Ґудзикові наказали приїхати в Москву із звітом. Він відповів, що не може через Магнетну стіну.

Тоді Централь взяла крутіший курс. Літаками вислала парашутистів в Україну. Наказ: заарештувати Ґудзика.

Парашутисти зав’язли в Магнетній стіні. Як і достойники. Бо літак не набрав потрібної висоти.

Товариш Ґудзик скористувався цим зволіканням і посилив свій вплив серед вояків Київської військової залоги.

Коли нарешті нова в’язка змотивованих парашутистів спустилася над Києвом, їх було переловлено І розмотивовано. Ґудзик послав їх на роботу. Саме відкрилася Перша Виробня небесних куренів.

Небесні курені – це новий спосіб використання тієї ж енергії, що і в Магнетній стіні, тільки для іншої цілі. Це мешкання, що здіймаються високо під хмари і там лишаються у впливі магнетного поля. Ніхто не може проникнути всередину куреня, хіба що в летючій бульбі.

Ще за часів Ґудзика відбулося Велике Переселення. Цей термін вживається для переселення українців з-під стріхи в небесні курені.

Ясно, що не всякий готовий жити під хмарами. Дехто не захоче, а дехто і не зможе. Є люди, хворі на акрофобію. Такі навіть на стільця не злізуть без сердечного завмирання. Та на світі ще не було такого українця, який устояв би перед спокусою городництва. В небесних же куренях речі росли буйно, як у тропіках. Томати набирали розміру кавунів. І навіть банани дозрівали на українських широтах, смачні, як свіже масло. У лютому городина росла. Це той місяць, коли в Україні не вистачає вітамінів і діти ходять бліді, як хворі. Отож не дивно, що за Переселення люди посунули до куренів, мов бджоли до нового вулика.

Скоро населення навчилося жити під хмарами. Ніхто більше не боявся русифікації і голосно жартували з лаптів.

Одного дня Магнетна стіна зникла. Згасла, наче хтось вилучив електрику. І то на краще. На світі багато всяких стін: і Залізна заслона, і Бамбукова. Та чорт їм радий.

«Нові Дні» № 9, 1985 р.

_______________________

Євгеніка

Професор і студентка Зірка так міцно любили одне одного, що їм аж жижки тряслися. Але на дорозі до повного щастя лежала глибока і жорстока річниця віку. Знайомі казали:

– Любов, як двигун внутрішнього згорання: під старість зношується і починає осікатися.

Такі і подібні технічні зауваження справляли на чутливого академіка нищівне враження.

Власне, Зірка була готова вийти заміж хоч і сьогодні:

– Якби ми одружилися, – казала вона, – то різниця меншала б із бігом часу. Тепер я вполовину молодша: мені 20, а тобі 40. За 20 років, у віці 40 – 60, я буду молодшою тільки на одну третину. А ще за 20 (60 – 80) я буду молодшою лише на одну чверть.

Але професор голосом, повним розпуки, відповідав:

– Милий мій вренчику!

Це така пташка в Австралії, вренчик. Вона дуже малого розміру, як і Зірка, яка була, мабуть, найкрихітнішою українкою на ввесь великий Сідней.

– Малий мій вренчику! Через двадцять років я вже стану пенсіонером. Навіщо в’язати тобі руки?!

Ці міркування були щирими й переконливими. Але вони тільки роздмухували любовний жар. Вдень у закоханих робота валилася з рук, вони втрачали апетит. А вночі, скрутившись у своїх індивідуальних ліжках, думали один про одного і страждали в атмосфері несдійсненности і недовершености.

В ту пору жив у Синіх горах здібний дідусь на ім’я Хомко, хемік ще з дому, з України. Він винайшов спосіб, як змінювати людський вік. Отак посадить людину до сталевого циліндра з низьким атмосферним тиском, підпустить дозу радіації і гульк! – літня людина вже й помолодшала, як новішає мідяк в цитринній кислоті.

Дізнавшись про нові можливості, професор негайно поїхав у гори. Без зайвих балачок заліз до сталевого циліндра Круть! Верть! Його зір загострився, біцепси напнулися, зникло барильце, а натомість заокреслився м’язистий, твердий живіт, як у римського легіонера.

І до чого тільки не додумається наш чудовий, технологічний вік!

По закінченню метаморфози професор подався просто до своєї коханої.

Та його здивуванню не було меж. Кирпатенька Зірка теж злітала до діда Хомка. Замість низького атмосферного тиску попросила високого, і тепер стояла перед професором у формі п’ятдесятилітньої жінки. Сердешна пожертвувала для кохання найціннішим, що мала: 30-ма роками свого життя!

Не треба вважати 50-літню жінку за вже прочитану книжку, що лежить на полиці і покривається пилюкою. Навпаки, в цьому віці жінка осягає вершини розквіту людського призначення. Вона не лише зберігає попередні цінні якості, а набуває нові, які виринають на тихі води душевної врівноважености і насолоджуються плодами утонченого смаку. До цієї нової Зірки професора потягло, як електричним магнетом. Помолодівши, він, ясна річ, став імпульсивнішим, відкинув платонічність, загріб жінку у свої обійми і тут же надів їй на пальця заручального діаманта.

Зрештою, нова Зірка не поспішала одружуватися. Ця особа, яка ще недавно пішла на найбільшу жертву, тепер замислилася і завагалася.

– Ще час є, – казала вона. – Все одно дітей у нас вже не буде...

Стрибаючи з 20-ти років у 50, Зірка оминула той час, що його людська природа присвячує болям і радощам материнства. Метаморфоза не зберегла для неї те таїнство вічности, що на землі вбирається в біологічні форми. Тепер сердешна ходила, як навіжена. На вулицях, в парках її неспокійний і заворожений погляд спинявся на дитячих візочках, на гойдалках, на шкільному подвір’ї.

Щоб відвернути думки, вона принесла додому пляшку доброго лікеру. Хотіла забутися, загубитися, але не ціною падіння в ординарність дешевого вина.

З болем у серці спостережливий професор бачив, як наступного ранку ця мила, кучерява істота морщилася на похміллі, як занехаювала свою зовнішність. Але він не знав, що робити.

Довго Зірка мовчала. Нарешті не витримала. В сльозах і в розпачі розказала професорові все. Він схопив її за руку, і вони поїхали у Сині гори.

– Чи не можна нам ще раз до сталевого циліндра? – спитали діда Хомка.

– Ні, не можна. Спалить вас на попіл.

– Ми хочемо дітей!

– Он як! Так діти у вас будуть і без циліндра. Справа в тім, що мій винахід виявився недосконалим. Зміна віку ще не є стабільною. Скоро вже до вас повернеться ваш справжній вік.

– Яка радість! – вигукнув професор, цілуючи Зірку.

Винахідник дивився їм услід і говорив про себе:

– Я таки мушу попрацювати далі над своїм винаходом, щоб зміну устабілізувати. Хай отакі гарні, закохані люди лишаються молодими назавжди.

«Нові Дні» № 4, 1986 р.

_______________________

Євгеніка

У 21-му столітті скоїлася біда.

Президент Сполучених Штатів полетів у Москву, та й не вернувся. Там його посадили.

Спитав у Мавзолеї, чи тлінні рештки Леніна не були з воску? Як фігури мадам Тюссо.

На це вартовий ображено закліпав очима і загорлав:

– Антисовєтська пропаганда!

Не помогла дипломатична недоторканість. Ніщо не помогло. Так і потягли кентукського велетня на цугундру.

Вістка про арешт президента вдарила по Вашингтоні хвилею людського гніву.

Віце-президент послав у Кремль телеграму: