Боді Карлайл: У Рента Кейсі був просто собачий нюх. Цей бладхаунд в людській подобі міг вистежити будь-що. Після того як він почав затримуватися на вулиці допізна, його нюх ще покращився. Оскільки він був найпопулярнішим хлопцем у школі, то знав кожне ім’я, що стояло за тим чи іншим запахом. До дванадцятого класу всі ці його таланти — всі разом — почали нарешті працювати на нього.
«Дивися», — сказав мені Рент і показав білу прокладку з доладною червоною квіткою посередині. Маленькою, як фіалка. Навіть не принюхуючись, він сказав: «Міс Харві з уроків англійської».
Виття незримих псів на вітру, цей звук обтікає нас.
Він може сказати, що це міс Харві, з форми кривавої квітки. «Виходить відбиток піхви, — каже Рент, водячи пальцем по контурах червоної плями. — У сто разів індивідуальніший, ніж відбиток пальця». Пляма, каже він, точнісінько як поцілунок отого її місця.
Думаю, вам не треба питати, звідки Рент знає, яку форму має оте місце міс Харві. Він міг намалювати вам, наче звірині сліди на снігу чи піску, безмежну кількість варіацій місцевої піхви. Корінної чи просто проїжджої. Просто з того, як далеко загорнувся знятий презерватив, Рент знав, що за хуй виліз із нього.
Вдалині, в кухонному вікні нашого будинку, можна було бачити силует моєї мами, що стояла біля мийниці, зі зведеним та відставленим убік ліктем, з телефонною слухавкою, притиснутою до волосся. Можливо, вона дивилася на нас. Напевно, дивилася.
Рент зняв наступний клубок білого, позначений червоною плямою. Понюхав його і глянув убік мого дому.
Я спитав його: «Хто це?» — й кивнув на кляксустарої крові.
Цей новий відбиток піхви, ця нова квітка була більшою за ту, що належала міс Харві. Цілий сонях проти її фіалки.
І Рент відкрив свого лантуха зі словами: «Облиш».
Ні, ну справді, сказав я та потягся за прокладкою: «Дай я понюхаю».
Рент укинув пляму-сонях у мішок. Він відійшов на крок від мене, далі вздовж паркану й сказав: «Певен, що це твоя мама».
Моя мама, яка все ще дивиться. Її вухо все ще розшукує винних у телефонній слухавці.
Коли ти виходив на вулицю разом із Рентом Кейсі, час мав звичку зупинятися. Цей момент був одним з тих, коли час заціпило. Ця мить назавжди приречена тривати в моїй голові. Ці зірки, ті самі старі, зужиті зірки, на які люди й досі загадують бажання. Місяць сьогодні ввечері — той самий місяць, що й тоді.
Шериф Бейкон Карлайл: За той час, поки Рент Кейсі добіг до церкви та поки ми всі добігли назад до старої Естер, її знайшла собача зграя. Маму Айрін. Вони залишили від неї просто бридке щось.
Боді Карлайл: Якщо Рент коли-небудь і трахав мою маму, то в мене не стало духу його про це спитати.
4 — Фальшиві зірки
Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): До того, як Рент почав ходити в садочок, але вже після того, як він почав спати в звичайному ліжку, мати щодня вкладала його, коли велика стрілка на годиннику вказувала на два, і не дозволяла вставати, поки вона не вкаже на три. Сонний чи ні, Рент мусив залишатися в цьому ліжку, в своїй кімнаті на горищі, з подушкою, обіпертою на стінку. У ліжку він притискав до себе набивного кролика, якого називав «Ведмідь».
Уявіть момент, коли ваша мама чи ваш тато вперше помічають, що ви не просто гарнюсінька крихітна копія їх самих Ви такий же, як вони, але кращий. Освіченіший. Невинніший. А тепер уявіть момент, коли ви припиняєте бути їхньою мрією.
Якщо день був сонячний і здалеку долинав собачий гавкіт, Рент казав: «Ведмідь хоче погратися…»
Якщо він не був утомлений, то казав: «Але ж Ведмідь ще не хоче спатки…»
Рубі Елліот (☼ сусідка дитинства): Ми, дівчата, які ходили до школи разом з Айрін Шелбі, знали, як близько Бастер Кейсі був від того, щоби взагалі не народитися. Айрін було заледве тринадцять, коли вона здибалася з Честером, заледве чотирнадцять, коли вона народила. Якщо чесно, їй зовсім не кортіло бути єдиною на весь дев’ятий клас матусею-годувальницею з розтяжками по всьому тілу.
Една Перрі (☼ сусідка дитинства): Вважайте, що ви ніколи цього не чули, але перш ніж Бастер з’явився на світ, Айрін постійно розводилася, як вона мріє малювати картини та вирізати статуї. Вона так і не вирішила, які саме. Айрін добралася аж до доктора Шмідта, намагаючись позбутися дитини. Ходила до преподобного Філдза, вимолюючи дозволу покинути дитину після народження. Усе це ніяк не допомогло — її власна мати, Естер Шелбі, сказала їй, що дитина буде прокляттям Диявола з плоті та крові.
Ехо Лоуренс: Айрін, вона притискалася губами до крихітного Рентового чола. Сидячи на краєчку його ліжка, вона грозила пальцем набивному кролику і казала: «Нам усе ще потрібно спатки». Вона казала: «Давай-но порахуємо наші зірочки, поки не захочеться спатоньки». Рентова мама змушує його рахувати: «Одна… дві…» — так усі наклейки, приліплені до фарбованої стелі. «Чотири, п’ять, шість», — і вона задкуючи виходить зі спальні та причиняє за собою двері.
Рубі Елліот: Чесне слово, але ж сама Естер народила Айрін у такому ж віці. Чет Кейсі був єдиною людиною, завдяки якій Рент з’явився на світ. Чет і Айрін одружилися, але їй довелося покинути школу. Тепер, коли всі бачать, яким шляхом пішов Бастер Кейсі, що за епідемію він розпалив, важко не думати, що Айрін зробила хибний вибір.
Ехо Лоуренс: Усю цю годину, проведену на самоті, Рент дивився у стелю розфокусованим поглядом, поки його палець досліджував теплий глибокий світ усередині голови. Щодня о другій Рент лежав тут і колупався в носі. Витягуючи звідти в’язкі шнурки шмаркотиння, він качав їх між двома пальцями доти, доки шмарклі не чорніли. Чорні кульки вперто прилипали то до вказівного пальця, то до великого та не хотіли відпадати, хоч як запекло він трусив рукою. Кожну глейку маленьку чорну кульку він приліплював до стіни над своєю подушкою, і біла фарба була вся всіяна чорними грудочками. Вся інкрустована маленькими кульками зі шмарклів, розплющеними, розмальованими петлями та закрутами — тисячами відбитків маленьких Рентових пальчиків. Сувеніри з мандрівок усередину власної голови. Завжди одне й те саме відбиття вказівного пальця його руки. Ця покраплена райдуга, ця арчаста фреска з козючок ширилася все далі разом із тим, як довшала його маленька дитяча рука. Висохле шмарковиння просто над подушкою було тепер лише чорними крапочками, порохнявими дарунками на пам’ять з тих часів, коли він був справді маленьким. Сотні денних снів по тому крапки були вже завбільшки з родзинку і ширилися так високо, як тільки Рент міг дістати, лежачи на спині й упершись головою в подушку.
Стелю його кімнати Айрін обклеїла яскравими зірочками, які світилися зеленим, якщо вимкнути світло.
Приголів’я Рентового ліжка було негативом нічного неба. На ньому липкі чорні цятки складалися в інші сузір’я. На той час Рент не бачив жодної різниці.
Една Перрі: Між нами кажучи, першим життям, яке цей маньяк Рент Кейсі зруйнував, було життя Айрін. Перше прекрасне майбутнє, яке він обірвав, належало його мамі.
Ехо Лоуренс: Тієї другої години, коли Рент перестав бути янголом, мама саме підтикала йому ковдру перед денним сном. Нахилившись над подушкою, вона поцілувала свого крихітку Бадді й побажала йому солодких снів. Його кругле обличчя тонуло в пухкій подушці. Довжелезні вії опустилися донизу, лягаючи на рожеві щічки.
Якщо подивитися на старі фото, Айрін Кейсі там така вродлива. Не просто молода — вона вродлива тією вродою, коли лице виходить спокійним, а шкіра довкола очей та губ — гладенькою і розслабленою, тією вродою, яка можлива лише тоді, коли любиш того, хто фотографує.
Рентова мати — вродлива молода мамуля, ніжний поштовх м’яких губ на його обличчі біля вуха. Вона — це дихання, це шепіт «на добраніч», змішаний із запахом її сигарет. Із кондитерським ароматом її шампуню. Із квітковими пахощами її крему для шкіри.