– Ви ж уже «Матір» створили? – міркували всі вони вголос, перехиливши чергову чарку. – То за чим стало?

Робили це так вдало, що буревісник революції не розпізнавав підсадних чекістів, бо був захоплений новою ідеєю – загальним образом простого московського люду, який потроху укладався в текст. А тоді Ягода перейшов до інших натяків: умовив Горького відвідати Соловки, де перебували за ґратами митці, які не бажали творити образ великого вождя. Однак і тут Горький не допетрав натяку. Ба, навіть тоді, коли його син загинув у автомобільній катастрофі – так нічого і не збагнув. Возив Ягода Горького і на Біломорканал, будований теж незгодними. Письменник і тут не здогадався, що в разі відмови він теж опиниться тут.

Правда, бували й інші варіанти: Булгакова всіляко агітували написати п’єсу про молодого вождя, але той упирався, незважаючи навіть на безкоштовний морфій. Дивно, але переконала його обіцянка нової друкувальної портативки та трикімнатної квартири. Дружина дуже на цьому наполягала, та щойно Булгаков сотворив «Батум» – невдалу п’єсу про Сталіна, вона відразу заторохкотіла на той світ од буцімто ниркової хвороби».

...Берія дуже боявся Сталіна, бо був чоловік, якого він боявся ще дужче – особистого начальника вождевої охорони тов. Власюка. Цей страх і змусив міністра діяти, щоб знайти спосіб підставити охоронця.

Ліквідувати Сталіна було дуже непросто, адже всі харчі перевірялися кількома інститутами м’ясоплодоовочофруктохарчування. Однак якось Сталін необачно подавився тютюновим димом й Берію осінило: хоча тютюн теж ретельно перевірявся на вміст отрут, але ж саму люльку ніхто перевіряти не здогадається? Тому Берія рушив у підвальні фонди конфіскатів і знайшов люльку, геть тотожну. Одначе вождь виявився надто помислимим і ніколи не випускав своєї люльки з рук – ні вдень, ні навіть вночі...

Тоді Берія вдається до останнього ходу: за таємними списками скликає зі своїх запасників живих іще лікарівотруйників:

– Ви думаєте, чи ні? Ви жь розумні люди. Здавалося б, євреї... Тимчасом цей антісіміт вислав усіх вас у Біробіджан, а скоро щє далі зашле. Не чухайтеся, а давайте вжє робити хоч щось!

Вони промаринували підсадну люльку безколірною на смак отрутою й чекали лише слушної нагоди, але її не випадало ну ніяк.

Тоді хижий міністр ГПУ і вдався до підтасовок та приписок: підмінив анкетні формуляри коханок таким робом, аби на постільні пробірвипробування до оберохоронця Власюка потрапила не п’ята за списком повійниця Істоміліної, а справжня, перша. Розбурханий пробірад’ютант Власюк навіть не зазначив, що вона люто опиралася, навпаки, це лише розпалило його. Якби він тоді, в ліжку, уявив хоч на мить, з ким насправді борюкається, то це б на все життя охолодило його шал.

Бо щойно Сталін довідався від коханки про насильство, Власюка не стало. Його замінив на посаді беріївський ставленик. А що ж Істоміліна? В останню мить вождь передумав розстрілювати і запроторив її, медсестру, на Колиму. Правда, час від часу реабілітував, перевозив назад, до Москви, перевіряв її почуття.

– Ну, як там у Комі АеСеСеР? – допитувався щоразу.

Та зітхала:

– Драга.

– Яка така драга?

– Золотодобувна, – зітхала ще тяжче, подумки вже пакуючи речі до нового заслання.

Що дало змогу підсунути в оточення вождя декого з лікарівотруйників? Хоч Сталін мав на кожному графинчикові по замочку, однак хто тепер міг контролювати пропорцію суміші еліксиру та екстракту? А особливо, кількість рідини? Адже без Істоміліної секс давався вождеві важко, тут ніяка повійницяподвійниця не змогла ввести його в постільну оману; наука ще була безсила підробити таємні інтимні відчуття слизистих кінцівок. Отож старіючий Сталін подвоював і потроював стимулятори. Тим паче, вже не було поруч пильного ока Власюкового, щоб захистити од безконтрольності... От як жадібність фраєра губить: на тобі ще один інсульт, цього разу вже останній.

Отут Берія вже хтів був запровадити найжорстокіший свій задум: біля каміна бити по черзі всіх подвійників вождя кочергою, а потім там же повільно піддавати їх смерті за допомогою підміненої люльки, садистично при цьому удаючись до злягань зі штатом Істоміліних... Однак не встиг, бо Жуков своєчасно зірвав блюзнірські плани і одібрав владу над країною, щоби передати її Хрущову, з яким був знайомий з фронтових доріг.

Уже згодом, коли Хрущов скликав комісію з організації похорону вождя, виявили Істоміліну № 9, котра хутко замінила на подушках нумершу «вісім» після нумерші «дванадцятої», несподівано й таємно од них порушила в той рокований момент спецінструкцію, що забороняла вдаватися одночасно до кількох зляганнєвих методик. Дівчина ж застосувала одночасно найсильнодіючі: обтиск, посмик з обсмиком, обкрути з обертасом, рипання («тертушку»), прокрути в протифазу («шнек»), а також підхвиць. Укупно з передозняком стимуляторів це й зумовило радісний шок, який поволі перейшов у фатальну мозкову тромбоемболію. Бо, як то кажуть: «Не можна двічі зайти в одну ріку, а особливо, вийти з неї».

Отож оновлене ЦК КПРС реабілітувало її, дівчину № 9, завдяки ХХІІ з’їздові КПРС, високо оцінило заслуги інкогніто її особи, поставилося з розумінням і нагородило орденом «Героїні соціалістичної праці», бо в той страшний момент Сталін таки нарешті вперше випустив з зубів люльку свою, вона, пихнувши іскрами, закотилася під альков, а Берія підловив цей момент і вже тут як тут. І так спритно підмінив, що вождь з усією своєю шизофренічністю не зміг постерегти: відімкнув замочок на пачці цигарок і особисто натовк туди «Герцоговину флор», ще й кілька разів устиг смикнути. Тут його й скоцюрбило...

Інша річ, чи розбив так званий інсульт саме Сталіна? Відомий той факт, що Гітлер, наприклад, застрелив і спалив чотирьох своїх двійників і п’ятьох особистих подвійниць Єви Браун, а самі вони сидять тепер удвох любенько в південних джунглях Аргентини й кохаються – інакше якого біса було брати законний шлюб саме перед «самогубством»?

То помер таки Сталін чи не Сталін? Може, він вічноживий разом зі своєю Істоміліною, й вони теж узяли десь там законний шлюб? Бо й досі не відомо, куди зникла його юна коханка. Та хай там як, а розвінчання культу особи відбулося, і назад його вже не вернеш.

Але от історія з подвійниками по його смерті не закінчилася, бо хто втік за кордон? Сталінова донька Світлана Алілуєва? Та цій би просто не дозволили доїхати до Індії, а лише тій – іншій, якій довірили потім опублікувати лояльні спогади про «батька», які пом’якшили в світі репутацію компартії СРСР.

Чи судили Берію, ось питання. Бо на процесі кілька свідків зверталися до нього його рідною менгрельською мовою, а він не розумів ані слова. Тоді свідки почали звертатися до нього грузинською, і що? Точнісінько той же результат – відсутність розуміння.

Ситуацію врятувало лише те, що і весь судовий колектив, і присутні журналісти не тямили жодної з тих мов і ніхто не збагнув підтасовки.

Бо чому ж існує аж три (!) офіційні версії його страти за вироком цього суду ще задовго до самого засідання:

– буцімто Берія загинув на засіданні політбюро через удар ноги в яйця особистого каблука чобіт Жукова за допомогою Кантемирівської дивізії;

– буцімто він був заарештований у своєму кабінеті генералом артилерії Москаленком і ним же розстріляний із ППШа при спробі самогубства;

– буцімто він у своєму бункері був розстріляний особистим генералом танків товаришем Батіщевим.

Будьяка із цих версій може виявитися брехливою, проте запитання постає одне: то кого ж потім судили?

Промайнуло небагато років, однак минули епохи. І в далекому запилюженому пустелями Джамбулі на перон зійшла жінка, чия врода старанно ховалася в совдепівську одягачку, пилюка од вагонів ще дужче припорошила її; жінка дивилася на навколишні бархани і спокійно чекала, доки вони не вийшли з її світлосірих очей. Глянувши на папірець, рушила до районної заготівельної райспілки.

Перед конторою хвильку постояла, обсмикнула одежу й несміливо переступила поріг. Ідучи до одного зі столів, вона ще здалеку оглянула обліковця, а потім сіла навпроти. І хоч він був тепер без кітеля й вусів, а головне, без ненависної смердючої люльки, – не впізнати його не могла.