— Усе гаразд, — сказав Флінн. — Їдьмо додому.

Коли вони зайшли у вітальню, Ма, Слім, Едді та Док уже вичікувально там сиділи. Флінн поставив валізу на стіл.

— Усе пройшло як по маслу, Ма. Так, як ти й казала. Ма повільно звелася на ноги і, підійшовши до столу, відчинила обидва замки валізи. Решта з’юрмилися навколо неї, навіть Слім виглядав схвильованим.

Ма підняла кришку, й усі витріщилися на пачки банкнот. Вони ще ніколи не бачили стільки грошей.

— Хіба ж це не чудово? — спитав Едді. — О Господи! Слім схилився над грошима з відкритим ротом, важко дихаючи.

— Ну от, тепер все добре! — сказала Ма, намагаючись бути спокійною. — Мільйон доларів! Нарешті!

— Поділімо ж їх, Ма, — запропонував Едді. — Мені кортить витратити свою частку! Ну ж бо! Як ділитимемо?

— Справді, — устряв і собі Воппі, такий збуджений, що навіть не намагався цього приховати. — Скільки я отримаю, Ма?

Ма закрила кришку валізи, тоді обвела поглядом усіх по черзі, повільно підійшла до свого крісла і важко в нього опустилася.

Чоловіки спантеличено спостерігали за нею.

— Ну, що тебе непокоїть? — нетерпляче спитав Едді. — Ділімо ж гроші!

— Кожна банкнота у цій валізі має свій номер, — озвалася Ма. — Присягаюся, що фебеерівці переписали їх усі. Це до біса гарячі гроші й довго обпікатимуть нам руки!

— Про що ти говориш? — вражено спитав Едді. — То що, ми не зможемо їх пустити у діло?

— Звісно ж, що зможемо — коли хочемо напрямки потрапити до газової камери, — зронила Ма. — Кажу ж вам, це самогубство — почати витрачати їх зараз.

— Тоді навіщо ми їх отримували? — гаркнув Флінн.

— Ну ж бо, хлопці, розслабтеся! — сказала Ма. — Про це я сама подбаю: збуду ці гроші Шульбергу. Він триматиме їх роками, натомість ми отримаємо лише півмільйона — та все ж півмільйона, яким можна скористатися, краще, ніж мільйон, якого не можна витратити.

Слім раптом сплюнув у камін.

— Пусті балачки! — сказав він відразливо. — Це все, що ти можеш робити — одні балачки! — Слім влігся на диван і почав гортати комікси.

— Не так уже це й небезпечно, Ма! — сказав Едді. — Я хочу отримати свої двісті тисяч!

Ма розсміялася.

— Гадаю, цього можна було від тебе чекати!

— А як же тоді ми ділитимемо гроші? — стурбовано спитав Воппі.

— Кожен із вас отримає по триста доларів, — сказала Ма. — Й ані центом більше.

— Ти жартуєш? Три сотні! — сказав Едді, й обличчя його побагровіло. — Що це означає?

— Цього вам вистачить на поточні витрати, — пояснила Ма. — Кожному з вас належить по сто тисяч, але ви їх не отримаєте. Я знаю, вас, хлопці. Щойно вам у руки потраплять такі гроші, як ви відразу ж почнете їх тринькати, і вже за тиждень «федерали» вийдуть на нас. А ви ж не зможете втриматися, аби не тринькати грошей направо і наліво. Так проколювалась більшість банд: усі відразу ж починають розкидатися грішми, а ФБР лише цього й чекає.

Ма тицьнула пальцем в Едді.

— То яку історію ти сплетеш «федералам», коли спитають, звідкіля у тебе стільки грошей? Ну ж бо, розкажи й нам!

Едді почав було щось говорити, але потім осікся. Він швидко розкумекав, що Ма каже правду.

— Маєш рацію, Ма. Це справді проблема, чи не так? А я гадав, що стану багатим!

— А тепер я розкажу вам, що буде з грошима, — провадила далі Ма. — Ми вкладемо їх у бізнес. Я вже давно хотіла розпочати власну справу. І ви, хлопці, мені у цьому допомагатимете. Хочу купити клуб «Парадиз», його якраз виставлено на продаж. Зробимо там ремонт, візьмемо собі дівчаток, хороший оркестр — і зароблятимемо гроші. Маючи півмільйона баксів, зможемо перетворити те лігво на першокласний заклад. Мені набридло заправляти жалюгідною бандою — виходимо на велику арену й віднині стаємо бізнесменами. То як вам таке?

Четверо чоловіків, розслабившись, сиділи, лише Слім не слухав, продовжуючи читати комікси.

Док мовив першим:

— А ти справді тямовита, Ма. Я — за!

— Я також, — сказав Едді. — Чудова ідея!

— І мені таке підходить, — підтвердив Флінн.

— А в клубі буде ресторан, Ма? — з надією перепитав Воппі. — Чи міг би я там готувати?

Ма вишкірилася.

— Ти зможеш зайнятися кухнею, Воппі. Кожен із нас отримуватиме п’яту частину прибутків від клубу. У вас будуть гроші і буде стимул заробляти більше.

— Зачекай-но, — озвався Едді, — але якщо, скажімо, «федерали» захочуть дізнатися, за які гроші ти купила цей клуб, — що тоді?

— Я вже це передбачила. Шульберг скаже, що позичив мені гроші. Це — частина нашої угоди.

— Ти, без сумніву, продумала все, — зауважив Едді. — То коли починаємо, Ма?

— Просто зараз, — відповіла Ма. — Чим швидше, тим краще. Я куплю клуб уже завтра.

І тут озвався Флінн:

— Але ж нам ще треба позбавитися дівчини. Ти вже говорила про неї з Доком? І де ми її поховаємо?

Від невимушеної атмосфери не залишилось і сліду. Ма напружилася: вона спочатку зблідла, а потім почервоніла. Посмішка завмерла на Докових губах. Вигляд у нього був такий, наче він ось-ось зімліє. Слім відкинув свої комікси і випростався на дивані. Його жовтуваті очі недобре зблиснули.

— Поховаємо її? — спитав він. — Що ви маєте на увазі? Говорила з Доком про що?

Він спустив ноги на підлогу.

— Ні про що! — швидко проказала Ма, метнувши на Флінна вбивчий погляд.

Едді вирішив, що саме час розставити всі крапки над «і».

— А й справді, що буде з дівчиною, Ма? — запитав він, відсуваючись подалі від Сліма, що вже зводився на ноги.

Ма повагалася трохи, а потім зрозуміла, що відступати нікуди. Не дивлячись на Сліма, вона сказала:

— Її треба спекатися — вона забагато знає. Коли вона засне...

— Ма!

Високий, істеричний голос Сліма змусив їх усіх поглянути на нього. Він гнівно дивився на матір, і очі його палали.

— У чому річ? — перепитала стара. Страх наче стиснув їй серце.

— Вона — моя! — повільно й чітко сказав Слім. — Кожен, хто торкнеться її, спочатку матиме справу зі мною. Вона належить мені, і я маю намір її собі залишити.

— Послухай, Сліме, не вези дурниць, — промовила Ма, роблячи над собою велике зусилля — у роті в неї пересохло. — Ми не можемо тримати її — це дуже небезпечно. Вона мусить щезнути.

Слім копнув стілець на своєму шляху, у його руках зблиснув ніж. Воппі з Доком квапливо відскочили від Ма, залишивши її віч-на-віч із сином. Вона ж немов заклякла, поки Слім повільно до неї підступав.

— У такому разі тобі доведеться мати справу зі мною, — зловісно промовив він. — Ти що, хочеш, аби я перерізав тобі горлянку, стара ти корово? Нехай лише хтось із вас торкнеться її — поріжу на шматки!

Едді непомітно вихопив пістолет, але Ма помітила цей рух.

— Облиш! — хрипко сказала Ма, боячись, що Едді застрелить її сина.

Слім глянув на Едді, котрий почав задкувати.

— Ти чуєш мене? — заверещав Слім. — Вона — моя! І я її собі залишу! Ніхто не сміє до неї торкатися!

Він обвів усіх скаженим поглядом і вийшов, грюкнувши дверима.

Запала довга мовчанка. Ма була дуже бліда. Вона повільно підійшла до крісла і важко опустилася в нього; якось водномить жінка дуже постаріла.

Едді з Флінном обмінялися значущими поглядами. Едді знизав плечима і попрямував до дверей. Флінн пішов услід за ним.

Воппі, страшенно спітнілий, сів на диван, роблячи вигляд, що читає комікси. Док налив собі нерозбавленого віскі. Тиша у кімнаті ставала нестерпною.

Слім стояв біля сходів, прислухаючись. На його губах зміїлася крива посмішка: нарешті він продемонстрував свою силу, нарешті залякав їх усіх. Віднині він займе почесне місце у банді, яке йому по праву й належить. Ма буде тепер другою. Він поглянув на двері міс Блендіш. Час припиняти оці нічні посиденьки коло неї.

Тепер він мусить показати і їй, і матері, хто тут насправді хазяїн. Слім пішов коридором. Відімкнувши двері, поклав ключ у кишеню, тоді зайшов у кімнату і зачинив за собою двері.

Міс Блендіш спостерігала за тим, як він до неї наближається. Помітила зміни у ньому, його торжество і впевненість у собі, та здогадалася, що все це означає.