Шот Даньюн: Щоб мені здохнути, я бачив, як люди зупиняються посеред похорону, покійник осміхається собі в труні, старенькі леді схлипують, а люди зупиняються, щоб змінити музику. Поставити Моцарта замість Шумана. У музиці вся сіль.

Значення цього факту просто неможливо переоцінити.

Скажімо, ви прямуєте на південь федеральною автострадою, вишиваючи сам-один по центральній смузі та слухаючи АМ-радіо[58]. Поруч вигулькує тягач, що везе ліс або бетонну трубу, кріпильний ремінь лускає, і вантаж гепається на тонколистовий дах твоєї маленької тарадайки. Розплющений цілою горою бетону, ти лежиш прошарочком, точнісінько як м’ясний салат, поміж шарами сталі та скла. І з цим останнім, швидким тріпотінням твоїх повік, дивлячись крізь довгий тунель на Світло Боже та на свою бабусю, яка йде, щоб тебе обійняти, — чи захотілося б тобі почути по радіо ще одну рекламу: про мегакрутий, суперповний, пов’язаний із закриттям підприємства, із банкрутством — із чим хочеш — розпродаж автозвуку?

Тіна Щосьтам: Інший момент, можливо, на нашому третьому побаченні — «Додж Вайпер», Вакс розводиться про те, як клієнти вимивають і натирають, розбирають кожнісінький дюйм свого авта, перш ніж передати гроші та ключі. «Це як дивитися на цих акторок, — каже він мені, — цих жінок, які фарбують і завивають волосся, манікюрять нігтики, гладенько виголюють і вкривають засмагою ніжки, а вся ця біганина тільки для того, щоб з’явитись у порнофільмі з груповухою».

Вакс скеровує цього «Вайпера» вниз по бетонних сходах у парку, залишаючи за собою довгий слід із залишків нашої вихлопної системи та підвіски, та каже: «Мала, я міг би ридати за цими бездоганними нафарбованими нігтиками, якби вони не були такими, блядь, дурнуватими».

Шот Даньюн: Бля буду. Якщо вашу тачку виносить на зустрічну смугу й ви помираєте, слухаючи, як «Арчіз» співають «Шуга-шуга», — це все ваші лінощі.

Лінн Коффі: У деяких руйнувальниках можна було впізнати погромників чи погромниць. За тим, що їхні тачки завжди були допотопними — подибувались навіть «Шеветт» або «Пінто», — завжди по-виставковому бездоганними та відполірованими. За тим, що прикрас було мінімум — тільки базовий прапорець. І за тим, як охоче вони в’їжджали на бордюри, зачіпали боком бетонні розділові бар’єри. З усього цього можна було вирахувати, що їхня тачка — це чиясь мрія, що зійшла на пси. Чарівна коханка або трофей, який власник не хотів би побачити в чужих руках.

Мур Джарелл: Інше порушення, про яке ви можете заявити, — це квацання по заборонених зонах. Ніяких бокових зіткнень — тобто коли в’їжджаєш лобом у боковину своїй жертві. Ніякого буцання під кутом будь-де між передньою та задньою віссю.

Тіна Щосьтам: Щодо Рента й Вакса, то їм обом допікало, що прадавні гори й ліси краяли по шматочках, аби забезпечити доступні споживачу робочі поверхні з граніту для кухонь типових котеджів чи перуанські палісандрові приборні панелі в розкішних машинах, які ніхто не водить.

Якось Вакс обмовився, яким напрочуд бридким йому здається те, що всі ці світлі голови, спроможні винаходити чудодійні ліки, розщеплення атомного ядра та захопливі комп'ютерні спецефекти, виявляють повний брак фантазії, коли надходить час тринькати власне бабло: гранітні кухонні поверхні та шикарні тачки. Говорячи про це, Вакс кермує божевільніше, ніж будь-коли, — можна бачити, як стрілка повзе за відмітку вісімдесят, дев’яносто, сто.

Лінн Коффі: За допомогою образу погромника, а може, й будь-якого руйнувальника, ми можемо змалювати самоспрямоване «агресивне водіння».

Деякі чоловіки можуть проголошувати, що обожнюють жінок; вони будуть одружуватися десятки разів, а потім знущаннями доводитимуть кожну дружину до самогубства. Карл Ваксман почував щось подібне до цих крадених розкішних авто. Він любив гнати на сімдесяти, коли всі ці заздрі очі дивилися йому вслід, але обурено відкидав факт, що для такого всезагального визнання йому потрібен «ягуар» чи «БМВ». Те, що авто навіть не належить йому, було болючим ударом. Остаточне свідчення всіх тих вад, які він у собі відчував.

Шот Даньюн: Щоб я здох, але я ніколи не виходжу з дому без збірки на всі випадки життя. Закоханість. Зустріч зі смертю. Розчарування. Нетерпіння. Дорога. Я ношу збірку для будь-яких людських станів. Для будь-чого чудового чи жахливого, що може зі мною статись, і мій спосіб не брати речі занадто близько до серця — це дібрати до них ідеальний саундтрек. Навіть тієї ночі, коли загинув Рент, моєю першою думкою було: «Концерт для скрипки № 2 Філіпа Ґласса чи фортеп’янний концерт у соль-мажорі Равеля?»

Джаррелл Мур: Наскільки я розумію, головна особа в Руйнувальних Ночах мала би вести підрахунок фолів. Крім того, відстежувати команди за їхніми номерними знаками. Крім того, визначати прапорець і вікно для кожної гри. Так, і ще повідомляти всім учасникам про наступні перегони. Якщо це лише один тип, можна сміливо битись об заклад, що він страх який зайнятий і що це не якийсь там бандюк. Він має бути збіса метикуватим хлопцем.

Тіна Щосьтам: Байдуже, був це «лексус» чи «роллс-ройс», у кінці кожної зустрічі на Руйнувальних Ночах ми з Ваксом стояли на верхівці спускової платформи для суден, що на Медісон-стрит, у тому місці, де платформа загиналася — круто пірнала в глибоку воду. За нами тягнувся хвіст зі шплінтів та голчастих вальниць карданових шарнірів, моторної оливи, гальмівної рідини й, можливо, клаптів вуглецевого волокна. І дим, кляті туманні смуги чорного чи синього диму. Наша трансмісія ледве не віддавала Богу душу.

Я вилазила й дивилася, як Вакс переставляє важіль на першу передачу. З двигуном ще на ходу, в ті ночі, коли поблизу нікого не було, він натискав аварійну кнопку сигналізації. Що за проклятущий звук! Сирена і всі вогні, які ми ще не розколотили, — вони блимали, то вмикаючись, то вимикаючись. З цього-от «мерседеса» чи «ламборджині», який сигналив і мигтів, вилазив Вакс та затраскував двері. Машина вже котилася до низу платформи, носом уперед у чорну воду. Це як дивитися за спуском океанського лайнера. «Титаніка». Сяють білі й бурштинові вогні, заходиться гудок, навіть коли машина занурюється глибше, вже з-під води ці розтрощені залишки чиєїсь мрії продовжують стогнати й сяяти тихше й блідіше, поки не осядуть на якусь таємничу гору розбитих мрій — «ягуарів», «салінів» і «корветтів» — для вбивства яких люди найняли Вакса.

Тодд Ратц (☼ торговець монетами): Малий, що помер. Він приходить із вовняною шкарпеткою, закрученою у вузол, і починає розв’язувати її зубами. Нічого в цій старій, жовтій шкарпетці не може бути варте мого часу. Мій дозвіл свідчить, що я можу не закриватися ще чотири години після нічного сигналу, якщо не залишатиму крамниці. Після сигналу я замикаю двері на електронний замок й усім, хто приходить, відчиняю, натискаючи в себе кнопку. Цього малого з брудною шкарпеткою я трохи не відмовився пустити. Хто їх знає, цих найттаймерів.

Зате навіть я знаю, що малий новачок. З нього ще навіть не зійшла засмага. Тому я вирішую скористатися шансом заробити грошенят. Погляньте на те, що було в Новому Орлеані у 1982-му: якийсь бульдозерист, працюючи на будівництві в діловій частині міста, не переривається на обід, з усіма цими бізнесменами, що вештаються навкруги у своїх трійках. Бульдозер гребеться в багнюці й розриває три дерев’яні скрині з четвертаками «Свобода, що сидить» 1840-0. Не золото, не подумайте, але монети вартістю в межах від двох до чотирьох штук за кожну. Усі ці банкіри та юристи, у своїх костюмах та сукнях, стрибнули в тванюку й борюкалися одне з одним. Били й копали одне одного за пригорщу цих ґобрехтівських четвертаків[59].

Я до того, що ніколи не знаєш, де ховаються поклади скарбів.