ДОДАТКОВІ НАЗВИ
Рухопис
Тиць
Капець
Сюржети
Бік
Це можна
Бе-ме
Майстер
Халява
Не гни
Гурт
Це зуби
Банзай
Зуби
Тут були
Нон-стоп проза
За литку
Нестяма
Джазуха
Геть
За цицьку
Усі падають
Надто
Фавор
Гоп
Ану
Васаг
Торба
Гаман
Замануха
Пробі
Кандид
Фан
Фарт
Вино № 5
Мирта
Стоян
Вау Тут є Туди Писк
Яйця курку
Інформагія
Шухляда
їдьмо, відьмо
За нирку
Гра в гру
Карма
Наклад
Абзац
Чари на яничари
Час на джаз
Гальма-матір
Поглянь
Назва
Постриб
Будь
Натура
Віз
Драйв
Там
Фарт
Щоб
Геть усі
Алюр
Проня
Хода
Маза
Зруб
Торбина
Чакра
Швидко
Очі
Воно
Дім
Воно таке Пупки Кранти Оце
Нестяма
Нога-нога
Аут
Тримай
Жуй-трава
Нумер нуль
Брехи
Версія
Колиба
Отак
Каністра
Фарш
Кшталт
Треба
Ґудзик в нікуди
Вирує
Тиць мамі
Стьоб-сторі
Воще
Це
Апорт
Себто тобто
Закони ніг
Стоп-сторі
Ралище
Хід
Нашатир
Оцей
Стоп-сторі
Починайло
Тиць-миць
Самопис
Стілос
Слово
Заморочка
Див
Межа
Єсьм
Ймено
Дехто
Лише
Бач
Уголос
Аргей
Андрос
Тобі
Рай
Стилос
Клан
Фол
Арка
Резон
Гуру
Телескоп
Зодіак
Код
Тор
Рош
Магма
Бігме
Відчини
Глечик
Осьо
Байда
Протез
Торчок
Банан
Когут
Гомін
Діжа
Натюрліх
Тандем
Кентавр
Стилет
Туса
Дива
Капище
Отут
Аз
Дещо
Решта
Троя
Ще
Звідти
Ого
Іще
Артей
Дара
Маг
Форвард
Клон
Фал
Толя
Бомба
Азарт
Поріг
Турбо
Третій
Цар
Агов
Яр
їжа
Жупан
Ось
Це оце
Спиж
Міць
Муза
Халепа
Бемц
Руна
Вірус
Дишло
Точило
Злам
Рус
Усі
Око
Трой
Троян
Акти
Азимут
Тесало
Яра
Зворотне життя Зворотнє буття Фугас
Здвиг
Ґвалт
Сексі-кола Гіпофіз
Либонь
Йєті
Жупан
Голова
Гамбіт
Кардан
Транс
Чар
Клепка
Збан
Тарас
Краса
Символ
Тік
Атас
Дзьоб
Бодня
Стоп-проза
Міх
Стеля
Тесло
ГЛИНОПИС
Жінка Тетяна стояла на морозі, навколо неї, паруючи, обертався торг. Дивувало, що він, стихійний, виник саме тут, де колись поволі миналося дитинство, а тепер минається інше, аніж молодість; чи, скажімо, зрілість, або старість, — вона мала підозру, що не помітить, коли проминуть ці періоди. Покупців було небагато, й тому можна було не відволікатися на надію швидкого прибутку, а стояти й не стерегтися, що тебе упізнають колишні колеги, особливо зручно це робити було на морозі, закутавшись з носом у пуховик. Дивно, але саме велика кількість одежі змушувала відчувати власне тіло, воно слухняно корилося обставинам, якими сьогодні була холоднеча. Навколишні продавці вже позвикали один до одного поглядами і тому не нервувалися на можливу міліцію чи блатоту, а обмінювалися багатозначними, зичливими кивками, сподіваючись, якщо хтось щось і продасть, то це буде починайлом для їх усіх.
Тетяну трохи дивував парадокс, що усе те, придбане колись через численні блати, борги, черги й переплати, вистраждане кожнісінькою клітиною власного тіла, тепер не викликає в покупців аніяких позитивних емоцій.
— Це щоб не збільшити на товар ціну, — почула вона раптом власний голос і посміхнулася до нього, радіючи, що таку думку тут поруч має кожен.
— Нічого, — писнув дід, із колишніх кіношників, вічножива істота, — скоро самі тут будуть стояти й торгувать усім цим, ну, в нас купленим, — вимовив він заскладну, як про сьогоднішню негоду, думку.
— Коли ж ми їм усе продамо? — намагалася зрозуміти Тетяна.
— А ми будем ходити й плювать, — зрадів такій несподіваній радості колишній співробітник колишнього кінематографу, — а вони будуть дивувацься, чого ми нічого не берем, а на біса брать, як воно колись у нас було, еге?
Тут він умить засумував, бо з’ясував сам для себе, що, виявляється, він власним скарбом ніколи не володітиме, отже й не володів, коли виставив його отут промерзати.
Вона почала ворушити думками, пригадуючи, що в неї в хаті лишилося, аби прикрасити сьогоднішні торги, її неодчіпно гріла якась неокреслена думка, що там є, є ще якийсь товар... Лише пам’ять не бажає ту класну річ виводити наззовні, і Тетяна охоче почала грітися од неї, незавершеної — це було краще, аніж висловлювати вголос, бо з парою вилітало наззовні більше тепла.
«Ще одні рейтузи дов’язати, — знайшла додаткове подумкове зігрівання, — оце розпустити полувєра і кардіган, які класні рейтузи вийдуть».
Не для торгу вона готувалася в такий спосіб, її весь час нервозила перспектива одключеного опалення, і тому неважко було припустити, що якщо людина витримує на вулиці таку холоднечу, то вдома, аж за чотирма стінами, це буде набагато легше. Тут вона зачепилася за ще одну теплу ідею: спальник, справжній, на легкому синтапоні, навіть альпіністський — і начхать на опалення. Тетяна посміхнулася:
— Так, якщо ще поставити на паркеті намет і заховатись у ньому, то які гори? Тут набагато комфортніше, аніж в горах. От. А варити можна з бурульок.
Почувши лише останнє слово, колишній кіношник лапнувся за носа — адже його свого червоного він не відчував вже з півгодини. У нього в запасі був досвід натурних зимових кінозйомок, і тому він грівся од них, пригадуючи найвдаліші. Перед ним лежали розкішні старорежимні кабелі і до болю ображало, що їх — «не гівно ж якесь китайське» — ніхто не бере, не звертає навіть уваги на таке багатство, що чи в гараж, чи й на дачу, чи й хоч куди.
«Оце якби всі чесні люди взяли по цеглині, — подумав він, — та кожен би гепнув по мерседесу, то, може б, вони стали людьми? — подумав він і про тих, хто їздив мерседесами, і про тих, хто їх не мав; однак ця ідея була для нього не новою і тому не зігрівала. Особливо після думок про тих, хто керує цим домініоном. — Або хтось би рвонув атомну бомбу в тій столиці зла. Невеличку таку, але щоб усі людоїди вивернулись», — він побачив яскравий кавал спалаху над тамтешніми обширами і йому враз потеплішало.
Наступною його думкою було, що хоч-не-хоч, а таки треба нести й продавать улюбленого за все життя баяна; і од цього бурульок під його носом додалось.
Женько потрапляв на торг не випадково — він намагався встигнути до «бариг» — вищої касти торгівців, які, пробігши вранішніми рядками, збирали «піночку» з товарів, щоби потім за класну ціну виставити по своїх ятках.
«Оце, бляха, з першої ж Нобелівської премії скуплю собі весь базар», — укотре поклявся він Нобелівському комітету. Не з благодійних мотивів, а тому, що навколо лежало усе, чого йому бракувало в юності. Перочинні ножики, наприклад, або ліхтарики, ще й досі його тиснули залишки заздрощів до шкільних товаришів, які такими колись володіли.
Несподівано його погляд уперся в «колібрі», омріяну колись друкувальну машинку, ще в шостому класі, коли він безповоротно вирішив присвятити себе літературі, він мріяв про цей югославський раритет, бо вона була найпортативніша і дозволяла себе носити в портфелі. Однак, бувши досвідченим базарювальником, він перемістив увагу на бронзову муху поруч, із крильцями, навіть розсунув їх і приміряв туди цигарку.
