Думка про одруження склалася в Біндона незадовго перед тим, як, не без Мерісової участи, зустрілась йому на дорозі Елізабета в повному розцвіті своєї жіночої краси. Біндон завжди був переконаний потайки, що він має нахил і здатність до чистого родинного життя найсентиментальнішого ґатунку. Якраз це переконання надавало особливого патетично-поважного відтінку його розпусним і безглуздим гульбищам; на них йому втішно було дивитися, як на вияв своєї буйної вдачі, і цей його погляд необачно поділяли багато хто з Біндонових приятелів. Унаслідок такого життя, а може, й через спадкову кволість, у нього розвилася хвороба печінки, чимраз більше даючись узнаки, коли йому доводилося літати аеропланом. Саме коли він поволі видужував після одного затяжного жовчового нападу, і спало йому на думку, що, якби, не зважаючи на всю страшну принадність пороку, зустрів він вродливу, ніжну і добру молоду жінку, не надто схильну мудрувати, і якби вона згодилася присвятити йому своє життя, то, може, їй ще пощастило б повернути його на шлях чесноти, ба й дати йому потіху на старости літ – схожих на нього нащадків. Та, подібно до багатьох досвідчених світських людей, був він дуже непевний, чи є взагалі на світі хороші жінки. До тих, про кого він чув, він зверху ставився скептично, а в душі побоювався їх.
Коли шанолюбний Меріс познайомив його з Елізабетою, йому здалося, що нарешті знайшов він своє щастя. Біндон закохався в неї з першого погляду. Щоправда, починаючи з шістнадцятого року він тільки те й робив, що закохувався на всі лади, наслідуючи найрізноманітніші взірці з літературних творів кількох століть. Та тепер це було інше, справжнє кохання. Біндонові видавалося, що воно збудило в ньому всі кращі його почуття. Він почував, що заради цієї дівчини ладен зректися свого минулого, яке і так вже тяжко відбилося на його печінці та нервовій системі. Уява малювала йому ідилічні картини його майбутнього життя, життя направленого гультяя. Розкисати і робити дурниці він, звісно, не буде. Трохи цинізму і гіркоти – рештки його минулого – ніколи не пошкодять, але, безперечно, вона зрозуміє, що за ними криється велична душа і лагідна вдача. Потім, при нагоді, він покається перед нею у всіх своїх гріхах і викладе їй усе те, що уважав за шаленство своєї вдачі, покаже їй, як у ньому сполучилися Ґете, Бенвенуто Челліні, Шеллі та інші оті писаки. Спочатку гарненькі вушка паленітимуть їй із сорому, та згодом вона, напевно, співчуватиме йому. А заким що він залицявся до неї з найбільшою витонченістю і повагою. Стриманість дівчини він пояснював її чарівною скромністю, до якої нібито долучався зворушливий і такий же чарівний брак ідей.
Біндон нічого не знав ні про легковажне захоплення Елізабети, ні про Мерісову спробу за допомогою гіпнозу навернути її серце на правдиву путь. Він уважав, що з нею в нього найкращі стосунки, дарував їй різні коштовні речі, вишукані пахощі тощо, коли це вона несподівано втекла з Дентоном, і Біндонові здалося, ніби світ збочив зі свого звичайного шляху. Спочатку його опанувала лють болюче враженого самолюбства, а що найбільше підходив до цього Меріс, то Біндон і зігнав на ньому її перший напад.
Він негайно побіг до покинутого батька і обклав його брутальною лайкою, потім цілий день гасав по місті і невтомно радився з ким тільки міг, заповзявшись зруйнувати цього матримоніального спекулянта. Його зусилля не пропали марно, – дечого він домігся. Це дало йому тимчасову розраду і він подався до тієї їдальні, де мав звичай гуляти, коли його опадав одчайдушний настрій. Там він весело і всмак пообідав у товаристві з двома іншими представниками сорокалітньої золотої молоді. Буде з нього клопоту! Жодна жінка не варта того, щоб до неї добре ставитись, і він сам дивувався з вибуху своїх цинічних дотепів. Один з гультяїв, що обідали з ним, уже напідпитку, жартома натякнув, що він спіймав облизня, та навіть це не зіпсувало йому настрою.
Другого ранку Біндон прокинувся з хворою печінкою, палаючи гнівом. Він потрощив свій фонограф-газету, звільнив лакея і заприсягся немилосердно помститися на Елізабеті, або на Дентонові, або на комусь іншому. Йому однаково на кому, але помста буде жахлива. Приятель, що вчора глузував з нього, не побачить його більше в ролі жертви дурного дівчати. Він знав, що Елізабета має невеличкий капітал, і відразу подумав, що то буде єдина підтримка молодому подружжю, доки Меріс не перемінить гнів на ласку. Отже, якщо Меріс не зглянеться, а справи того підприємства, куди покладено Елізабетин капітал, пощастить повернути на гірше, то молодятам доведеться сутужно і, можливо, вони піддадуться на різні спокуси. Біндонові розпалилась уява. Відкинувши свій прекрасний ідеалізм, він малював собі картини спокуси. Йому ввижалося, як він, багатий, потужний, невблаганно переслідує дівчину, що знехтувала його, і враз образ молодої дівчини, владний і повний життя, виник у його пам’яті, і вперше за свого життя Біндон відчув силу справжньої пристрасти.
Впустивши почуття, його уява стояла тепер осторонь, як почтивий лакей, що зробив своє діло.
– Далебі, – скрикнув Біндон, – я буду її мати! Хай я вмру, а вона буде моя! А того хлопчину!..
Після розмови з лікарем, випивши на покуту за вчорашню гульню гірких ліків, полагіднілий, але повний незламної рішучости, Біндон вирядився до Меріса. Він застав його до краю пригніченого, приниженого, зруйнованого. В ньому промовляло тепер тільки почуття самоохорони. Щоб повернути собі втрачене становище в світі, він ладен був продати і душу і тіло, а що вже казати про інтереси непокірної дочки. Між ним і Біндоном відбулася серйозна розмова, вони порозумілися між собою і ухвалили чинити так, щоб заблукане молоде подружжя зубожіло, і навіть по змозі прискорити цей дисциплінарний крок, використавши Бендонів вплив у фінансових колах.
– А потім? – спитав Меріс.
– Потім вони потраплять до Робітничого Товариства і вберуться в синє полотно.
– Ну, а далі?
– Далі вони розлучаться, – сказав Біндон і на хвилину задумався над перспективою, що розгорталася перед ним. Суворий вікторіанський закон про шлюбну розлуку віддавна надзвичайно пом’якшав, і кожне подружжя могло розлучитися з тисячі різних приводів.
Раптом Біндон зірвавсь зі стільця на ноги, здивувавши не тільки Меріса, а й себе самого.
– Вона розлучиться з ним! – вигукнув він. – Я хочу цього і свого допнуся! Далебі, так воно й буде! Треба знеславити його, і їй доведеться розійтися з ним. Я розчавлю його, зітру на порох!
Остання думка ще більше розпалила його, і він почав, наче розгніваний Юпітер, ходити туди й сюди по маленькій конторі.
– Я буду її мати! Вона буде моя! – вигукнув він. – Ні бог, ні диявол не врятують її від мене.
Його пристрасть до решти вивітрилась у цих словах, і лишилося саме тільки блазенське викривляння. Він стояв у героїчній позі і стоїчно нехтував гострий біль в середині. Меріс сидів у приплесканій пневматичній шапочці і видимо був дуже вражений.
Отак трапилося, що Біндон енергійно прихопився до своєї руївничої роботи і став лихим генієм Елізабети, надзвичайно вміло використовуючи найдрібніші переваги, які мали за тих часів багаті люди над своїми ближніми. Це аж ніяк не заважало йому шукати собі потішення в релігії. Час від часу він відвідував цікавого, досвідченого і приємного панотця Гейсманітської секти Ізідиного культу, сповідався перед ним, виставляючи свою дрібненьку підлоту за страшний богоненависний порок, і цікавий, досвідчений, приємний панотець, репрезентуючи неземні сили, шанобливо вдавав подив і жах, накладав на Біндона легку, необтяжливу покуту і радив йому пожити на самоті, в котромусь із монастирів, повному повітря і прохолоди, гігієнічному, елегантному, дуже вигідному для витончених заможних грішників з попсованим нутром. З таких екскурсій Біндон повертався до Лондона з обновленою енергією і пристрастю і провадив далі свої махінації. Часом він здіймався на одну галерею, геть угорі, над рухомими шляхами. Звідти видно було вхід до бараків Робітничого Товариства в тому кварталі, де знайшли собі притулок Дентон і Елізабета. І нарешті побачив він одного разу, як туди входила Елізабета. Пристрасть спалахнула в ньому з новою силою.
