– Тоді тобі доведеться просто завагітніти ще раз, еге ж?

Вагітна розплакалася дужче, і Ніна не зрозуміла, чому вона затуляє обличчя і рюмсає – через ломку чи через жахливу пораду Берегині.

Жінки відкидалися в ліжках, упиваючись пальцями в постіль. Вогонь у ліхтарях замиготів. Раптово здійнявся вітер, розтріпавши складену стосом білизну. Над ліжком однієї дівчини, напевно Плиноробки, зібралася імла.

Однак усі вони були смиренні, не виявляли ознак непокори. Гриші під парем так не поводилися, адже наркотик збуджував. Може, його змішали з чимось іще? Може, цією сумішшю отруїли вовків? Цікаво, якщо Ніні якось удасться вкрасти шприц, чи зможе Леоні довідатися, що це за нову речовину вигадали фієрданці? І як цим дівчатам удається виживати так довго, народжувати дитину, а може, і не одну?

В одній із крихітних колисок зарюмсала дитина. Джерельниця схопила з денця візка пляшечку й узяла немовля на руки, заспокоюючи.

– Тихенько, любий, – муркотіла вона.

Ніна притиснулася до стіни, злякавшись, що ноги зрадять її. Це не могло бути правдою. Та якщо матері вживають парем… то їхні діти теж. Вони вже народжуються наркоманами. Ідеальні гриші-раби.

Дівчина здригнулася. Невже це робота Брума? Чи когось іншого? Може, існують інші бази, де проводять такі досліди? «Чому я вирішила, що в Льодовому Дворі ці жахіття закінчилися? Як я могла бути такою наївною?» Погляд упав на заціпенілу жінку, чиє обличчя кольором майже не відрізнялося від подушки. І на юнку на сусідньому ліжку. Ніна схопилася за стіну, намагаючись утриматися на ногах. Вона впізнала їх. Це матір і донька з доків Еллінга. Бірґір заслав їх сюди. Зенік пожалкувала, що не розтягнула його страждання перед смертю.

Невже така сама доля чекала на гришниць, котрі не дісталися до притулку в Еллінгу? Може, вони просто зараз були в цій кімнаті?

«У Кеєруті зникають дівчата». Не звичайні дівчата. Гриші.

Десь на фабриці пролунав дзвінок. Берегиня плеснула в долоні, і кілька Джерельниць підійшли до неї.

– На добраніч, Маріто, – звернулася вона до однієї з дівчат у сарафані, що зупинилася ліворуч. – Тебе змінять завтра ввечері.

Коли Джерельниці пішли, Ніна вислизнула назирці за ними зі спальні. Заклякла на мить у мороці, намагаючись опанувати себе й подумати про завдання, що чекало попереду: потрібно якось вибиратися з фабрики. Але свідомість немов розпадалася на шматки й шаленіла, у голові купчилися думки про побачене в тій кімнаті.

«Допоможи нам». Голоси небіжчиць. Біль живих жінок.

Ніна побачила, як Джерельниці підійшли до вартових біля головного виходу.

– Знайшлася ваша приблуда? – Вона почула, як один із солдатів звернувся до Берегині.

– Яка приблуда?

– Не знаю, коси, сарафан. Ви всі як викапані.

– Про що це ви? Ми всі дуже втомилися…

– Вишикуйтеся, щоб я міг вас перелічити.

– Невже це так необхідно?

– Шикуйсь!

Ніна не збиралася чекати, що буде далі. Прожогом кинулася назад коридором до східного крила, намагаючись не гупати. Вийти через головні ворота їй не вдасться. Якщо вартові помітять, що ще одна Джерельниця…

Десь закалатав дзвін, анітрохи не схожий на попередній сигнал, – високий і пронизливий. Тривога.

Усюди навколо засвітилися вогні, несподіване світло засліплювало.

Ніна не збиралася повертатися до загальної спальні. Прослизнула за якусь припалу пилюкою машинерію; повз неї промчали двоє вартових зі зброєю напоготові. Дівчина подивилася вгору. Кілька вікон були розбиті, та як до них дістатися? І що чекає на неї з протилежного боку? Часу на роздуми не було. Вартові й Берегиня вже здогадалися, що на фабрику прослизнула якась Джерельниця-шахрайка чи хтось у чернечому одязі. Ніна мусила спуститися з гори й повернутися до монастиря, перш ніж там помітять її відсутність. Вона видряпалася на покинуту деталь якогось механізму й схопилася за підвіконня, щосили намагаючись підтягнутися. Їй удалося ногою знайти опору між двома цеглинами й вилізти на кам’яне підвіконня.

Крізь розбиту шибку дівчина бачила вдалині мерехтіння міських вогнів і латки снігу на землі в лісі. Вона почула кроки й побачила ще кількох озброєних солдатів, що, гупаючи черевиками, ішли східним крилом.

– Перевірте периметр, – наказав один із них. – Ми пошукаємо в клітці й повернемося до головного цеху.

– Звідки ми взагалі знаємо, що тут хтось є? – пожалівся інший.

Якщо вони подивляться вгору… Але вони пішли далі, і звуки розмови поступово стишилися.

Ніна кинула останній погляд із вікна.

– Жодних плакальників, – пробурмотіла вона й кинулася в розбиту шибку.

Упала дівчина невдало й боляче вдарилась. Плече і стегно протнув біль, але Ніна не видала ні звуку, покотившись донизу схилом і не в змозі зупинити інерцію. Домчавши до дерев, вона забилася об сосну і змусила себе підвестися. Дала собі секунду, щоб роззирнутися й зорієнтуватися, і дременула крізь дерева, випроставши руки, щоб захиститися від шмагання, і намагаючись не зважати на біль у боці. Вона мусила повернутися до монастиря раніше за Берегиню. Якщо не встигне, Адріка з Леоні заскочать зненацька, а це може зруйнувати всю їхню легенду.

Діставшись до річки, Ніна перейшла її, хлюпаючи черевиками на мілині, і знову помчала вниз пагорбом.

«Ось». Вікна монастиря залишалися темними, однак біля стаєнь і в капличці світилися ліхтарі; дівчина помітила тарілку з недоїдками, яку залишила для Трассела.

Ніна рвонула вперед, мало не впала, утримала рівновагу, і напівлежачи ковзнула до підніжжя пагорба. Діставшись узлісся, вона пригальмувала й рушила південніше, щоб обійти стайні.

Почувши цокіт копит, Ніна подивилася на дорогу. Побачила бричку – візник нещадно шмагав коней. Берегиня поверталася з фабрики, і Ніна знала, що за кілька хвилин Джерельниці візьмуться обшукувати келії.

Стягнувши брудні черевики, дівчина прослизнула в кухню, замкнула двері й запхала ключ під бляшанку з борошном. Поспіхом рушила до спальні, дорогою стягуючи через голову попсований одяг.

– Що відбувається? – сонно запитала Леоні, коли Ніна залетіла до кімнати й затріснула двері.

– Нічого, – прошепотіла Зенік. – Удай, наче спиш.

– Чому?

Ніна почула, як гупнули двері й у монастирі залунали голоси. Вона стягнула з себе решту одягу, витерла обличчя й руки вивернутою блузкою і запхала мокрий оберемок у скриньку біля ліжка.

– Я цілу ніч була тут.

– Ой, Ніно, – простогнала Леоні. – Будь ласка, скажи, що просто ходила погризти чогось.

– Так, – погодилася дівчина, загортаючись у халат. – І дуже замурзалась.

Щойно Ніна залізла під ковдру, як двері розчахнулися й кімнату залило світло з коридору.

Вона вдала, наче спросоння злякалася.

– Що таке?

Усередину, зашурхотівши сарафанами увірвалися дві Джерельниці. Ніна почула голоси в спальні нагорі, гупання дверей і зойки сонних дівчат. «Принаймні підозрюють не тільки нас, – подумала вона. – Може, вони вирішили, що котрась із послушниць бігала в казарми на побачення з солдатом».

– Що відбувається? – запитала Леоні.

– Замовкни, – кинула одна з Джерельниць. Вона підняла вгору ліхтар, розглядаючи кімнату.

Ніна побачила брудний слід біля ліжка одночасно з дівчиною. Та віддала ліхтар своїй посестрі, відчинила скриню й узялася копирсатися всередині. Витягнула брудний сарафан і блузку.

– Що у вас робить послушницька форма? – закортіло дізнатися їй. – І чому вона вимащена багнюкою? Піду покличу Берегиню.

– Не варто. – Берегиня з’явилася на порозі, склавши руки на синій вовні свого сарафану, кругле обличчя прибрало суворого виразу.

– Поясніть нам усе, Енке Яндерсдат.

Ніна розтулила рота, але, перш ніж вона встигла промовити хоч слово, позаду Берегині з’явилася Ханна.

– Це мій одяг.

– Що?

– Він мій, – повторила Ханна зі сполотнілим і розгубленим обличчям; волосся спадало на плечі густими рудими хвилями. – Я їздила верхи без дозволу і впала з коня.

Берегиня примружилась.