Ми вже згадували про блискучі предмети на тих щоглах, що стояли проти тераси найближчого будинку. Уважно придивившись одного особливо ясного дня до одної з цих щогл, містер Кейв зробив висновок, що блискучий предмет був точнісінько такий самий кришталь, як той, куди він дивився. А ще пильніше спостереження переконало його в тому, що й на кожній з майже двадцятьох щогл, видних у далечині, містилися тотожні предмети.
Часом та чи та велика летюча істота підлітала ближче і, склавши крила та обхопивши кількома своїми помацками щоглу, пильно дивилась у кришталь, іноді з чверть години. І ціла низка спостережень, зроблених за порадою містера Вейса, переконала обох спостережників, що, скільки це стосувалось до того химерного світу, кришталь, в який і містер Кейв і летюча істота вглядалися в цей час, містився на вершку найдальшої від тераси щогли, і що принаймні раз один з мешканців того іншого світу глянув у лице містерові Кейву, коли той поринув у свої спостереження.
Отакі істотні факти цієї предивної історії. Якщо ми не відкинемо її зовсім, визнавши за дотепну вигадку містера Вейса, нам доведеться припустити одну з двох можливостей: або кришталь містера Кейва існував одночасно в двох світах, і коли його переміщали в одному, він проте залишався непорушним у другому, а це скидається на цілковиту дурницю; або ж між ним і тотожним йому кришталем другого світу був якийсь особливий зв’язок і те, що бачили всередині кришталю в цьому світі, за належних умовин міг побачити спостережник відповідного кришталю в другому світі, – і навпаки. Щоправда, нам невідомо, як саме обидва кришталі могли бути зв’язані один з одним, та за нашого віку ми знаємо взагалі досить, щоб зрозуміти, що це не зовсім неможливо. Цей погляд щодо зв’язку поміж кришталями був припущенням; воно спало на думку містерові Вейсу, і мені принаймні здається цілком імовірним...
А де ж був той інший світ? Незабаром кмітливий розум містера Вейса висвітлив і це питання. По заході сонця небо швидко темнішало – смеркання, справді, тривало недовго – і займалися зорі. То були ті самі зорі, що і ми їх бачимо, і вони входили до тих же відомих нам сузір’їв. Містер Кейв пізнав Воза, Волосожар, Альдебаран і Сіріус. Отже той інший світ, очевидно, містився десь у Сонячній системі, щонайбільше за кількасот мільйонів миль від нашого. Додержуючись цієї вказівки, містер Вейс дізнався далі, що північне небо було темнішого синього кольору, ніж наше небо серед зими, а сонце начебто трохи менше. І там було два маленькі місяці! – подібні до нашого, тільки менші і зовсім відмінні між собою: один з них рухався так швидко, що його рух було виразно видно під час спостерігання. Ці місяці ніколи не здіймались на небі дуже високо, а зійшовши, незабаром зникали. До цього спричинювалось те, що, з’явившись на небосхилі, вони щоразу затьмарювалися, бо були дуже близько до головної планети. І все це цілком відповідало, хоч містер Кейв і не знав того, тим умовинам, що існують на Марсі.
Справді, надзвичайно правдоподібним здається висновок, що, дивлячись у кришталь, містер Кейв дійсно бачив планету Марс та її мешканців. А коли так, то та вечірня зоря, що так блискучо сяяла на небі того далекого видива, була не що інше, як наша давно нам знайома Земля.
Деякий час марсіянці – якщо то були марсіянці – начебто нічого не знали про спостереження містера Кейва. Кілька разів той чи той з них підходив подивитись і майже зараз переходив до іншої щогли, немов незадоволений з того, що бачив. Тим часом містер Кейв міг спостерігати все поводження крилатого народу так, що йому не перешкоджала їх увага, і хоч його перекази мимоволі були невиразні і уривчасті, а проте тут було над чим помізкувати. Уявіть собі, яке б враження справило людство на спостережника-марсіянця, коли б він після довгої, нелегкої процедури готування вже з дуже втомленими очима дістав змогу глянути на Лондон з дзвіниці церкви Святого Мартина, до того ж маючи на спостереження не більше як чотири хвилини. Містер Кейв не міг з певністю сказати, чи були крилаті марсіянці такі самі, як і ті, що стрибали по дорозі та терасах, і чи могли ці останні чіпляти собі крила, коли їм хотілось того. Не раз він бачив якихсь незграбних, трохи схожих на мавп двоногих істот, білих і почасти прозорих; вони паслися поміж подібними до обрісників деревами і одного разу кілька їх утікало від круглоголового марсіянця, що стрибав за ними наздогін. Переслідувач ухопив одного з утікачів своїми помацками, але малюнок раптом погас, залишивши містера Кейва в найприкрішій невідомості. Другого разу з’явивсь якийсь великий предмет, що надзвичайно швидко посувався вперед шляхом уздовж каналу. Спочатку він видався містері Кейву велетенською комашкою. Коли предмет наблизився, містер Кейв помітив, що то був дуже складний апарат з блискучого металу. Потім, коли містер Кейв глянув ще раз, апарат уже зник з очей.
Згодом містер Кейв надумав привернути увагу марсіянців, і коли наступного разу дивні очі одного з них щільно наблизилися до кришталю, містер Кейв, скрикнувши, відскочив, і вони обидва, Кейв і Вейс, негайно засвітили світло і почали подавати знаки різними жестами. Та коли, нарешті, містер Кейв знов подивився в кришталь, марсіянець уже зник.
Отак дедалі вдосконалюючись, їх спостереження тривали до початку листопада, а тоді містер Кейв, відчуваючи, що підозри його родини щодо кришталю вже вщухли, почав носити його з собою, щоб мати змогу, якщо вдень чи вночі трапиться нагода, тішитися тим, що скоро зробилося найважливішою подією в його існуванні.
У грудні в зв’язку з близькими іспитами містер Вейс мав більше роботи, ніж звичайно; сеанси доводилося відкладати на тиждень, і десять чи одинадцять день, – він не певний, скільки саме, – містер Вейс зовсім не бачив Кейва. Потім йому знов захотілося взятися до дослідів і, закінчивши свою напружену тимчасову працю, містер Вейс попрямував до «Сімох Циферблатів». На розі вулиці він побачив, як зачинялись віконниці на вітринах у крамницях аматора птахів та шевця. Крамниця містера Кейва була вже зачинена.
Містер Вейс постукав, і двері відчинив пасинок у жалобі. Він негайно покликав місіс Кейв, що була – містер Вейс не міг не помітити цього – хоч і в дешевому, та пишному, за останньою модою пошитому, вдовичому вбранні. Не дуже з того здивувавшись, містер Вейс довідався, що Кейв помер і його вже поховали. Місіс Кейв вмивалася слізьми, і голос в неї був трохи захриплий. Вона саме повернулася з Гайґейта. Голова в неї, здавалось, була заморочена думками про майбутнє та подробицями пристойного похорону, але містерові Вейсу все ж кінець-кінцем пощастило дізнатися про обставини Кейвової смерти. Його знайшли мертвого в крамниці якось ранком, на другий день після останнього візиту його до містера Вейса; закляклі руки небіжчика стискували кришталь. Лице його, казала місіс Кейв, посміхалось, а оксамит з-під мінералів лежав на підлозі біля ніг. Він, мабуть, помер п’ять чи шість годин перед тим, як його знайдено.
Усе це дуже вразило містера Вейса, і він почав гірко докоряти самому собі, що не звертав уваги на явні симптоми хвороби старого. Та найбільше турбувала його думка про кришталь. Він дуже делікатно торкнувся цієї теми, добре обізнаний з особливостями вдачі місіс Кейв, і аж сторопів, почувши, що кришталь уже продано.
Першою думкою місіс Кейв, тільки тіло Кейва перенесли нагору, було написати тому навіженому пасторові, що пропонував п’ять фунтів за кришталь, і сповістити про знайдення кришталю; але після старанних розшуків, у яких узяла участь і дочка, обидва переконалися, що адресу загублено. Вони не мали коштів, щоб справити собі жалібні вбрання, а Кейвові – вишуканий похорон, як того вимагала гідність давнього мешканця «Сімох Циферблатів», отже вони звернулися до давнього приятеля – крамаря на Ґрейт-Портленд-Стріт. Він дуже люб’язно забрав частину краму згідно з оцінкою. Визначав ціну він сам, і кришталеве яйце теж припало йому. Висловивши, може, надто нашвидку, свій жаль з приводу сумної події, містер Вейс негайно побіг на Ґрейт-Портленд-Стріт. Та тут він довідався, що кришталеве яйце вже встигли продати якомусь високому смуглявому чоловікові в сірому. На цьому й вривається раптом фактичний матеріал цієї цікавої і, як на мене, знаменної історії. Крамар з Ґрейт-Портленд-Стріт не знав, хто був високий смуглявий чоловік у сірому, і не придивився до нього так, щоб тепер точно його змалювати. Не знав він теж, якою вулицею пішов невідомий, покинувши його крамницю. Містер Вейс зостався ще якийсь час у крамниці, вриваючи крамареві терпець своїми безнадійними запитаннями і даючи волю власному обуренню. Нарешті, переконавшись, що вся справа випала з його рук, зникла, як нічна примара, він повернувся додому і був трохи здивований, коли знайшов свої нотатки, здивований з того, що й вони не зникли, а лежали на неприбраному столі, і їх можна було бачити і взяти в руки.
