Литмир - Электронная Библиотека
A
A

Коли добре поміркувати, чого я хочу? Бути спокійним. Уже майже був, оскільки з Монікою мені спокійно. Може, все-таки треба було вчитися на столяра? Чим погано? Йосиф, батько Христа, теж був теслею. Ну, нехай не батько, а вітчим. Робив би я тепер домовини для мафіозі. Стріляються, ріжуться, зриваються – роботи доста. Заробиш і будеш собі спокійно жити. Сам збудуєш собі будиночок. І все.

А що тепер? Якесь суцільне роздратування. Але досить вже цього, слід іти спати. Нічого цими головоломками вже не зміниш. На добраніч всім.

24

Коли я вийшов на двір, не одразу почав телефонувати Моніці. У моїй голові – повна каша, боки мов зім’яті. Важко сказати, чи це від тої «Старки», чи від сну, що я бачив. Мені снився якийсь незрозумілий сон, я так почувався, ніби той сон на мене навалився й тисне. Уві сні я йшов лісом, потім почався пісок, і я не те що в нього провалювався, а сам почав розсипатися. Так, наче наступив на якусь решітку і почав крізь неї кудись сипатися. А коли розсипався, погнав далі до невідомого будинку, там трухлявими сходами піднявся догори, де стояла дівчина і дивилася через вікно. Я підійшов до неї, а вона розвіялась, і не так, як імла, а розсипалася на кавалки, немов кубик Рубіка розпався на дрібні частинки. Підходжу туди, де вона стояла, а там звивається купа рожевих і білих хробаків. Мені робиться геть хуйово і моторошно, так, що від цього я й прокинувся. А чого хотіти – на столику стоїть пуста пляшка від «Старки». Треба повзти до хати. Дорогою додому купую мінералку, а з автостанції дзвоню з телефонної будки Моніці, бо не хочу вдома починати нічого пояснювати при своїх батьках, чую, що прийдеться з’ясовувати щодо вчорашнього вечора. На картці таксофона з п’ятдесяти кредитів залишилася десь половина. Треба буде спробувати за допомогою клею вирівняти ті рисочки, може, пройде як нова. Чомусь ті кредити дуже скоро закінчуються.

Телефоную до Моніки, відповідає її мати, я кладу слухавку. Ну ось, ще два кредити в жопу. Важко мені сьогодні тоненьким язичком щебетати.

Від нічого робити повзу до кінотеатру «Дайну» – тепер там кіно нікого не цікавить, понаставляли гральних автоматів, різних комп’ютерних ігор. Ось там і пропадає Мінде. Він грає сміливо, бо нещодавно повернувся з москаляндії, їздив уперше трохи допомогти штуки баксів пропихати, тому тепер у нього з бабками все гаразд.

– Як справи? – запитую.

– Нічого, поки що виходить. Але одному чуваку були страшенно потрібні бабки, то він годинничок «Монтана» майже задурно, за пару літів здав, а на Гарюнайському базарі можна взяти пару баксів.

– Це той, що з мелодіями?

– Та, аж шістнадцять.

– Ну, круто.

Мінде почав любити математику. Від Ван Дама до математики – практично один крок, пояснює він мені.

– А пам’ятаєш теорему Піфагора? То во, Піфагор був боксером. За допомогою математики можна все вирахувати. І гральні автомати теж.

– Ну-ну, – кажу.

Він удома за допомогою дитячої гри в рулетку намагається вирахувати та збагнути, як виграти гроші. Вивчає теорію ймовірності. Треба лише стирчати цілий день біля автоматів і спостерігати, коли який із них і скільки викидає, з яким інтервалом. Йому в москаляндії не сподобалось – забагато адреналіну. Погнали вони туди бусом, набитим доповна штуками. Спиш теж у тому бусі, холод собачий. Рекетири на базарі ходять колійками, не поймеш, де справжні, а де просто якісь безштаньки. Якщо нічого не даєш, намагаються забрати куртки, різні светри. Одного разу до їхнього буса домахалися мєнти – або платіть, або перевірятимуть і проводитимуть конфіскацію. В їхніх руках автомати, від цього всього можна й обісратися. Краще спробувати сколотити бабла трохи спокійніше. Як виявилось, навіть у Мінде потреба адреналіну теж має межу.

– Навіщо тобі бабки, якщо індуська музика тобі дах зносить?

– Я хочу податися до Індії, а туди поїхати теж коштує бабла. А там треба буде щось жерти, кудись подорожувати. Усе коштує.

Навіщо йому той годинничок «Монтана» в Індії? – думаю. Але нехай, я не доскіпався, краще піду спробую набрати номер Моніки ще раз.

За годину пробую ще раз. Слухавку бере братко. Кличе її. Я починаю говорити ніби нічого й не сталося, щось розповідаю, щось там базікаю. А що? Не почнеш відразу пояснювати що й як там було. Розповів їй про свій сон.

– Такий дурний сон я бачив, – кажу. – Мені здається, що там була ти. Але мала зовсім іншу подобу, і розсіялась на кавалки, ніби у якомусь мультику.

Про хробаків я нічого не розповів.

– Звідки ти знаєш, що це була я?

– Знаю, бо уві сні якось вдається вловити. Там може бочка стояти, а ти знаєш, що це якась людина стоїть, яку ти знаєш.

– То я для тебе – бочка?

– Ну ні, не бочка, я тут тобі як приклад…

Важко щось пояснювати, щось доводити, бо геть нема здоров’я. Моніка якась роздратована, каже, що нема в неї часу толкувати сни, оскільки багато уроків.

– У якому сенсі? Не кінець триместру ж.

– Ну ні, але потрібно багато тестів з англійської здати.

– А навіщо ті тести?

– Поїду до Англії.

– У якому сенсі? Коли?

– З початку лютого.

– З лютого? На який час?

– До літа.

– До літа?!

– Так.

– З лютого до самого літа?

Пауза. Вона змінює тон, бо все тут прозвучало якось жорстоко, і починає розповідати, що ми обов’язково ще зустрінемося, що вона буде мені писати листи і намагатиметься телефонувати якомога частіше, але пообіцяти нічого не може, оскільки сама ще не знає, як там буде з можливістю дзвонити, скільки це все коштуватиме тощо. А зараз я маю зрозуміти, що вона мусить багато часу приділити англійським тестам, та ще там повно різних паперових справ. «Чекатимеш на мене?» – запитує.

А що я маю їй відповісти? Адже відчуваю, що вчорашній вечір у «Конюшні» начебто й забутий. «Ясно», – кажу, хоча мало уявляю, як це насправді буде: від лютого аж до самого літа. А могла мені про це сказати у «Конюшні». І якщо вона знала про це, що – не могла залишитись? Був би такий собі прощальний вечір. Усе до того було гарно і спокійно, а тепер таке враження, наче все потопає, мов той паром «Естонія».

Ось такий той прийдешній рік свині. Зможу крутити зранку до ночі кавалок BIXів «Свиня» і все буде на своїх місцях. Що поробиш, ми мешкаємо у місті, котре німецькі літописці писали як «Сау», а що німецькою означає «сау», мені відомо. Навіть знаю, що це слово вимовляється як «зау» і про сонце мова тут не йде. Хтось хотів у назві нашого міста почути більше світла і оптимізму. Задля краси. Глибокий символізм, але німецькою «сау» – свиня, а Сауле[18] – пестлива форма, свинка. Тому Шяуляй мають називати Свині, точніше – Свинки. А символом нашого міста мав бути не «Золотий хлопчик», а те порося, що стоїть на бульварі біля м’ясної крамнички.

Щодо Моніки, я здогадуюсь, хто тут свиню підсунув. У них у школі англійську мову викладає вчитель з Шотландії. Тому зубрять вони ту свою англійську до посиніння. В нас, наприклад, німецьку викладає монашка з Австрії, проте криваві сльози ллє вона, а не ми. Ми ніяк не можемо врубатися, що вона нам говорить, тому беремо на глум. От я й кажу, понаїхали сюди різні валянки з-за кордону, ніби нам страшенно потрібна їхня допомога. Я навіть у газеті бачив статтю про того шкота. Там писали, що він у Шотландії не зміг знайти роботи, то приперся сюди. А тут він може тільки навчати англійської мови, не буде ж на базарі торгувати, але вчити – він теж ніколи нікого не вчив. Чуваку стопудово дах трохи поїхав – живе десь біля Лох-Нессу, мабуть, надивився там на Нессі. А по фаху він – менеджер, і йому все тут – гівно, окрім MAX’у. Ми й самі знаємо, що краще за MAXа у Литві нічого немає. Й не лише у Литві, він казав, що навколо його Лох-Нессу теж таких клубів немає. Отже, він, я так думаю, і організував той конкурс, в якому Моніка перемогла і тепер поїде до Англії. Безсумнівно, я вдячний за допомогу, якби зустрів десь його, то подякував би йому серйозно. Кажуть, до Різдва треба повернути всі борги і подякувати людям за добрі справи.

вернуться

18

Сауле (Saulė, з лит. «сонце»). Походження назви міста Шяуляй пов’язують із сонцем.

46
{"b":"818833","o":1}