– Ваш голос не такий гарний як сильний, – сказав тактовно.

Це було вперше, що Панаса хтось попросив не співати. Чоловік зрозумів. Тепер зранку, коли сонце запалить краєчок неба, наш християнин стане десь на підвищенні і зачудованими очима спостерігає Божу красу. А Бог такий, що, хоч ти і мовчиш, він читає вдячність у твоєму серці.

«Новий Обрій» №. 10, 1997 р.

__________________

1 Кво вадіс? (лат.) – Урочистість цього виразу підкреслюється його давністю. Так буває з латинськими прислів'ями. (Примітка автора).

2 Байбл бешер (англ.) – Байбл – Біблія, беш – гатити, бити. Людина, яка надмірно вживає Біблію для підсилення своїх тверджень. (Примітка автора).

Євгеніка

Моя сестра Маруся добрий турист, а ще кращий оповідач. І, може, розповідаючи, вона часом переборщить, вигадає щось від себе. Її додаток виходить таким цікавим, що без нього не було б і оповідання.

Недавно Маруся повернулася з України і каже, що високо в небі, над Київським морем, бовваніє відпочивальний санаторіум, Летюче житло. Відвідувачі дістаються до нього на летючих велосипедах. Ви, читачу, чули щось подібне? Я знаю байсикл (двоколісний) і трайсикл (триколісний), а це флайсикл (флай – літати).

Та це ще не все. Маруся каже, що Летюче житло продукує власний електричний струм. Це він тримає цілий центр в небі на постійному рівні. А виробляється струм з мови. Відвідувачі говорять між собою, пористі стіни засвоюють сказане і перетворюють його в потужну електрику.

Я нагадую Марусі, що звук дає мало енергії. Не досить для варення одного яєчка, не то що для утримання оздоровчого центру високо в небі. Та наша туристка запевняє, що не звук дає енергію, а зміст.

– Ти знаєш, яка колосальна сила переховується в мові! – каже мені. – Ця сила здуває цілі імперії й режими з лиця землі. Отож, тут говориться про художні засоби: епітети, метафори, приказки, прислів’я, вигуки тощо. Що розкішніша мова, що краще мовне паливо, то багатший і більший електричний струм.

Я не в силах збити Марусю з пантелику.

Механізми житла запрограмовані на засоби державної мови, і при вході можна прочитати: «Якщо ви вживаєте українську мову, то додаєте до джерела енергії».

Наявність чужоземних туристів в’яжеться з американськими доларами. Ці бажані гості, як каже моя сестра, не повинні себе утрудняти співпродукцією струму. Не їхнє діло говорити до стін. Натомість, винаймається спеціяльна говоруха, чий офіційний титул є скорочене – мовчит.

Кожного ранку ця молодиця з густими бровами стає в коридорі Летючого житла і голосно говорить або щось читає.

В цей спосіб мовчит Катруся забезпечує житло електричним кровообігом, дає освітлення, огрівання і утримує Летюче житло в небі на одному постійному рівні.

Моя сестра розповідає, що одного дня завітав до житла дядя Ваня, тип з імперськими пережитками.

Він вимагав, щоб мовчит Катруся голосно декламувала російські вірші.

Люблю грозу в началє мая,

Когда весенній, ранній ґром,

Как би резвяся і іграя,

Ґрохочет в нєбє голубом.

З одного боку це була добра думка. Хай поезія служить гостям за розвагу. А з іншого боку, стіни відпочивального комплексу були змайстровані на художні засоби української мови, і тут тільки українська мова переливається в енергію і стає електричним струмом.

Отож адміністрація так і з’ясувала дяді Вані, що його мова тут безперспективна.

Та не виглядало так, що дядя Ваня вгамується. Він і далі настоював на своєму. Нагадав усім про свій статус платного клієнта. Customer is always right. Під кінець адміністрації набридла вся ця аргументація.

– Ну, так чи не так, нехай буде з риби рак.

Мовчит Катруся одержала інструкції читати російську поезію.

Спочатку нововведення не принесло видимих змін в постачанні струму. Ще декілька днів житло функціонувало на старих резервах.

Та дядя Ваня і собі мав резерви російської поезії. Мовчит Катруся читала їх в коридорах вголос, але стіни не одержували потрібного палива.

Нарешті, вилучили струм у кухні. Посипалися скарги. Хоч холодні обіди були, як і раніше, смачними, з напоями справа стояла інакше. Західні гості вимагали холодну кока-колу або гарячого чаю з молоком.

Ось настав день, коли струму не вистачило, щоб утримувати житло високо під хмарами. Воно почало спускатися на приземлення. Відпочивальний центр з усіма своїми гостями сунувся ближче і ближче в напрямку до Київського моря. Так зветься велике водосховище на Дніпрі.

Дядя Ваня першим з усіх присутніх упав у паніку. Його голос тремтів. Очі вирячились. Він бігав по коридору в пошуках рятівничого пояса.

– Я не вмію плавати! – кричав.

На щастя, в коридорі з’явилася мовчит Катруся. Її оточили налякані відпочивальники.

– Заспокойтеся! – сказала вона. – Декламуйте хором за мною!

ВЕЧІР

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають, ідучи, дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Мабуть, колись небесні янголи водили поетовим пером, як він писав ці рядки. «Вечір» – справжній скарб художніх засобів. Стіни, почувши це розкішне поповнення, так і засяяли радістю. А Летюче житло понеслося вгору, на свій звичайний позем.

Сестра Маруся каже, що після цієї події Катруся читає вголос Кобзаря, а туристичне міністерство в Києві перейменувалося на міністерство гостинности.

«Новий Обрій» № 11, 1999 р.

______________________

В цій збірці «Перетворення у тварин» представлена мала проза (переважно фантастично-сатирична) австралійського україномовного письменника Євгена Гарана, надрукована за період з 1954 по 1999 роки включно в періодичних виданнях українських діаспор – альманасі «Новий Обрій» (Мельбурн, Австралія) і журналі «Нові Дні» (Торонто, Канада).

Євген Гаран народився 26 березня 1926 року в околиці Бердянська. На початку 30-х його родина переїхала до Харкова, де згодом він отримав шкільну освіту. 1943 року виїхав із окупованої німцями радянської України до Німеччіни задля здобуття європейської вищої освіти. В університеті Ґеттінґена студіював іноземні мови. Після завершення Другої світової війни через деякий час переселився до Австралії, в місто Сідней, де й мешкає досі. Там закінчив Педагогічний інститут, а незабаром і Сіднейський університет. Працював шкільним викладачем німецької, французької, індонезійської та української мов. Між тим захоплювався літературною творчістю і писав тексти українською мовою, котрі друкувалися в журналах «На Дозвіллі» (м. Пляуен), «Арка» (Мюнхен), «Нові Дні» (Торонто), в газеті «Вільна Думка» (Сідней) і в альманасі «Новий Обрій» (Мельбурн). В Україні писання Є. Гарана були надруковані у збірці творів україномовних авторів Австралії «Знання мови», К., Веселка, 1993.

Тексти для цієї збірки «Перетворення у тварин» (складеної задля вільного розміщення в Інтернеті) її упорядник узяв із номерів журналу «Нові Дні», альманаху «Новий Обрій» і «Альманаху українського життя в Австралії. Сідней, 1997» (з останнього, до речі, і фотографія автора), викладених у форматах DJVU та PDF на сайті diasporiana.org.ua. На жаль, в Інтернеті присутні далеко не всі номери цих та інших видань, де публікувався Євген Гаран, тож у цій збірці лише ті тексти, котрі упоряднику вдалося знайти наразі у «всесвітньому павутинні». Деякі з них, до слова, викладені також для скачування у форматі DOC на сайті україномовної фантастики Аргонавти Всесвіту – argo-unf.at.ua. Два із представлених текстів були надруковані в обох періодичних виданнях: і в «Нових Днях», і в «Новому Обрії».