Я так захопився грою, що навіть не бачив, що коїться довкола. Здавалося, дивлюсь ледь не на чудо світу, тому нема чого тут рота роззявляти. А ще подумав, що той Мантас, мабуть, і нічого такий пацан. Він ще й людина, а не тільки мій суперник. Коли бачу його посеред його речей і картин у хаті, біля стінки і поруч з морозилкою, коли дивлюсь через його вікно, розумію його погляд через це вікно щодня, він починає бути схожим на людину. Бо суперник у твоїй уяві нічого людського не має, він – просто зло.
Хоча я б не сказав, що він мене зовсім не дратував. Не витримавши, він почав вихвалятися тим, як батьки хочуть його послати вчитися закордон, а він буде намагатися потрапити туди, де грають регбі найкраще – звичайно, що до Англії. Разом зі своїми балачками він знову починає кудись віддалятися від мене, бо закордон і особливо такий закордон, де насправді вміють грати в регбі, для мене надто далеко. Ми проїхали Польщу і погнали до Німеччини, але там ще не вміють грати в регбі. Далі Франція, там уже краще грають, і нарешті – Англія. А цей піздобол цілиться до найкращого, хоча сам – далеко не найкращий гравець. Я не мав чим похвалитися про свої плани щодо вишу, тому залишилося лише щось булькнути про бабло його батьків – типу, добре, коли стільки мають, але не все за бабки купиш. Ну, тут і почалось: бабки не головне, головне – ставлення до них. А яке може бути ставлення до бабок? Я серйозно, скажіть мені, яке?
Ну, є такі люди, що думають лише про себе, а є такі, що діляться з іншими. Скажіть мені, хто з ким тут ділиться? Коли хтось має багато бабла, то якщо й ділиться з ким-небудь, то лише з тим, хто має ще більше, бо хоче йому в зад залізти. Звичайно, це моя особиста думка. А різним біднякам подають лише схожі бідаки. Ніколи ніхто не забере у багатих і не дасть бідним, та ніколи всі не матимуть порівну. Тому я точно не платитиму податків. А який сенс з тої держави? Податки державі платять лише ті, хто не може не платити, а хто має багато бабла, може й не платити. Бо ти платиш-платиш, а що отримаєш? Мєнтура – порожнє місце, вчителі всі йдуть хто куди, у лікарні без хабара нічого не дадуть. Тут у розмову втручається Моніка, каже, ось, бандита Деканідзе зловили. Ну, зловили. Зібрали для цього всіх мєнтів до купи і так-сяк зловили, щоб зробити показове шоу. Щоб люди почали думати – які наші мєнти круті, дивись, ще хтось з бандитів повірить, що тепер в нас мєнти почнуть ситуацією керувати. А в них навіть бензину немає, щоб їздити на патрулювання. Вони все кинули на того Деканідзе, пішли ва-банк: якщо пощастить з цим, всі інші бандюги складуть вуха. «Ось тому наші мєнти й не мають бензини, бо ти не хочеш податків сплачувати». Це вже Мантас-розумник. А ще він намагається закидати, типу, хто горланить про те, що гроші – зло, тому найбільше їх і бракує. Це він про мене. Звичайно, що бракує. Коли купаєшся в грошах, мов Скрудж МакДак, не почнеш казати: фу‑фу, кака, це – зло, краще роздам всім і буду чистим. Я таких не бачив.
Мене нудило від цього Мантаса. Я сиджу в хаті його батьків, а він мені щось пояснює про справедливість. Він, зовсім посередній гравець, якого батьки відправлять до Англії грати в регбі, а я залишусь сидіти тут і мріяти далі про те, що добре було б мати власний оригінальний м’яч для регбі. А ще, щоб травм не було. Про те, щоб подивитися чемпіонат з регбі в Англії, я навіть не смію мріяти, а він зможе туди ганяти щовихідних.
На тренуванні я вже не вперше вдарив коліна, сходив навіть до лікарів у поліклініку, але вони нічого не знайшли. Якщо лікарі нічого не знаходять, виходить, що нічого там і немає. Нічого немає, але я не можу бігати зі всією силою. Прописали шарлатани мені якусь мазюку.
А що я ще можу робити без регбі? Не знаю, може, щось і можу. Однак лише під час гри в регбі я відчуваю, що роблю те, що треба. Що я на своєму місці. Ясно, що нікому, крім мене, цього не потрібно. Ну, може, ще комусь. Наприклад, тренерам, іншим гравцям… Я народився, щоб грати в регбі. На самому початку мені пояснили декілька правил, дещо показали – і все стало ясно. Зараз мода на різні гадання про те, ким хто був у минулому житті. Я точно грав регбі у Новій Зеландії, тільки не зрозуміло, за які гріхи мене заслали в Литву, де про регбі ніхто ніколи й не чув. А цей Мантас, мабуть, у минулому житті був деревом. А ще розкажіть мені, що все залежить від того, наскільки людина талановита, скільки вона зусиль докладає, як працює. Ні-хрє-на! Усе залежить від того, скільки твої предки мають бабла.
Однак я мовчав, бо не хотів тут переливати з пустого в порожнє, від цього все одно нічого не зміниться – ні я, ні він, ні наш світ. Я уявляв, що тут, наприклад, третій тайм після змагань на території суперника, тому потрібно себе тримати в руках. А тільки-но несподівано закінчились балачки, ми відразу пішли.
– Я не знаю, як тобі це здалось, – кажу я Моніці, – але я уявляв регбі чистим і великим.
Важко сказати, що викликало більшу огиду Моніки – грубість чи повна відсутність гігієни під час гри. Якщо дощить, то всі гасають, як кнури по болоту.
Однак ми більше не розмовляли про регбі. Нам вистачало чистого і великого неба, що сяяло зірками.
Коли її відпровадив, повернувся додому і почав нишпорити по своїх кишенях, шукаючи ключі, і знайшов якийсь папірчик. Поглянув вдома при світлі – це була записка від Моніки. Вона писала, що я заслужив довіру, і мені можна довіряти. Типу, я витримав випробування, оскільки зміг нормально витерпіти того Мантаса. Та й не тільки. Я відчув себе як на шкільних екзаменах. Однак це ще не все. Усе інше втратило значення, коли я прочитав одне речення: «Я вже готова».
21
Наступного дня я радів не тому або не стільки з того, що вона вже готова, а тому, що вона про це мені написала. І навіть не тому, що написала, але якщо написала, значить, вона думає про мене. Афігєть! Вона думає про мене! Хтось думає про мене! На перший погляд здається, що в цьому особливого? Чимало хто може думати про мене: наприклад батьки, Мінде, вчителька, коли перевіряє мою домашку з математики. Однак я ніколи не роздумував про інших, які можуть щось про мене думати. Та й яка мені різниця. Усе-таки Моніка не лише думає про мене, а у той час ще й хоче мене. Не знаю, чому ця обставина мене так тішила, проте я вирішив на цьому не зациклюватися. Головне, що ти щось значиш для когось, а не просто граєш у регбі або стаєш переможцем різних там конкурсів богатирів чи школярів. Наступного року хтось інший стане переможцем. А тут інакше… Чому мені досі не було важливо, що вона думає про мене? Я навіть не парився тим, що вона може про мене думати, коли ми зажималися в парку або коли справа майже дійшла до того, про що я не зміг насмілитися попросити, – подути в мою флейту. А тут отримав записку і вмить почав думати по-іншому.
Зараз слід дочекатися зручного моменту, коли її батьків і братка не буде вдома. А доти необхідно зробити декілька справ. Треба знову погортати книжку «Ім’ям кохання», щоб не наробити помилок. Там завжди можна знайти дещо цікаве. А вам відомо, як ще називається статевий акт? Копуляцією, коїтусом і конгресом. Я люблю книжки ще й тому, що там пишуть так, як люди ніколи не говорять. Хоча пишуть їх люди для людей. Я натомість чув, як люди кажуть так: трахатися, гратися, їздити, отоварювати, обробляти, перепихнутися, зробити, а про таке як єб…ся, взагалі мовчу.
А ще я розмірковував про музон. Імовірно, що тоді з Едитою щось пішло не так через музику. Бо в книжці декілька разів було написано, як підібрати музику. Можу процитувати: «Головне в музиці – ритм, а потім уже – внутрішній світ людини, її почуття. Тому юнак, внутрішній світ якого ще небагатий, захоплюється поп-музикою, де головне – ритм і гучність. У той час людина глибокої душі, яка перейшла критичну межу, більшою мірою буде захоплюватися мелодійною музикою, де ритм закутаний у чуттєву мелодію. Саме музика має аналогію з коханням: ритм без мелодії прирівнюється до голого сексу, а обгорнутий у мелодію – до серйозного гармонійного кохання. Переконатися у цьому можна в кабінеті психотерапевта. Фригідним жінкам оргазм і сексуальну розрядку (але не одужання) легко викликати гіпнозом і прискоренням ритму поп-музики. Для того, щоб викликати почуття у жінок, необхідна ритмічна, але переповнена почуттями кохання музика. Завдяки такій музиці результатів не доведеться довго чекати. У той час поп-музика викликає певні комплікації – немовби мастурбацію на її фоні». Це що, він хоче сказати, що поки не почнеш тащитися від класики нема чого скакати з дівкою в ліжко? Я час від часу слухаю класичну музику, але з додатковим ритмом. Hooked on classic – називається. А чиста класика важко йде. Щодо ритму, тут все правильно, ніхто й не сперечається. Навіть є така група – «Ритм, секс і пиво».
