’являються в глибоких горизонтах?

Те, що звали «колчеданним страховиськом», уже давно хвилювало золотопромисловців. І Великий Боулдер, і Об’єднаний саме тому й опинилися в скруті, що на них наче хто наслав сірчані руди. Хоч уся група рудників на Боулдерському кряжі вважалася найбагатшою в світі, ходили чутки, що запаси оксидованих руд тут обмежені. Тільки в сланцях та в корінній золотоносній породі біля поверхні були родовища з високим вмістом золота, а видобуті з глибини колчедани з телуридами золота вважалися менш цінними.

Контракт Зеба Лейна з Боулдерською компанією збагачувальних заводів на обробку хвостів та сірчаних руд Великого Боулдера підтвердив цю чутку. Але дивна річ — за цим контрактом збагачувальна компанія діставала вельми-таки вигідні умови. Потім з’ясувалося, в чому тут секрет. Компанію збагачувальних заводів фінансував Великий Боулдер. Голова, деякі члени правління й службовці рудника Великий Боулдер були одночасно пайовиками Боулдерської компанії збагачувальних заводів. Навколо цієї афери зчинився великий скандал, але все так і минулося, бо подібні трюки по викачуванню грошей з кишень держателів акцій вважалися звичайною, цілком «законною» справою. Проблема сірчаних руд так і лишилась нерозв’язаною, викликавши падіння акцій на фондовій біржі та занепокоєння серед промисловців.

Старателі побоювались, що труднощі, яких зазнавали золотопромисловці з сірчаними рудами, спричиняться до нової спроби позбавити трудящий люд розсипного золота. Але Олф був упевнений, що проблема обробки сірчаних руд буде розв’язана і навіть відродить золоту промисловість краю. Його дуже цікавили досліди Калланана на Лейк-В’ю: подрібнення, обробка на фільтр-пресах та попередній випал сірчаних руд.

— На поверхні руди, може, й багатші, — казав він, — але золота не меншає від того, що ми не навчилися видобувати його досконалішими способами. Сірчані руди ніколи не погублять Калгурлі.

І Калгурлі не загинув. Хоч Олфові не судилося дожити до тих часів, не довелося побачити, як високі фабричні димарі вивергають жовті отруйні хмари диму, що заволочують зоряне небо над Золотою Милею і приносять мільйонні прибутки тим, хто за безцінь скупив акції під час колчеданної кризи.

Олф давно вже чекав цього, і все-таки для нього було великим ударом, коли правління повідомило його листом, що рудник продано французькому синдикатові й що представник синдикату, пан Поль Малон, який перебуває зараз у Калгурді, хоче негайно вступити у володіння. Дирекція дякувала містеру Брайрлі за цінні послуги, які він зробив компанії, і просила його сприяти передачі рудника та службових приміщень новим власникам.