Ще потрібно купити презервативи, але ось дилема – у кіоску чи в аптеці? В аптеці безпечніше, якість там серйозніша. Потрібно купити надійної фірми, а надійна була одна – Durex. А в кіосках усі яскраві, з написом «Гусарскіє», Durex там нема. Тому треба піти до аптеки, там може бути не фуфло. Але легко сказати «треба піти до аптеки». Коли купуєш в кіоску, ніхто тебе не бачить, бо купуєш, коли вже темно, хоча через те віконце з аркуш зошиту продавчиня і так тебе не розгледить. Їй і не потрібно нічого бачити. Навіщо їй бачити тих пацюків, яким вона продає цигарки «Bond» поштучно. Та як таке просити в аптеці? Таким тоном, наче попросив булку і пляшку кефіру, з надією, що всі подумають, ніби Durex – нові ліки проти головного болю. Усе виглядало трагічно. В аптеках всі купують цитрамон, парацетамол, пектусин, але щоб презервативи – я не бачив. Та що поробиш, аптеки працюють вдень, і світла ніхто тут для тебе не погасить.
Я стою у черзі вже вдруге, бо першого разу купив еластичний бинт. На тренуваннях згодиться. Того разу за спиною стояла бабця з чотками в руках, тому я побоявся різних там розборок та прокльонів. Тепер бабусь більше немає, тільки стоїть один чувак років двадцяти п’яти. Як виявилося, він мене дратує не менш. Він, ясно, сюди приперся не за презиками, і для нього стопудово ржачно купляти кондоми в аптеці. Не будеш казати аптекарці: прошу дати мені кондоми – це відлунням розкотиться по всій аптеці, ніби хтось пчихнув у церкві. Тому я випалив ціле речення своїх побажань так, щоб був час на розгін, щоб набрати повітря і в самому кінці сказати презервативи: «Я би хотів гематоген, парацетамол і презервативи». Стою такий задоволений, оскільки все вдалось мені непогано. Слова парацетамол і презерватив для стороннього вуха не спеціаліста можуть переплестися, мов тріскіт нечітких фармацевтичних звуків без значення, і все. Майже так, як лікар виписує рецепт, – почерком, який тільки аптекарі можуть прочитати. Я хотів, щоб ті звуки так перемішалися, щоб навіть сама аптекарка не зовсім зрозуміла, що я тут кажу, але принесла все, що треба, немов робот.
Я стою і чекаю біля каси, а аптекарка починає:
– Гематоген один?
– Ага, так.
– Парацетамолу одну пластину?
– Ага, так.
– А презервативи які?
Ну що за питання? Я ж приперся сюди не кондоми обговорювати. Про що вона?
– Durex, – підходжу до неї ближче і кажу так, щоб голос не лунав на всю аптеку.
– З якимось запахом чи…
– Без нічого, звичайні, – перериваю її з надією, що випередив усі запитання.
– Одну упаковку?
Я хотів знов казати «ага, так», але передумав і кажу:
– Ага, ту, що по двадцять штук.
Це для того, щоб більше не здавати таких екзаменів, і не показатися слабаком перед тим чуваком, котрий вишкірявся позаду, щоб він гадав, що це мій черговий закуп на вихідні.
Я вивчив інструкцію кондомів, потім декілька разів випробував, почитав ще «20 центів», як там з підготовкою та віддачею, і тепер вже стояв перед дверима Моніки, зовсім не бажаючи різних непорозумінь.
– Симпотна водолазка, – каже вона, коли я заходжу досередини.
«Нічого тут симпотного, – думаю я, – краще було казати: молодець, що почав змінювати свій гардероб». У цих водолазках теж півміста ходить, але вони більше до душі різним неформалам. Але невже лише в тому різниця, що хтось ходить у трєніках, шкірянках, а інші у водолазках, батніках і вєльвєтках. Наступного разу я теж влізу у вєльвєтки. Моя мати зі своїми інвестиційними чеками нічого корисного не зробила, тому продала їх і купила мені вєльвєтки. Такі каштанові у жовтих квадратиках. Бач, фантазії їй теж не бракує. Стільки й залишилось від тих інвестиційних чеків, можливо, треба було ще й докинути. Колись у такі джинси мене і зв’язаного ніхто б не засунув, а тепер – зовсім такі нічого, навіть дуже круті. Якщо ти можеш вдягатися так, як ніхто інший, значить ти – крутий, можеш за себе постояти, тобі не потрібно маскуватися, мов какашці під листком. Значить, ти не боїшся привернути до себе увагу, а коли хтось зверне увагу і спробує поцікавитися, що ти тут із себе корчиш, можеш тріснути його ліктем, щоб випав зі своїх лакерок, і в його порожній башці вперше у житті зарухалась жахлива думка – не трєніки роблять тебе крутим і не лакерки показують силу твого удару. Майже як Брюс Лі. З першого погляду – якийсь там чурка поезію почитує. Дав би по голові такому лоху, і пішов далі. А той би підвівся й одним ударом ноги викинув тебе у повітря, мов кошеня, а іншою ногою послав би, мов бумеранг, облетіти колом верхівки дерев. Ось тобі й поезія. Та починати розмову з водолазки, коли ми конкретно знаємо, для чого сьогодні тут зустрілися…
– Будеш яблучний пиріг? – запитує Моніка і усміхається.
– Звичайно, буду, – кажу й обіймаю її.
Але вона насправді спекла пиріг, тому обертається і прямує на кухню.
Гаразд, з’їмо ще й цей пиріг, якщо так треба.
– Їстівний дуже, – кажу. – Але таке враження, що пахне чимось ще. Яблука ж не просто тільки яблука, чи не так? Тут мусить бути щось глибше…
Я протягнув їй до рота ложечку з морозивом, а сам слідом. Почали лизатися і обжиматися. Верхній одяг впав швидко. Але пальта і штани терпеливо очікували на свою чергу. Ми так звикли. Звичайно, існував ризик, що все завершиться, як зазвичай, але не було куди поспішати. Це я прочитав у журналі. Десь читав, що ця неспішна вовтузня має тривати хоча б двадцять хвилин, тому я час від часу кидав оком на годинник.
Не дуже знав, що ще можна зробити, тому усував неспішно шмотки, щоб не залишалось вороття. Під кінець роздягання щипав вустами її, немов лоша пасовисько. Тільки зараз зауважив, що вона здригається у відповідь на дотик в місцях, зовсім не тих, де очікував. Іноді, коли вустами общипував десь біля шиї, іноді там, поміж ребрами або десь біля пахви…
Якщо порівнювати з Карлсоном, що гудів усередині, коли я втюрився в ту Мяйле, це було зовсім інше: здавалося, що твої нутрощі зараз закиплять і перевернуться. Ніби вперше так зблизька бачу голу дівку. Це й не дивно, бо так і є, але ж була Едита. Вона геть вилетіла з моєї голови.
Важко сказати, як себе почуваєш, коли вперше бачиш море чи гори, або коли вперше спробуєш кави, пива чи горілки, чомусь я не можу цього пригадати. Однак було ясно як день, що зараз відбувається таке, з чого починається нове життя. Нове і, безсумнівно, набагато краще.
Тому пустився вперед перевіряти вустами й язиком кожен міліметр її тіла, наче шукаючи якогось насіннячка, котре перекусиш, а звідтам потече сік – смак, якого без цього не відчуєш, просто так скуштувавши плоду. У книжці писали, що підготовчий етап складається зі створення чуттєвого настрою та збудження ерогенних зон і що потрібно робити руками, вустами чи іншими частинами тіла. Щодо інших частин тіла я не знаю, але за допомогою вуст усе діяло бездоганно.
Таке відчуття, що вона вже точно підготовлена, вся гаряча, і тут вам вже не просто голий текст у записці – «я вже готова» – вона виверталась, чуттєво зітхала, здавалось, що в ній може щось перегоріти, вибухнути, отже, все, більше нема чого чекати, треба пірнати в оболонку… Однак годинник показував, що минуло лише дванадцять-тринадцять хвилин, я добре не підрахував, бо математичні здібності тут зникли, та й рахувати невідомо як, з котрого моменту, але все одно було зрозуміло – ще зарано. Хвилини повзли зі швидкістю равлика, і кожна секунда вибухала в голові.
Я й далі, ледве стримуючи слину, досліджував тіло Моніки, щоб вона не подумала, що я обслинюю її. Ніби я не її шкіру досліджував, а занурювався у величезні таємниці, в інакший, зовсім чужий світ, уява про який з’являлась в голові, можливо, тільки коли слухав казки про відьом, ельфів або різні дива. Через кожних два сантиметри зносило дах від зміни запахів і фактури шкіри. Цього ні з чим не можна порівняти, неможливо описати. Не будеш же казати: твоя шкіра ніжна, й так зрозуміло, що вона не стара. Коли вперше стикаєшся з чимось новим, вибиває всі запобіжники і нема з чим порівняти, а потрібних слів ще не знайшов. Та й навіщо ті слова, ми не балакали й раніше, то не будемо й зараз, коли все просто вибухає. Ми лише зітхали і важко дихали.
