Увечері питання знов порушили, але не так палко; розмова нагадувала судове засідання за головуванням пасербиці. Вечеря минула невесело і закінчилася прикрою сценою. Містер Кейв нарешті дійшов найбільшого роздратування і пішов з дому, шалено грюкнувши дверима. Родина його, скориставшись з його відсутности, добре перетерла йому кісточки, а потім обшукала ввесь будинок від горища до льоху, сподіваючись натрапити випадково на кришталь.
Третього дня обидва покупці прийшли знов. Місіс Кейв зустріла їх майже плачучи. Виявилося, що ніхто й уявити собі не може, скільки натерпілася вона від Кейва за час свого шлюбного життя... Перекрутивши правду, вона розповіла, як зник кришталь. Пастор та молодик з обличчям східного типу мовчки всміхнулись один до одного і сказали, що все це дуже дивно. Здавалось, місіс Кейв намірилася розповісти їм історію всього свого життя, тому вони поквапилися покинути крамницю. Тоді місіс Кейв, усе ще чіпляючись за надію, спитала в пастора його адресу, щоб мати змогу сповістити їх, якщо їй пощастить дізнатися чого від Кейва. Адресу дано точну, та, видимо, її загубили згодом. Принаймні місіс Кейв ніяк не могла згадати її.
Того вечора Кейви начебто вичерпали всі свої душевні хвилювання, і містер Кейв, що вдень не був удома, вечеряв хмуро на самоті; це приємно відрізнялось від палких суперечок попередніх днів. Деякий час у господі в Кейвів панували напружені взаємини, але ні кришталь, ні покупці не з’являлись.
Тепер, щоб не перекручувати фактів, ми повинні визнати, що містер Кейв збрехав. Він чудово знав, де переховувався кришталь. Був він у кватирі в містера Джекобі Вейса, асистента-демонстратора з лікарні Святої Катерини на Вестборн-стріт. Там стояв він на буфеті, напівприкритий чорною оксамитною матерією поряд карафи з американським віскі. Від цього містера Вейса і дістано ті подробиці, що на них спирається це оповідання. Кейв відніс кришталь до лікаря, заховавши його в мішку з морським псом, і напосідливо просив молодого дослідника сховати коштовну річ в себе. Містер Вейс спочатку не наважувався зробити це. В нього з Кейвом були не зовсім звичайні взаємини. Йому подобалося чудна вдача старого, і він не раз запрошував його до себе покурити, випити чарочку та висловити свої трохи кумедні думки щодо життя взагалі і своєї жінки зокрема. Містерові Вейсу траплялося часом бачити місіс Кейс, чекаючи на містера Кейва, коли того не було дома. Йому відомі були повсякчасні докори, що їх випадало зазнавати Кейвові, і, обміркувавши справу юридично, він погодився сховати в себе кришталь. Містер Кейв обіцяв пояснити потім причину своєї випадкової прихильности до кришталю докладніше, а поки що твердо заявив, що бачив у ньому привиди. Він завітав до містера Вейса того ж самого вечора.
Кейв розповів дуже заплутану історію. За його словами, він купив цей кришталь разом з усякою всячиною на аукціоні в іншого продавця раритетів і, не знаючи справжньої ціни кришталю, навмання призначив десять шилінгів. З цією оцінкою кришталь валявся в нього кілька місяців, і він уже гадав спустити ціну, коли зробив чудне відкриття.
Здоров’я в нього тоді було дуже кепське, і треба пам’ятати, що протягом усіх цих подій його фізичний стан дедалі гіршав, а через зневажливе, навіть, можна сказати, погане поводження з ним жінки та її дітей, йому доводилось дуже страждати. Його дружина була пуста, навіжена, нечула жінка з таємним нахилом, що все зростав, до алкоголю; пасербиця його була дріб’язкова й лицемірна, а пасинок відчував до нього надзвичайну антипатію і користався з кожної нагоди, щоб виявити її. Ділові турботи теж чимало пригнічували Кейва, і, на думку містера Вейса, він і сам частенько піддавався спокусі чарки. Життя своє містер Кейв почав за сприятливих умовин, здобув чудове виховання; іноді цілі тижні його мучили меланхолія і безсоння. Коли думки його ставали нестерпні, він тихенько, щоб нікого не потурбувати, вставав зі свого місця на подружньому ліжкові і блукав по хаті. Одного ранку наприкінці серпня, близько третьої години, випадок направив його до крамниці.
У брудному маленькому помешканні панувала непроглядна темрява, крім одного місця, де він помітив якесь незвичайне сяйво. Наблизившись, він побачив, що то було кришталеве яйце, яке стояло з краю прилавка біля вікна. Крізь щілину у віконниці падав тоненький промінь світла, вдарявсь об яйце і, здавалося, виповняв його середину.
Містерові Кейву спало на думку, що це не погоджується з законами оптики, відомими йому з дитинства. Він міг би зрозуміти, якби проміння переломлювалось у кришталі і збиралось у фокусі в його середині, але таке розсіяння світла не відповідало його розумінню фізики. Він підійшов до кришталю, подивився всередину, оглянув його з боків; на мить у нього відродилась наукова допитливість, що замолоду назнаменувала вибір його покликання. Його здивувало, що світло не було стале, а пересувалось всередині яйця, неначе кришталь був порожньою кулею з якоїсь блискучої пари. Повертаючи яйце, щоб побачити його з усіх боків, він зненацька помітив, що хоч і стояв між яйцем та променем світла, а проте кришталь залишився не менш блискучий. До краю здивований містер Кейв забрав його з того місця, куди падав промінь світла, і відніс до найтемнішої частини крамниці. Кришталь світився чотири чи п’ять хвилин, потім почав меркнути і погас. Кейв помістив його в смугу денного світла, і він майже відразу знову засяяв.
Досі принаймні містер Вейс міг перевірити дивну історію містера Кейва. Він сам кілька раз тримав кришталь у промені світла, що мав у діаметрі менш від одного міліметра. Після цього в тій цілковитій темряві, якої можна добитися за допомогою оксамитної накривки, кришталь безперечно фосфоресціював, хоч і дуже мало. Проте це сяйво, здавалося, було якесь особливе, і не всі бачили його однаково; наприклад, містер Гарбінґер, чиє ім’я добре відоме кожному освіченому читачеві в зв’язку з Пастерівським Інститутом, був абсолютно нездатний бачити будь-яке світло. А здатність містера Вейса супроти здатносте містера Кейва була значно менша. І навіть у самого Кейва вона дуже мінялася: він бачив краще, коли відчував велику слабість і втому.
Отже, з самого початку світло в кришталі якось дивно чарувало містера Кейва. І про його душевну самотність більше, ніж якби то були томи патетичних писань, свідчило те, що жодній живій душі не казав він за свої цікаві спостереження. Очевидно, він жив в атмосфері такої дріб’язкової злоби, що коли б признався, що має будь-яку втіху, то важив би втратити її. Він помітив, що в міру того, як наближався світанок і яснішало розсіяне світло, поверхня кришталю меркла. І деякий час він міг бачити що-небудь лише вночі, в темному куточку крамниці.
Але йому спало на думку використати старий чорний оксамит, що був за підстилку під колекцією мінералів; склавши його вдвоє і покривши ним голову й руки, він міг бачити блискучий рух всередині кришталю навіть удень. Він дуже боявся, щоб дружина його не дізналася за це, і віддавався цьому спогляданню після обіду, з обачности ховаючись під прилавок, тоді, як вона спала нагорі. Одного разу, повертаючи кришталь у руках, він щось помітив. Щось блиснуло і зникло, як блискавка, але в нього лишилося враження, ніби перед ним розгорнулось видовисько просторої, розлогої дивовижної країни: повернувши кришталь ще раз, саме в ту мить, як блиснуло світло, він знов побачив те саме, що й першого разу.
Було б нудно і зайво переказувати всі фази у відкритті містера Кейва після тієї миті. Досить сказати, що наслідок був такий: у кришталі, коли містер Кейв дивився на нього під кутом близько 137° до напрямку променя світла, відбивався виразний, завжди однаковий малюнок просторої химерної місцевости. Малюнок той аж ніяк не був подібний до сну: він справляв справжнє враження дійсности, і що яскравіше було світло, то реальнішим і виразнішим він видавався. То був рухомий малюнок, тобто деякі предмети рухались у ньому, але поволі, в певному порядкові, як реальні предмети, і відповідно до змін напрямку світла та кута зору малюнок теж змінявся. Все це справді мало такий самий вигляд, як предмети, що їх розглядають крізь овальне скло: повертаючи скло, все бачать в іншому аспекті.
