Ехо Лоуренс: Облиш. Роз’їжджаючи такими занюханими містечками між північчю та світанком, завжди ризикуєш. Поліція нічого особливого не робитиме, хіба що оглушить тебе своїми сиренами. Шериф Міддлтона розглядав наші права під променем ліхтаря, водночас читаючи нам нотації про місто. Про те, як переїзд до міста вбив Рента Кейсі. Усі мешканці міст були для нього вбивцями. Включно з нами.

Цей шериф явно саме форсував щось на кшталт «Техаського Рейнджера», підключеного та закільцьованого на хімію мозку якого-небудь Джона Вейна[12]. Пересприйміть прапора, що ганяє салаг на плацу, крізь нещадного суддю-вішальника, а тоді весь результат проженіть крізь доберман-пінчера — і отримаєте цього шерифа. Груди колесом, плечі прямі. Великі пальці засунуті за пряжку на ремені. І він гойдається туди-сюди на підборах своїх ковбойських черевиків.

Шот запитав: «Поки ніхто не з’являвся, щоби вбити Рентову маму?»

Шериф був одягнений у брунтану сорочку з латунною зіркою, пришпиленою до нагрудної кишені. Напис, викарбуваний на зірці, повідомляв: «Офіцер Бейкон Карлайл».

Ну давай. Поговори про найгірше з усіх питань, яке Шот міг тобі поставити.

Недді Нельсон: Скажіть мені, яким чином фізик сер Девід Брюстер у 1844 році знайшов металевого цвяха, повністю загрузлого в брилу піщанику девонського періоду, якій було понад 300 мільйонів років?

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: З повітря Міддлтон можна побачити, якщо летіти з Нью-Йорка до Лос-Анджелеса; і тоді неодмінно замислюєшся, як люди взагалі живуть у місцях на кшталт цього. Перед очима постають огидні диванчики, покинуті на верандах.

Машини, припарковані на передньому дворі. Наполовину зірвані зі своїх фундаментів будинки, завислі на шлакоблоках, під якими сплять собаки й кури. І якщо вам здається, що тут відбулося якесь стихійне лихо, то тільки тому, що ви не бачило такого раніше.

Недді Нельсон: Як ви поясните той факт, що домогосподарка з Іллінойсу, місіс С. В. Калп, розламавши грудочку вугілля, знайшла всередині золоту намистину?

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Попри похмурі декорації, вони дуже сексуальні, ці провінційні містечка. В їхніх тенетах заплутуються тільки особи, що рано стають вродливими та сексуальними. Молоді жінки й чоловіки набувають розкішні бюсти й мускули задовго до того, як дізнаються, як застосувати цю силу; вони закінчують вагітністю та осідають так близько від дому. Цей цикл консервує найкращу генетику в таких місцях, про які ви й гадки не маєте. От як Міддлтон. Маленькі гніздечка, звиті нестерпно привабливими ідіотами, що народжують та проживають довжелезну потворну зрілість. Венери й Аполлони. Містечкові боги та богині. Якщо Міддлтон і виплодив щось варте уваги за всю занудну, тупу, порохняву історію його спільноти, то цим ексклюзивним продуктом був Рент Кейсі.

Ехо Лоуренс: «Люди їдуть із містечок переважно для того, — любив казати Рент, — щоби марити поверненням. А залишаються жити в них здебільшого для того, щоби мріяти, як колись поїдуть геть».

Він мав на увазі, що людина завжди нещасна, де б вона не була.

Із польових нотаток Іріна Тейлора Сіммза: Основною метафорою влади в Міддлтоні, а особливо в родині Кейсі, є сценарій застіль на честь християнських свят. При таких нагодах, як Великдень, День подяки та Різдво, члени родини ділилися на два чітко виражені класи. Дорослі обідали зі старовинною порцеляною, що передається з покоління в покоління, за тарілками, вручну розписаними квітами й золотом по обідку. Діти їли за столом у кухні, власне, навіть не за столом, а за конструкцією з кількох складаних картярських столиків, зіставлених докупи.

Ехо Лоуренс: У кухні все було з паперу: серветки, скатертини, тарілки — так, щоби все можна було зібгати й викинути в помийницю. Коли дорослі з родини Кейсі сідали за стіл, то завжди промовляли одну й ту саму молитву: «Дякуємо, Господи, за ті блага, які дав ти нашій родині, за хліб та за успіх, які ми бачимо перед собою».

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Старенькі в родині Кейсі сиділи разом із дітьми й молилися за сальмонелу. За риб’ячі кістки, що застрягають у горлі. Молодше покоління бралося за руки та схиляло голови, щоб помолитися за обширні удари та серцеві напади.

Ехо Лоуренс: Рент часто казав: «Найприємніше в житті — це коли можеш подивитися через плече й побачити, що в черзі позаду тебе стоять ті, кому ще гірше».

Шот Даньюн: Перед Руйнувальними Ночами, коли наша команда йшла кудись повечеряти, Ґрін Тейлор Сіммз завжди звертав увагу на те, що Рент усе їсть однією виделкою, і сміявся з цього. Рент зовсім не був тупоголовим — просто він так і не зміг відвикнути від пластикової ложки.

За спиною Ґрін називав його «Гекльберрі Фагг»[13].

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Містер Даньюн звертався до Рента «Зубна Феє».

Ехо Лоуренс: Ну то ось. Десь біля півночі в Міддлтоні я та Шот Даньюн припаркувалися на повороті до їхнього будинку, поруч із поштовою скринькою, на якій було написано: «Кейсі». Посеред пшеничного поля виднів будинок, білий, з верандою вздовж всього фасаду, крутосхилим дахом та одним мансардним вікном над верандою: там, на горищі, була Рентова спальня з ковбойськими шпалерами.

Просто над цоколем росли кущі та квіти, а до самого сітчастого паркану тягнулася підстрижена трава. Видно було пофарбовану в брунатне стодолу, майже заховану за будинком. Весь інший простір був заповнений пшеницею, до самісінького видноколу на всі боки від «Кадиллаку» Недді. Шот бавився з радіо, вишукуючи новини про рух на дорогах.

АВТО-Padio, з передачі «Небозі в дорозі»: Просто до відома. Якщо ви рухаєтеся в західному напрямку швидкісною трасою Сіті Центр, то на шістдесят сьомому кілометрі погляньте на невеличке зіткнення двох машин на правому узбіччі. Обидві машини виявилися весільними кортежами з прив’язаними до задніх бамперів бляшанками. Рух на місці аварії уповільнений, адже всі водії витріщаються на те, як молодята горлають і жбурляють одне в одного весільним тортом. Будьте пильні, на дорозі вам загрожують дружки та білий рис…

Ехо Лоуренс: Шот заснув і хропів, притулившись плечем до водійських дверцят. Я продовжувала видивлятися ознаки того, що місіс Айрін Кейсі все ще жива і що ніякий загадковий незнайомець ще не задушив її чи не зарізав насмерть.

Недді Нельсон: Скажіть мені: як вийшло так, що в ущелині Олдувай[14], у ґрунтах часів раннього плейстоцену, антрополог Г. Рек 1913 року знайшов череп сучасної людини? Поясніть мені, яким чином у прошарках раннього плейстоцену та середнього пліоцену сучасні черепи знаходили в Буенос-Айресі та в Раґаззоні (Аргентина й Італія відповідно)?

Шот Даньюн: Ми облазили цей їхній загиджений цвинтар, ці хащі підстрижених бур’янів, але так і не знайшли могили Рента. Дивно, скажіть? У телефонній книзі ми знайшли ім’я його кращого друга, Боді Карлайла, а тоді від шукали трейлер Боді в кінці ґрунтівки. Трейлер до самих вікон занесло перекотиполем, на брудному подвір’ї гавкав пітбуль, припнутий ланцюгом. До сходу сонця залишалася ще не одна година. Ми не стали навіть стукати в двері.

Ехо Лоуренс: Забудь. Я ніколи не бачила Айрін Кейсі. Ми навіть не постукали в її двері. Хоч і знали, що вона вже лежить мертва всередині тієї ферми.

Воллес Бойєр (☼ біограф): Кожен, хто давно продає машини, скаже вам: ніхто не унікальний. Будь-який дивак походить із роду диваків. Оце дивно: приїжджаєш до якогось забрьоханого села в Словаччині — і навіть у творах Енді Воргола починаєш раптом бачити стрункий сенс.

Ехо Лоуренс: Дай перевести подих. На світанку біля нашої тачки пригальмував цей бикуватий шериф і почав надриватися в мегафон, що ми порушили Закон про карантинний надзвичайний стан та комендантську годину, встановлену актом СЕКСОТ. Нам не хотілося залишати місіс Кейсі без захисту, але Містер-Велике-Цабе наставив на нас свою пушку і сказав: «Чи не будете ви люб’язні проїхати до міста й відповісти на кілька питань…»