Такий вчинок не подобався деяким партійцям. Як значилось в офіційних документах, житло вже належало їм, і вони боялися, що не зуміють позалатувати дірок у незвичайнім будівничім матеріалі. Та інші члени цека й уряду обстоювали правильність рішучих заходів, кажучи, що брак результатів тільки підриває авторитет влади.

Навчений гірким досвідом, винахідник уже приготувався до наскоку. Він поставив у центральній залі потужний трансформатор, що відвертав кулі. Панна Снов із полегшенням на душі спостерігала, як вони рибам на сміх засівали море тихим дощиком.

Тепер члени цека й уряду були здивовані, обурені, сполошені. Як тій цнотливій панні, їм здавалося, що з них усі глузують. І вони почали вимагати від командування ефективніших заходів.

Тоді ревнули гармати військових кораблів і вирвалися з-під води ракети. Літаки вернулися з вантажем важких бомб і сипнули ними зверху на Миронове мешкання. А він примостився із своєю гостею на такому місці, звідки добре видно, послав усім кулям і гарматням наказ, щоб вони в повітрі світилися, і видовище було театральне. Світлими водограями кулі злітали в нічне небо, міняли напрямок і струмками збігали вниз. А бомби розривалися як велетенські феєрверки. На березі зібралася юрба глядачів, що час від часу захоплено вигукували.

Цека й партія казилися від свого безсилля і розуміли, що за цю дорогу виставу вони платили не тільки своєю репутацією, а й останніми військовими резервами масла й бензину. Нарешті з останньою краплею палива пішла й облога небесного мешкання. Настала тиша, і громадяни недалекого міста дивувалися, що буде далі. Коли це одного ранку вони прокинулися, щоб побачити в небі ще одне мешкання. А потім ще і ще. Це Мирон Круча розгорнув будівництво широких масштабів. Присутність панни Снов не тільки викликала усміх на його устах, а й наповнювала його серце завзяттям. Скоро вже переслідувані безпартійні почали скуповувати небесні мешкання і поселятися над морями і континентами. Тут вони відкривали школи, засновували урядові установи і фабрики, і розбудовували ферми.

Що ж до цека партії й уряду, то вони ще довго сиділи при владі. Члени парламенту по черзі варили чай, замітали підлогу і виголошували промови. Зрештою, їм теж настав час помирати. Останній партієць був таким старим, що й зуби йому повилазили, а підборіддя стирчало наперед ще більше. Мертвим його ніяк не могли вийняти із крісла, бо виявилося, що він таки насправді приріс. Так його із тим кріслом і в могилу поклали.

«Нові Дні» № 9, 1975 р.

___________________________

Євгеніка

Пригадуєте заокеанського гостя, що мислями піднімав курячі яєчка і гнув залізні цвяхи? Саме після його вистави Мирон Круча додумався, як прикласти таку майстерність до діла й відкрив нове джерело енергії. Невичерпне, безкоштовне, легкодоступне. Оце сяде наш винахідник у своєму кріслі, повісить через шию посилювач електроімпульсів мозку і почне висилати думки-накази. І черевики біжать вниз по східцях на чистку, горнятко з паркою кавою припливає до столу, ба навіть сам чоловік підноситься з кріслом і летить додому, в небесне житло, що примостилося силою того ж винаходу високо-високо під синіми хмарами, де максимум сонячного проміння і мінімум шкідливих бацил.

Жилося б людям від цієї енергії солодко, як марципанові в шоколаднім кожушку, коли б не партія екстремістів, що на ту пору саме дірвалася до влади. Партійні чиновники у шкірянках маршували по вулицях, виставляли наперед гострі, породисті підборіддя і кричали:

– Мироне Кручо, віддай урядові таємницю свого винаходу!

– Страх безпартійним!

– Страх плазунам із заокругленим підборіддям!

А Мирон спокійно дивився з високости на них і думав: «Вам тільки дай таємницю, то ви при владі так довго сидітимете, що й коріння у парламентарні крісла попускаєте».

Він заривався думками у світ своїх винаходів і сам один витримував психологічні тиски, як маленькі українські коні витримують довгу, холодну зиму. А його скроні все більше сивіли, бо, коли в чоловіка немає жінки-підтримки, то сивина йому подруга.

Нарешті, цека партії наслало на Мирона панну Варвару Снов, молоду жінку, обдаровану такою тілесною радіацією, що викликає на лицях присутніх мимовільну усмішку.

– Хе-хе! – цекачі потирають руки. – Ще ніхто не встояв проти навали панни Снов. Не встоїть і Круча. Вона дістане йото таємницю. Вона доконає все, аби тільки довести свою зверхність над чоловіками. Хе-хе! Хай доконає. Їй вершечки, а нам корінчики; їй принципи, а нам здобутки.

Ось партійка Снов летить у своєму кріслі до Миронового житла, що виглядає в небі, як прозорий гарбуз. Впірнає крізь автоматичні двері до великої вітальні. Навкруги, на різних рівнях зали, ростуть квіти, фруктові дерева й городина. Всяке механічне приладдя з діловим темпом рухається повсюди, виконуючи роботу. Сам господар злітає від балкона однієї з бічних кімнат і вітає гостю. Панна гарно усміхається, а про себе шепоче:

– Страх безпартійним! Страх плазунам з заокругленим підборіддям! – це для того, щоб викликати у своєму серці реакцію ненависти.

Тільки їй, на здивування, реакція не приходить. Стільки чуток ходить про цього славнозвісного винахідника. Він, як легендарний герой, магнетичний і харизматичний. Жінка аж задивляється на його тарзанові плечі.

Мало того, чоловік не усміхається. Тілесна радіація панни на нього не впливає.

«Щось пішло не в той бік, як треба, – думає занепокоєна жінка. – Може, я вже не така радіоактивна, як була за першої молодости?»

А вголос каже:

– Привіт великому винахідникові! Чому це пан Круча такий похмурий сьогодні?

– А як же ж мені не бути похмурим, – відповідає чоловік, – як же мені скалити зуби, коли партійні чиновники не перестають кусатися, наче потайні собаки? То наказують, щоб замітав довкола повітряного житла. То нагадують, щоб проклав рури в небо для постачання міської води. А то, нарешті, повідомляють про рішення репатріювати мене. Це вже від самісінького уряду й цека партії. Мовляв, не хочеш віддавати таємниці, так котись відсіля, як старе колесо. І, нарешті, я питаю себе, – господар каже іронічно, – яку ж радість ви, лисичко-сестричко, привезли із собою?

Панна Снов сердито веде бровенятами. Способи партійного думання для неї є відкритою книгою. З одного боку, пообіцяти невтручання (як це їй пообіцяли), а з другого – діяти в цілком протилежний спосіб, – це ішло під рубрикою «філософії дволичного ставлення» і схвалювалося, як десята чинна заповідь партії. В разі панна дістане Миронів секрет, якийсь високопоставлений цекач матиме підручні аргументи, щоб загарбати собі лаври.

– Пане Круча! – випалила від серця молода жінка. – Я не приїхала до вас з неприємністю. Навпаки, моє завдання – зачарувати вас. А тоді вже дістати ваше знання і вміння. Отже, як бачите, перед вами вільний вибір і свобода дії. Ви або зачаровуєтесь, або ні, а потім віддаєте секрет або ні – справа ваша.

Тут приємне почуття пронизало жіноче серце. Вона побачила, що її радіація знову пішла в хід, бо Миронове брахікефальне лице розпливлося в усмішку, немов масло на гарячій сковороді.

– Панно Снов! – вигукує чоловік. – Вважайте мене вже зачарованим з усіх чотирьох боків. Я сердечно вітаю вас із першою частиною вашого завдання. І, прошу, зоставайтеся на небесну вечерю. При лагідному сяйві свічок і під тиху музику меню включатиме борщ з молоденької кропиви, вирощеної у цьому житлі, вареники з сиром, що саме дозріли на варениковому дереві. Все це промиється вином із космічної лози.

Панна Снов охоче прийняла запрошення, і того вечора їй ще раз довелося звести розмову на тему дорученого завдання.

– Ви, пане Кручо, усвідомлюєте собі важливість вашого джерела енергії. Зокрема тепер, коли світові поклади нафти й вугілля вичерпалися. Населення нашої країни турбується, що якийсь імігрант з чужинецьким прізвищем, а тримає ключ до такого потужного багатства. Якби це був місцевий, тут уроджений громадянин, то справа стояла б трохи інакше...