Оце вам про паніку. Тепер ви бачите, що я за безголовий сраний ідіот.
Недді Нельсон: Чи можете ви відкинути той факт, що до спалаху епідемії сказу пропорційно молодша спільнота найттаймерів почала кількісно переважати популяцію дейтаймерів? Хіба добряча епідемія не зробить із найт-таймерами те саме, що СНІД зробив із Африкою? Хіба вона не виснажує політичних потужностей прогресуючої спільноти й не зберігає існуючих владних структур?
Ґалтон Най: Ми не знаємо, інфіковано її чи ні, але не хочемо ризикувати. У нас є власне здоров’я, про яке треба дбати. Я не кажу, що ми з її мамою більше її не любимо, але тієї ночі, коли наша донька вийшла з дому з цим її так званим «бойфрендом», вона для нас померла.
Благослови її Господь, але якщо наша дівчинка раптом з’явиться в одну з ночей, наші двері залишаться замкненими.
34 — А що як
Недді Нельсон: Мені б хотілося спитати, чи ви колись замислювалися, чому домінантна культура декларує певні речі? Я маю на увазі, чому вона просто вколочує тобі в голову, що певні речі є цілковито, абсолютно неможливими? Наприклад, те, що в науці називається «дідусевим парадоксом»1? Як так виходить, що вам не варто навіть і думати про подорож у часі, бо ж тоді ви можете потрапити в минуле, убити свого дідуся, скажімо, випадково, і тоді — опля! — вас більше нема? Я про те, що, якби ви довіряли урядовим експертам, ви б точно не стали ризикувати й нізащо не відправилися б у часі назад?
Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): Я була зовсім малою, але пам’ятаю, як через акт I-SEE-II стали закриватися дослідження «ефекту зіваки» — ті, в яких урядові інженери типу моєї мами врізалися одне в одного, щоб вивчати вплив цього на дорожній рух. Пам’ятаю, як мама розповідала, хто зник із їхнього офісу, а я подумала: вона має на увазі, що їх звільнили або тимчасово усунули. Кожного тижня — кількох інженерів. Я питала, чи вона теж піде, і вона відповіла мені: «Ні». Ніколи, сказала вона, ніколи без її маленької Ехо, тобто без мене, і без мого татка. Вона сказала, що ніколи нас не залишить.
Недді Нельсон: А що якби? Якби хтось повернувся й змінив минуле, то звідки б усі інші дізналися? Хіба ми не знаємо тільки ту теперішню реальність, яку знаємо? Що коли реальність посувається — трішечки, на волосинку, — щомиті? І що як люди, які зараз при владі, вже посунули цю реальність, щоб дістатись вершини, а тепер переконують усіх інших не гратися з історією, мовляв, можна потрапити в минуле, убити свого далекого пращура, — і всі наступні покоління, включно з нами самими, ніколи не народяться?
Я про те, чи не могли люди, які контролюють зараз гроші й політику, вигадати жахалочку? Чи це не ті самі поважні науковці, які раніше стверджували, що земля пласка? Чи не було важливо, щоб ми залишалися вдома рабами й селянами — а то звалимося з краю землі?
Ехо Лоуренс: Маленькою дитиною я, пам’ятаю, відвідувала дохуя похорон — переважно ховали маминих співробітників. Сидячи в церкві, мій тато штурхав її ліктем і казав: «От куди вони насправді діваються…»
А мама з-за своєї чорної вуалі відповідала: «Не всі…»
З-за дверей їхньої спальні я чула суперечки про те, щоби переїхати, забратися, втекти. Моя мама називала це «першопрохідництво навпаки»: утеча до якогось місця, де повітря чисте і довкола безлюдні землі. Це була прекрасна мрія, але навіть для малої дитини мамині слова звучали трохи божевільно. У цей час, у цьому загидженому, заюрмленому світі вже не лишилося таких місць.
Недді Нельсон: Я хотів би спитати: а що як замість «парадокса дідуся» існує «парадокс бабусі»? Я не кажу, що хтось це зробив, але що як хтось повернувся й трахнув власне минуле? Ніяких суттєвих змін — просто провернути справу так, щоб теперішнє стало… кращим? Я маю на увазі, що як ви опиняєтеся в далекому минулому — випадково — і зустрічаєте власну прапрабабусю до того, як крутити з нею роман було б уже неприродно? І що як вона справжня цукерочка? І, скажімо, ви двоє сходитеся? І як щодо того, що в неї народиться дитина, що доводиться вам водночас і донькою, і прабабцею? Ви бачите, куди цей план веде за умови участі хворого на голову хлопця? Що як можливо жити й жити, плутаючись із наступними лялечками — своїми попередницями, бабусею та мамою, підтримуючи власну генетику таким чином, щоб майбутній ти — або навіть нинішній — був ще сильнішим, розумнішим, божевільнішим… суперкимось?
Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Не брешу. Я пам’ятаю, як медіамагнати силували всіх ставити порти й форсувати піки. Спершу в магазинах припинили продавати й давати напрокат книги та відео. Не можна було дістати аудіоплівки чи диски. Несподівано вся розважальна індустрія стала випускати одні лише порти й виведені транс-крипти. Справжній пресинг був спрямований на молодих, починаючи від 14 й до 45 років. Серед цієї вікової групи не мати порта було те саме, що не вміти читати. Або не мати щеплення проти якоїсь поширеної хвороби. Чи не носити окуляри, якщо вони тобі потрібні. Це ніби ти був повним кретином.
Це не просто збіг — що саме ця вікова група складала коло найактивніших учасників Руйнувальних Ночей, які водили самі або їздили з командою. Але мені вже час заткнутися. Тсссс. Нам не варто про це говорити.
Недді Нельсон: Стрибаючи назад у часі, чи не будеш ти жити поза історією, знаючи, які новини чекають попереду, бо ти вже прожив цю частину? Чи не будеш ти старіти, підчіпляючи дівчат, щоб зачати ще одне, краще покоління самого себе? Купуючи лотерейні квитки та ставлячи на коней — з невідворотним виграшем?
Якщо ти проживеш доволі довго, чи не вдасться побачити, як ти народився? Можливо, ти роститимеш сам себе? Будеш самому собі батьком?
Ехо Лоуренс: Ну так ось. Більшість легкових автомобілів проходять креш-тести на швидкості не більше ніж сімдесят п’ять миль на годину. Автомобільна індустрія пояснює це тим, що водій намагатиметься уникнути аварії та гальмуватиме до самого моменту зіткнення. До імпульсу. Але це не про мою маму.
Офіцер із місця аварії відзвітував, що наша машина так і не скинула швидкість, перетнувши осьову. Не було жодних слідів від шин, які б указували, що мама намагалася гальмувати. Поки я дрімала на задньому сидінні, вона просто скерувала нас лоб у лоб на іншу машину. Наскільки мені відомо, татко був правий. Але що кумедно, я таки намагалася знайти, зустрітися й поговорити з інженерами, які працювали разом з батьками. Їм усім зараз мало б бути всього від тридцяти до сорока, але всі вони мертві. Мертві чи зникли безвісти. Загинули в автокатастрофах або просто розчинилися.
Недді Нельсон: Я просто намагаюся сказати одну-єдину річ: що як час — це не крихкий помах крила метелика, як нам оповідають ці поважні науковці?
Що як час більше схожий на сітчастий паркан, який так просто не розхерячиш?
Я про те, що навіть якщо ти його розхерячиш — навіть не раз, а тисячу разів, — звідки тобі буде це знати? Кожної поточної миті, кожного «просто зараз» ми отримуємо саме те, що отримуємо. Ви в курсі?
Лінн Коффі (ζ журналістка): Потрудіться переглянути прес-релізи, й вам упадуть в око розбіжності між офіційними заявами й реальними подіями. Дослідження «ефекту зіваки» призупинено не через прийняття акту СЕКСОТ. Дослідження згорнулося, бо провідні інженери перестали звітувати про роботу. Якщо ви підрахуєте звіти про витрати й розглянете їх разом із платіжними відомостями та поліцейськими заявами, то виявите послідовність розбитих державних автомобілів і значну кількість інженерів, що були водіями цих автомобілів і з місця подій начебто зникли. Вони не загинули, але більше їх ніхто не бачив.
Недді Нельсон: І на той час, коли ви вже станете старим-старезним, просто їбучою розвалюхою і зачнете останню версію себе, чи не захочеться вам зійтися поближче з цією найновішою моделлю, з молодим собою, та поговорити по щирості? Скажімо, коли цьому ідеально налаштованому новенькому гібриду вас буде вісімнадцять чи дев’ятнадцять років?
