Бідолашні! У них, як і в Тома, почався рецидив.

Нарешті стояче болото сколихнулося, і дуже бурхливо: в суді почали розглядати справу про вбивство. В містечку тільки про це й говорили. Том не знав, куди сховатись від цих розмов. Від кожного натяку на вбивство серце в нього завмирало, нечиста совість та страх нашіптували йому, що все це говорять при ньому спеціально, щоб випробувати його. Том розумів, що його ніяк не можна було запідозрити в тому, ніби він щось знає про вбивство, та все ж не міг не тривожитись, коли чув такі розмови. Від них у нього аж мороз ішов по шкірі. Том відвів Гека в безлюдне місце, щоб поговорити з ним подалі від чужих вух. Треба ж хоч на ненадовго розв’язати язика, поділитися з іншим мучеником своєю важкою ношею! Крім того, він мусив перевірити, чи не пробалакався комусь Гек.

— Геку, ти комусь казав про це?

— Про що?

— Сам знаєш про що.

— Ясно, що ні.

— Ні слова?

— Ні єдиного словечка, їй-Богу! А чого ти питаєш?

— Та так, боявся.

— Ну, Томе Сойєр, ми з тобою і двох днів не прожили б, якби проговорились. Сам знаєш.

Том трохи заспокоївся. Він помовчав, а тоді сказав:

— Геку, тебе ж ніхто не примусить проговоритись?

— Проговоритись? Якщо я захочу, щоб цей індіанський диявол мене втопив, як кошеня, тоді, може, і скажу щось. А так навряд.

— Ну, тоді все добре. Поки ми тримаємо язик за зубами, нас ніхто не зачепить. Тільки все ж давай ще раз заприсягнемося. Так буде надійніше.

І вони знову врочисто дали один одному страшну клятву.

— А що говорять у місті, Геку? Я багато різного чую.

— Що кажуть? Та все те саме — Меф Поттер та Меф Поттер, інших розмов нема. Просто піт пробиває весь час, так і хочеться втекти кудись і сховатися.

— От і зі мною те саме. Його діло труба. Тобі його іноді не буває шкода?

— Певно що буває. Людина він, звісно, нікудишня, але нікого не кривдив. Наловить риби, роздобуде грошенят, нап’ється, а тоді тиняється без діла. Але ж ми всі такі. Ну, не всі, але дуже багато, татуньо мій, наприклад, ще такі, як він. А так він добрий — одного разу дав мені піврибини, хоча там і на одного не вистачало, і допомагав теж частенько, заступався за мене.

— А мені він лагодив паперового змія і гачки прив’язував до вудок. От якби нам вдалося допомогти йому втекти із в’язниці!

— Ну, як же ми йому допоможемо? Та й нащо: втече, а його знову спіймають.

— Воно-то так… Звісно, спіймають. Тільки гидко слухати, як його лають на всі заставки, а він же насправді не винен.

— Мені теж гидко, Томе. Що тільки не плещуть язиками: мовляв, і негідник він, яких світ ще не бачив, і дивно, що його ще досі не повісили…

— Еге ж, а ще я чув: якщо Мефа випустять із в’язниці, то його лінчують.[6]

— А таки лінчують…

Хлопчики говорили ще довго говорили про Поттера, однак легше їм від цього не стало. Коли смеркло, вони прокралися до в’язниці, яка стояла на пустирі, й тинялися неподалік, певно, маючи слабку надію на те, що якийсь дивовижний випадок може все змінити. Але дива не сталося: певно, ані янголи, ані феї не цікавилися злощасним в’язнем.

Хлопчики знову повторили те, що робили вже не раз, — проштовхнули Поттеру за ґрати тютюн та сірники. Він сидів у нижньому поверсі, й ніхто його не сторожив.

Їм і раніше було соромно, коли Поттер починав дякувати за гостинці, та цього разу совість мучила їх так, як ніколи. Вони відчули себе останніми боягузами і зрадниками, коли бідолаха сказав:

— Ви були дуже добрі до мене, хлоп’ята, — найдобріші в місті. І я цього не забуду, ні. Скільки разів я казав сам собі: «Усім дітлахам я, траплялося, лагодив повітряних зміїв та інші різні цяцьки, показував, де краще рибалити і приятелював із ними, а тепер усі вони покинули старого Мефа в біді, тільки Гек не покинув, і Том не покинув. Вони мене не забули, — кажу я собі, — і я їх теж не забуду». Так, хлоп’ята, наламав я дров, п’яний був тоді, у голові шуміло, — а як інакше це поясниш? А тепер мене за це повісять… І правильно… правильно! Може, воно й на краще, я думаю, тобто, я сподіваюсь. Ну, та нащо всі ці слова! Не хочу вас засмучувати — ви ж зі мною дружили. Одне я хочу сказати вам, хлоп’ята: не пийте, хлоп’ята, ніколи цього проклятого вина, щоб не потрапити за ґрати… Відійдіть-но трохи далі — ось так; як приємно бачити дружні обличчя, коли людина встряла в таку халепу, — адже до мене ніхто, крім вас, не ходить. Добрі дружні обличчя… Залізьте один одному на плечі, щоб я міг до вас доторкнутися… Ось так. А тепер потисніть мені руку — ваші ж пролізуть крізь ґрати, а моя ні, надто велика. Маленькі руки й слабкі, а все ж багато допомогли Мефу Поттеру і ще більше зробили б, якби лише могли.

Том повернувся додому дуже сумний і бачив тієї ночі страшні сни. Наступного дня й день потому він весь час крутився біля будинку суду; його нестримно тягнуло зайти до залу, але він змушував себе лишитись на вулиці. Гек відчував те саме. При цьому вони старанно уникали один одного. Час від часу обидва йшли кудись подалі від будинку, але якась зловісна сила притягувала їх назад. Коли хтось виходив із залу суду, Том прислухався до кожного слова, але новини щоразу були погані — петля все тісніше затягувалась навколо шиї бідолашного Поттера. До кінця другого дня слухань все містечко тільки й говорило про те, що індіанець Джо твердо стоїть на своєму і вирок, який винесуть присяжні, не викликає сумніву.

Того вечора Том повернувся додому дуже пізно; він заліз у вікно й шмигнув у постіль. Він був дуже схвильований і довго не міг заснути.

Наступного дня з самого ранку все місто зібралося біля будівлі суду. Зал був набитий людьми, що й не ступити. Чекати довелося досить довго. Нарешті один за одним увійшли присяжні й зайняли свої місця; незабаром завели блідого, зляканого, змученого Поттера в кайданах і посадили так, щоб усі цікаві могли дивитись на нього. Індіанця Джо, незворушного, як завжди, також було видно звідусіль. Знову запанувала тиша, потім з’явився суддя, і шериф оголосив, що засідання починається. Як завжди, члени суду почали перешіптуватися поміж собою та перебирати якісь папери. Цей шепіт і непотрібна метушня створювали врочисту атмосферу тривожного очікування.

Викликали свідка, який підтвердив, що того дня, коли сталося вбивство, він бачив, як Меф Поттер умивався біля струмка і одразу ж утік. Прокурор поставив ще кілька запитань, а тоді сказав захиснику:

— Тепер ваша черга, можете допитати свідка.

Звинувачений підняв очі, але знову опустив їх, коли його захисник сказав:

— У мене немає запитань до свідка.

Наступний свідок розказав, що він знайшов ніж біля тіла вбитого.

Прокурор знову звернувся до захисника:

— Можете допитати свідка.

І захисник Поттера знову відповів:

— У мене немає до нього запитань.

Третій свідок під присягою сказав, що не раз бачив цей ніж у Поттера.

І знову прокурор запропонував захисникові допитати свідка, але той, як і до цього, відмовився від допиту.

На обличчях публіки виразно проступила досада. Який дивний адвокат! Невже він не докладе жодних зусиль, щоб урятувати життя свого підзахисного?

Кілька свідків розповіли, що Поттер, коли його привели на місце події, був дуже збентежений. З його поведінки було видно, що саме він вчинив злочин. Цих свідків адвокат також відпустив без перехресного допиту.

Жодна найменша подробиця сумних подій, що сталися того пам’ятного ранку на цвинтарі, не лишилася поза увагою свідків, однак захисник Мефа Поттера навіть і не спробував допитати хоча б одного з них. Публіка була обурена і так голосно висловлювала своє невдоволення, що суддя змушений був зробити зауваження. Після цього прокурор сказав:

— На основі свідчень, які були отримані під присягою й не викликають сумнівів, нами встановлено, що цей страхітливий злочин, безумовно, був скоєний нещасним, який сидить на лаві підсудних. Ми вважаємо звинувачення доведеним.