– А чому інакше? – запитав щиросердечно Мирон. – Я людина чесна і шкоди населенню не збираюся робити. Ви керуєте урядовою медією, то і з’ясуйте всім мої добрі наміри.

Повернувшись до цека, панна Снов зіпсувала всім настрій повідомленням про свою невдачу.

– Хтось із вас втручається і перебаранчає, – обурено пристукнула підборчиком.

Але присутні на її слова воліли ліпше промовчати.

– Нічого! – протягнув, нарешті, голова. – Ми Кручу впіймаємо завтра, як він прилетить із свого небесного житла до міста. Виріжемо в нього ту частину мозку, що заховує таємницю. Хай він більше не турбує нас своїми винаходами. Я вже давно казав, що його треба оперувати, але дожидав, доки ви дістанете таємницю. Тепер же нема чого більш гаяти часу.

– Така операція зробить його калікою! – вигукнула співчутлива Снов.

– А чому б і ні? Зате його мешкання перейде до партійного вжитку, – голова підморгнув до інших цекачів, так, наче хотів сказати: «Хіба я вас не застерігав? Замість заворожити Кручу, дурна баба сама закохалася...»

Панна Снов вловила цей погляд і скривджено закліпала очима.

– Ви, товаришко, – вимовив голова урочистим і повчальним тоном, – до небесного житла більш не літайте. Це – наказ.

– Чому? – запротестувала. – Це моя особиста справа.

– А тому що у вашого брата, себто в жіноцтва, підборіддя не випинається так, як у чоловіків.

Панна Снов аж поблідла від суперечних почуттів. Після цього вона весь день заглядала до дзеркала.

– Може, я і справді належу із своїм підборіддям до безпартійних? – все питала себе.

Їй здавалося, що останнім часом прикрість за прикрістю нав’язувалися до неї. Тільки й приємного – знайомство із паном Кручею.

Нарешті, жінка махнула рукою.

– І чого це партійці так носяться із своїм підборіддям! Було б діло, якби в них випинався розум, а то якась там кістка...

Коли смеркло, вона полетіла до Кручі і попередила його про небезпеку.

Наступного ранку Мирон закрив у місті фабрику посилювачів. Уряд, застуканий цією несподіванкою, послав двох поліцаїв у небо заарештувати Мирона. Власне, тільки двоє поліцаїв і мали посилювачі. Покружлявши навколо «Гарбуза», чорні круки не змогли нічого клюнути і вернулися до міста з порожніми руками і повинними головами.

Вістка про безпорадність виконавців урядової волі рознеслася миттю по всіх усюдах. Партійні чиновники були здивовані, обурені, сполошені. Чому це кожен цекач має посилювачі для власної розваги, а поліція для утримання порядку має лише два? На цьому ґрунті відбулося багато туди-сюди бігання та про це й про те говорення. Дехто почав дошукуватися винних. Чиновники висипали на вулицю, пішли маршувати:

– Чист-ку! Чист-ку! Чист-ку! – вони вимагали голосно. – Давайте нам чистку партії!

Голова вирішив, що настав час для спритного маневрування, інакше хвиля гніву розіб’є й тебе, і твій державний корабель. Він урочисто дозволив самокритику. Всі знали з попереднього досвіду, що такі заходи ведуть до чистки. Високопоставлені цекачі затрусили штаньми.

Тим часом в обсерваторії занотували нічні відвідини панни Снов. Взагалі до Мирона Кручі прилітало немало гостей, і про всіх їх обсерваторія мала наказ повідомляти міністерство пильности. Отож, директор поклав рапорт до конверта, покликав розсильного хлопця і дозволив йому взяти стару верблюдиху.

Після того, як природні поклади нафти й вугілля вичерпалися, телефон вживався тільки за спецдозволом, а верблюди стали на попиті. Цих лагідних і занехаяних тварин наловили в буші і почали розробляти як нову тяглову силу. Заснувалися виробні верблюжого реманенту, відкрилися бойні і шкірообробні. Розгорнулася рекламна кампанія: «Купуй каравелу пустель: сама біжить, сама ходить і сама харчі знаходить». Дійсно, тварина невибаглива: житиме, хоч і забудеш її погодувати. Така різноманітність тваринного світу має забезпечене майбутнє.

Стара верблюдиця, побачивши зелений травник обсерваторії, негайно ж запаркувалась там – і з місця ні руш. Молодий погонич теж не усвідомив собі важливости операційного моменту. Він зліз на траву й ліг собі поспати у тіні під кущем. Від цього конверт з офіційним повідомленням трохи пом’явся і втратив вигляд невідкладности. Навіть потрапивши в руки служителям пильности, він не відкрився негайно, а відклався на «потім».

Тим часом один високопоставлений цекач уже покінчив самогубством, а двоє інших згодилися стати козлами відпущення, голосно каялися за свої політичні помилки і призналися, що були членами партії безпартійних.

Аж, нарешті, міністерство пильности прочитало повідомлення з обсерваторії, і цека постановило, що козлів відпущення більш не треба, бо вже знайшлася кізонька.

Цекачі з полегшенням зітхнули, підняли голови і проявили симптом загостреної діяльности, що потрібна для відновлення довір’я партії. А розлючені чиновники, маршуючи по вулицях, швидко перемінили свої гасла:

– Снов – ворожий аґент.

– Снов – член партії безпартійних.

– Мироне Кручо, віддай нам свою таємницю!

– Бий безпартійних! Бий плазунів з заокругленим підборіддям!

Служителі пильности заарештували панну Снов і кинули її до Високої Вежі на хліб і воду. Не було там м’якого матраца для її розкішного білого тіла, а були тверді дошки і голодні блощиці. За одну ніч світлі проліски сивини вкрили їй скроні.

Мирон почув по радіо про ту біду, що спіткала панну Снов, і подумав собі, що така активна людина, замкнута між чотирма стінами, не витримає. Вона просто складе руки та й помре.

– Треба рятувати жінку! – сказав.

Він вибрав найбільший посилювач, сів у крісло й полетів до Високої Вежі.

Була темна ніч. Але це не перешкодило Миронові знайти дорогу до горезвісної в’язниці. Тяжче було відшукати камеру нещасної бранки. Тут допомогли інші в’язні, коли Мирон підлетів до їхнього віконця. Панна Снов сиділа в одиночці, і як же ж вона зраділа, почувши Миронів застережливий шепіт.

Нарешті, чоловік вислав думки-накази. Залізні ґрати посипалися, як гнилі зуби, на землю. І ось панна пролізла через вузеньке віконце до Мирона.

Торохтіння заліза об цементовий ґрунт притягло увагу вартових. Вони влучили потужні прожектори і почали ними мацати темряву. На тюремні справи уряд вважав за потрібне уділити великий відсоток енергії. Верблюди вдень і вночі обертали важке колесо для продукції електрики.

Як тільки прожектор наставив на Мирона вказівним пальцем, почулися постріли, і був би там кінець Миронові і панні Снов. Та ось кулі одержали мислений наказ розлітатися в боки. Тим часом жінка спромоглася вилізти із віконця і пригорнулася для більшої безпеки до Миронових містких грудей. Удвійку вони, нарешті, полетіли в напрямку до небесного житла.

Після свого звільнення панна впірнула в бурхливе море активности і в будівництво незчисленних небесних мешкань. Спершу репресовані, а потім і решта громадян перенеслися туди на постійне мешкання. Далеко від партійних шпигунів, там скінчилась для цих людей Верблюжа доба.

Зате в колишній столиці цекачі ще довго сиділи при владі, бо запровадили закон про своє повічне парламентарне членство.

Вони по черзі варили чай, писали промови або вигукували «Страх безпартійним!» Зрештою, ніщо не вічне під небесним склепіння, їм теж прийшов час помирати. На кінець залишився єдиний старий парламентарист. Зуби йому повилазили, і тому його підборіддя випиналося ще більше. Коли він помер, похоронники прийшли забирати його тіло, щоб припудрити й вирядити в останню дорогу. Тільки виявилося, що він уже приріс до сидіння. Так його і в могилу поклали з тим дерев’яним кріслом.

«Новий Обрій» № 6, 1980 р.

_______________________