— Будь ласка, опануй себе. Я прийшов дізнатися про стан Гессі, — відповів він тихо і так спокійно, ніби лікар, котрий говорить із небезпечним хворим.

Мені коштувало неабияких зусиль стриматись і не схопити Полі за комір сорочки, а потім не розбити його голову об старий камін у кутку. Я й так довго-довго тримав себе в руках, довго-довго терпів усе це, стримуючись, усміхаючись, сиплячи жартами і приймаючи, приймаючи, щоразу приймаючи той факт, що я втратив усе. Але тепер терпець мені вже уривався. Гестія моя. І Доанна моя. І мій дім — мій. І я роблю їм лише гірше. Клятий, клятий, клятий я!

Полі випростався й став розповідати:

— У Розе є сестра-близнючка, котру вона використовує, щоб шкодити Гестії. Таким чином, умовно дотримується своєї обіцянки не торкатися твоєї сестри чи інших родичів. А сестру звуть Фона. Вона врятувала мене й розповіла це все. І я просто хотів дізнатись у Доанни, що ж сталося тут. Тільки це.

Розе? Фона? Що?.. Я згадав недавню розмову з Прозерпіною, коли вона розпитувала про мій дім. Вона згадувала про сестру — тільки та померла давно. І щодо цього Розе не могла збрехати, ні. Не могла. Я пам’ятав її очі в той момент. Її сестра справді мертва. Її нема.

Пригасив роздратування й відповів:

— Я не вірю тобі, Полі.

— Отямся ж. Фона розповіла, що вона отруїла Гестію. І я прийшов до Доанни, щоб…

— До панни Доанни! Мені байдуже, звідки ти і які там правила, але годі бути таким фамільярним із моєю нареченою. — Клятий шум зводив мене з глузду й видушував рештки терпіння.

— Аїд…ене. Я мушу допомогти Гестії.

— О-о-о… Оце вже ні, Полі. Ти не торкнешся її. Ти не торкнешся її більше ніколи.

АЇДен

Вони сиділи в одній кімнаті, замкнутій ізсередини. Найдивніша компанія на пам’яті Аїдена. Але він зібрав їх тут. Привів Полі просто після того, як знайшов його в домі Доанни. Прозерпіна, до її честі, навіть не пручалась, коли наказав їй негайно прийти на зустріч і привести сестру. Мабуть, знала, що приховувати щось зараз — гірше для неї.

Аїд розізлився. Він сплів пальці і хруснув ними. Намагався тримати себе в руках. Зараз головне — допомогти Гестії. Та ніхто з трьох присутніх не викликав у нього тепер довіри.

— Аїде, для чого ти зібрав нас тут цієї безпросвітної ночі, хотіла б я знати?

— Розе. — Він важко зиркнув у її бік, а тоді перевів погляд на двох інших, — Полі… і Фоно, якщо я не помиляюсь. Я зібрав вас, щоб розставити крапки в цій історії. Отож, Полі стверджує, що Розе напала на нього й отруїла Гестію. Я маю підстави повірити в це.

— Полі стверджує? — пирхнула Прозерпіна. — Чи не тоді він це помітив, коли залицявся до твоєї нареченої?

Білявець зірвався на ноги, проте ні слова не встиг вставити, бо Аїден випередив його:

— Цю тему тобі ліпше забути, Прозерпіно.

— Але, правду кажучи, це я отруїла Гестію. — Фона підвела руку абсолютно безтурботно. Наче зізнавалася перед учителем у тому, що забула виконати домашнє завдання.

Розе клацнула язиком.

— Вибачте, проте моя сестра з дитинства має певні проблеми. Її слова — не те, у що вам варто вірити.

— Можливо, — втрутився Полі. — А проте вона врятувала мене, заживила мої рани й сама зізналась у всьому. Розе її примушувала.

— Та мені байдуже. — Аїден стиснув кулаки. — Мені потрібно вилікувати сестру. Інакше розмова буде інакшою, Розе. — Він спробував сказати це недбало, проте гнів його виказував, а зловісна аура поширювалась навсібіч, як отруйний туман, котрий ризикував справді не дати нікому з них вийти звідси.

— Чому одразу я? — Білявка закотила очі. — Я поклялася, що не завдам їй нічого лихого, твоїй любій сестрі. Я знаю, що таке — дбати про рідню, і…

— Рахую до трьох. Раз… — Аїд склав руки на грудях.

Усі мовчки спостерігали за ним: Полі — спідлоба, Фона — з інтересом, Розе — з роздратуванням.

— Два… — Аїдові очі втратили зелену барву, і в них почала розливатись темрява. Його шкірою поповзли темні прожилки, що нагадували тонке коріння дерева злості, котре проростало зсередини, захоплюючи все його єство.

— Скажи йому, — шепнула Фона.

— Три.

— Ліків немає, — випалила Розе.

Чорні жилки пульсували візерунками на шиї Аїдена. Його випалювало бажання знищити щось — або знищити все. Проте він згадав, що тоді, в попередньому житті, ніколи б не опустився до погроз.

Вдих. Спокійно, Аїдене. Видих.

— Протиотрути немає, так, — повторила Прозерпіна. — Але є спосіб повернути твою сестру до тями. Тобі не сподобається.

— І все ж я слухаю.

— Я думаю, мені не треба нагадувати, що в разі брехні ти пошкодуєш про кожне сказане слово, — замислено пробурмотів Аїден, коли Прозерпіна закінчила свою розповідь.

Дівчина зітхнула.

— Аїде, мені вже нема жодного сенсу брехати. Я досягла, чого хотіла. Тим більше, ми поквиталися — ти дізнався про мою сестру, тепер доповіси про мене керівництву Академії, і в нас обох буде по вуха проблем. Молодець, Аїде. Я про ваші з Полі справи вже повідомила. Не хвилюйся, за вами стежили не лише ми, але й викладачі. Чи ти думав, що такі порушення залишаться навічно таємними, якщо вже ти — кандидат до Тріади?..

— Гаразд. Гаразд, я зрозумів. — Полі відгорнув пасма волосся, що впали на лице, і підвівся. — Я цілком готовий.

— Ні. — Аїден похитав головою. — Узагалі, це моя справа. Я думаю, що, якби знайти Історика, він міг би придумати щось іще… Врешті, якби не Історик, то ми б не втрутились у життя Гестії. Не було б цієї книги. І нічого не було б.

— Але це все вже є. — Полі простодушно всміхнувся. — Я піду. Гестія опритомніє. Усе буде гаразд. Сам побачиш. Та і з тими проблемами, які на тебе зараз посиплються, тобі самому й кроку не дадуть ступити за стіни Академії.

— Тобі теж.

— Тому я піду негайно. Подумати тільки! Знайомство з чарівною панною переросло в таку небезпечну історію.

— Не моя вина, — стенула плечима Розе. — Давні прокляття не я вигадала. Нічого особистого, Полі.

— Ти не повинен… — втрутився спантеличений Аїден.

— Звичайно, не повинен. Якщо ти забув, то я вважаю, що ніхто нічого не повинен. Та, врешті, тут головне, щоб видужала Гестія. — Полі стенув плечима й підійшов до дверей. — Якщо це не спрацює, то я негайно повернусь і Прозерпіна пошкодує. Якщо ж усе вдасться, то що ж — я згодом приповзу до директора на колінах і битиму поклони, аби тільки він прийняв мене назад. Думаю, він поставиться з розумінням до втечі одного молодого божества заради порятунку іншого?..

— Повернися тільки, — нагадав Аїден, відчиняючи двері, замкнені закляттями. — Твоє місце тут.

…Минуло три місяці, і Полі не повернувся.

Багато-багато днів по тому Аїд пошкодував, що не спинив його.

Фона

— Отже, ми принесли нашу жертву, Фоно.

— Це так жорстоко, Розе.

— Так, але тепер нема того, хто б заважав Аїдові.

— Я не думала, що Полі візьме й піде. Не думала, що йому така важлива ця дівчинка. Вона ж… дуже звичайна.

— Я не знаю. Жодного разу її не зустрічала. А проте однаково, щоб зняти прокляття, хтось дорогий їй мусив зникнути. Аїден надто злий на Полі. А той почувається винним. Усе бездоганно.

— Як гадаєш, коли Полі повернеться?

— Сподіваюся, що ніколи.

Фона промовчала. Їй не подобався такий варіант, проте вона боялась озвучувати ці думки сестрі. Як і те, що Полі подобається їй більше за Аїда, хоча Слова казали, що вона мала любити саме потойбічного бога. А вона дуже хотіла побачити ще раз світлого. Це суперечило планам Розе. Проте в неї не було сил, щоб щось із цим вдіяти.

— Розе, Персі не хотіла б цього. Персі була хороша, — несміливо сказала вона, нагадуючи єдину слабкість Прозерпіни. Загиблу сестру.

— Звідки тобі знати, чого вона хотіла б? — огризнулась та.