Але не буду більше втомляти вас оповіданням про все те, що я передумав і перечув того дня та наступного. Чимраз посідала мене більша певність, що я вмру під час операції; проте, гадаю, інколи я був не від того, щоб похизуватися тією певністю, покрасуватись перед самим собою. Вдома я знайшов усе приготовленим для операції: з моєї кімнати винесли зайві меблі й обвішали її білими простиралами; доглядачка вже влаштувалась у мене в квартирі і навіть встигла заїстися з моєю економкою. Обидві панії вимагали, щоб я зарання поклався в ліжко. Після недовгої суперечки я скорився.
Ранком мені було ліньки будь-що робити, і хоч я прочитав газети і листи, що одержав з першою поштою, та, вони дуже мало зацікавили мене. Серед кореспонденції був дружний лист від Еддісона, мого старого шкільного товариша, який звертав мою увагу на дві суперечності і одну друкарську помилку в новій моїй книжці; був ще лист від Ленґріджа, що висловлював своє незадоволення Мінтоном. Решта листів були ділові повідомлення. Я випив склянку чаю, а їсти мені не можна було нічого. Пекучий біль у боці начебто збільшився. Я знав, що це біль, проте, якщо ви можете зрозуміти мене, він не здався мені дуже «болючим». Уночі я не спав, мені було душно, мене мучила спрага, а ранком, лежачи в ліжку, я почував себе досить вигідно. Вночі я лежав і згадував минуле; вранці я міркував у напівдрімоті над питанням про безсмертя.
Геддон прийшов точно, хвилина в хвилину, з елегантним чорним саквояжем; незабаром з’явився і Мовбрей. Їх прихід трохи розворушив мене. Я почав виявляти трохи більше цікавости до того, що робилося навколо. Геддон присунув маленького восьмикутного столика до самого ліжка і, повернувшись до мене широкою чорною спиною, заходився виймати різні речі із свого саквояжа. Я чув легкий брязкіт криці об крицю. Отже, переконався я, моя здатність сприймати ще не зовсім завмерла.
– Ви зробите мені дуже боляче? – спитав я недбало.
– Анітрохи, – відповів Геддон через плече, – ми вас захлороформуємо. Серце у вас здорове, як у вола.
На цих словах на мене війнуло їдкою солодкістю наркотика.
Лікарі випростали мене, надали вигідної постави моєму бокові, і, перш ніж я встиг довести собі до повної свідомости, що вони роблять зо мною, почали хлороформувати. Залоскотало в ніздрях, і я відчув спочатку, що задихаюся. Я знав, що вмру, що це кінець моєї свідомости, і враз усвідомив, що я неготовий до смерти: мене посіло неясне почуття, що я не виконав важливого обов’язку, – якого саме, я не знав. Чого це я не зробив? Я ніяк не міг пригадати собі, що я повинен був ще зробити, що не доведене до краю покидав я на землі, проте почував тепер чудну огиду до смерти. Фізичні почуття боляче гнітили. Звичайно, лікарі не знали, що збираються вбити мене. Можливо, я боровся. Потім я став нерухомий, і велика тиша, химерне мовчання і непроглядна темрява насунулись на мене.
Деякий час, кілька секунд чи хвилин, я лежав зовсім непритомний. Потім з якоюсь холодною, байдужою ясністю я зрозумів, що не вмер. Я все ще існував у своєму тілі, але вся та безліч відчувань, що йдуть від нього і творять тло свідомости, позникала, залишивши мене вільним. Ні, не зовсім вільним, бо щось прив’язувало мене ще до мізерної плоті, що непорушно лежала на ліжкові, – прив’язувало, хоч уже не так міцно, щоб я не міг почувати себе відокремленим від неї, непідлеглим їй, наміреним покинути її. Навряд чи я справді бачив, справді чув, але я сприймав усе, що діялося навкруг мене, і це було все одно, наче б я бачив і чув. Геддон нахилився наді мною, Мовбрей стояв позаду. Скальпель – то був великий скальпель – розтинав мені шкіру на боці під ребрами. Було цікаво дивитись, як мене, немов сир, різали, і не відчувати болю, ні навіть млости. Це моє зацікавлення мало багато спільного з тим інтересом, з яким можна стежити за шаховою грою двох сторонніх людей. Вираз на обличчі в Геддона був непохитно рішучий, і рука його рухалася впевнено. Але я з подивом спостеріг (не знаю як), що він дуже вагався щодо свого вміння провадити операцію.
Міг я так само читати і Мовбреєві думки. Мовбрей думав про те, що Геддон поводиться з надмірним апломбом фахівця. Нові ідеї спливали, як бульбашки, в пінявій бистрини його думок і лопались одна по одній в маленькій ясній точці його свідомости. Він мусив відзначити Геддонову спритність і не міг перемогти свого захоплення нею, дарма що мав заздрісну вдачу і нахил гудити своїх колег. Я не почував себе мертвим, але дечим відрізнявся від свого живого «я». Сіра пригніченість, що важніла наді мною цілий рік, а може, й більше, і забарвляла чимсь похмурим усі мої думки, зникла. Я сприймав і думав без найменшого емоційного відтінку. Мене цікавило, чи всі захлороформовані бувають в такому стані і чи забувають вони все, опритомнівши. Було б ніяково заглянути в чиюсь свідомість і потім не забути побаченого там.
Хоч я й не думав про те, що вмер, а все ж виразно відчував, що незабаром умру. Це повернуло мене до спостережень над тим, що робив Геддон. Я заглянув у його думки і побачив, що він потерпає, щоб часом не перерізати одної з відног брамної синьожили. Від дальших подробиць мою увагу відвернули цікаві зміни, що відбувались у його мозку. Його свідомість нагадувала маленьку тремтячу плямку світла, кидану дзеркальцем гальванометра. Думки Геддонові текли під нею, мов струмок, деякі з них, що проходили крізь фокус, були ясні й чіткі, інші, в півсвітлі країв, залишалися невиразними. Оце тільки зоставалося маленьке сяйво нерухомим; та досить було найменшого руху Мовбрея, ледве чутного звука знадвору, навіть майже непомітної зміни в повільному рухові живого тіла, яке різав Геддон, щоб ясна плямка почала миготіти і тремтіти. В течію думок вдиралося нове почуттєве враження, – і диви! – свідома точка кидалася до нього швидше за перелякану рибку. Було чудно думати, що від цієї хиткої миготливої плямки залежать усі складні рухи людини, отже, протягом найближчих п’ятьох хвилин, – моє життя. А Геддон дедалі більше нервувався, роблячи свою справу.
В мене було таке враження, наче маленький образ перетятої вени чимраз яскравішав, силкуючись витиснути з Геддонового мозку образ іншого, не доведеного до належного місця, розтину. Геддон боявся: його страх недорізати змагався з острахом зробити занадто великий розріз.
Раптом, як струмінь води з-під греблі, жахлива свідомість непоправної помилки затопила всі його думки, і одночасно я постеріг, що вену перетято. Він відхитнувся, хрипко скрикнувши, і я побачив, як рудяво-червона кров швидко збирається в краплю і починає цебеніти. Геддона посів жах. Він кинув закривавленого скальпеля на восьмикутній столик, і обидва лікарі метнулися до мене, невдало хапаючись запобігти лихові. «Льоду!» – крикнув Мовбрей, задихаючись. Але я знав, що мене вбито, хоч тіло моє ще й чіплялось за мене.
Не буду описувати їх запізнених спроб урятувати мене, хоч я й помічав кожну подробицю. Сприймав я все в ті хвилини гостріше і швидше, ніж будь-коли за свого життя; думки миготіли в моєму мозку з неймовірною прудкістю, проте були цілком виразні. Їх навальний біг і незвичайну чіткість я можу порівняти дише до того стану психічної діяльности, в якому перебуває людина під впливом помірної дози опіуму. За хвилину всьому прийде край, і я буду вільний. Я знав, що я безсмертний, але не уявляв собі, що станеться зо мною далі. Чи мене, як клуб диму з гармати, понесе звідсіля у вигляді напівматеріального тіла, в новій, перетвореній формі мого матеріального «я»? Чи я раптом опинюся серед незліченної безлічі мерців і впевнюсь у тому, що навкружній світ справді є мана, як воно завжди мені здавалося? А чи, може, я потраплю на якийсь спіритичний сеанс і там робитиму безглузді спроби вплинути на короткозорого медіума? Я був у стані безчуттєвого зацікавлення, безбарвного очікування. Потім я відчув на собі вплив якоїсь дедалі потужнішої сили; в мене було таке почуття, наче якийсь величезний магнет тягнув мене догори з мого тіла. Притягання чимраз збільшувалось. Я почував себе атомом, за який змагалися страшні, химерні сили. На один короткий жахливий момент мені повернулась свідомість. Відчуття, що я падаю стрімголов, як це буває в кошмарах, лише в тисячу разів напруженіше, і панічний жах залили бурхливим потоком мої думки. Потім обидва лікарі, оголене тіло з розрізаним боком, маленька кімната попливли з-під мене вниз, зникли, як зникають у крутежі бризки шумовиння.
