За кілька тарадайок від нас понівечений хардтоп сидить у багнюці по самі ободи. На кришці багажника яскраво-рожевою фарбою, іскристо-рожевим лаком для нігтів навкіс написано: «Вишнева Бомбочка III». Поруч із цією руїною стоїть Тіна Щосьтам.

Коли Тінині пальці стискаються в кулаки й вона, люто місячи грязюку, починає просуватися в напрямку задниці Ехо, я врубаю свій порт, щоб вивести цю криваву бійню.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Як я вже згадував, в плані чистої видовищності ніщо не може змагатися з Ялинковими Ночами. На ці рідкісні перегони всі машини, як старі, так і нові, приїжджають якнайраніше, щоб похизуватись. Спочатку задумувалося прив'язувати вічнозелену різдвяну ялинку до даху автомобіля, ніби ви — щаслива родина, що везе деревце додому від риночку на перехресті чи просто з лісу. Але, як і у випадку з самотньою кавовою чашкою, що розрослася в цілу учту, нехитрої зеленої сосенки невдовзі стало недостатньо.

Команди використовували штучні ялинки, звісно ж прив'язані до даху вздовж; обрубок стовбура зазвичай стирчав над капотом, а мотузки надійно притягували деревце до бамперів. Розпочавши з оригінальної Ялинкової Ночі, команди стали обвішувати гілки сріблястою мішурою. Вони прикручували яскраві зірки до верхівки, що звисала, підстрибуючи, над багажником. Люди приклеювали чи прив’язували дротом сяйливі прикраси поміж гілочками. Не пізніше ніж за дві години до вікна Ялинкової Ночі гравці виїжджають на парад; згори на їхніх машинах сяють вогниками їхні ялинки, й дроти тягнуться через вікно до підкурювача або електропроводки. Різдвяні гімни гримлять із кожної стереосистеми. У ту мить, коли починається вікно, всі ці різдвяні вогні хутко згасають. Машини з параду затихають. Команди кидаються врозтіч, і починається справжнє полювання.

Шот Даньюн: Аукціоніст каже: «…сорок доларів. Чи дадуть мені сорок доларів? Та годі, народ, дорожче коштує налити повний бак. Чи дадуть мені тридцять?..»

Ехо все ще стоїть нахилена — її руки по лікті в двигуні, лице притиснуте впритул до поворотної затулки, коли Тіна підходить і зупиняється позаду неї зі словами: «Гей, лярво!»

Рент спирається обома ліктями на переднє крило, зазираючи до Ехо під кришку капота.

Аукціоніст каже: «…Мені почулося двадцять п’ять? Двадцять п’ять доларів?..»

І Тіна каже: «Чуєш, припини заявляти на мене брехливі фоли». Тіна каже, звертаючись до заднищ Ехо: «Якщо ти витуриш мене з гри, я почну дзвонити з цим брехливим лайном на тебе».

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сімнза: 3 погаслими різдвяними вогнями «ялинкові машини» здаються чорними, кудлатими, колючими… монстрами. Ніжне подзенькування скляних та кришталевих підвісок, що гойдаються на гіллі, — легенький натяк. Команда може проїхати повз будь-який живопліт або кущ і побачити, як він спалахнув сотнями барв у їхньому дзеркалі заднього виду. Виск шин — і вся ця купа сяйливих вогнів та кольорів протирається боком об їхнє авто й знову зникає без сліду серед ночі.

Шот Даньюн: Аукціоніст каже: «…Двадцять доларів? Можемо ми розпочати торг із двадцяти?..»

І з глибин моторного відсіку, так само притискаючи обличчя до протипожежної перебірки, Ехо каже: «Відвали. Я навіть не знаю твого поточного номера». Усе ще не показуючи Тіні нічого, крім дупи, Ехо каже: «Як я можу заявляти на тебе фоли, якщо я не знаю твого номера?»

Аукціоніст каже: «Двадцять! У нас є двадцять. Хто хоче підняти до двадцяти п’яти?..»

Рент спостерігає за Ехо, так само спершись на лікті, так само притулившись до крила. Я — я все ще спостерігаю, виводжу, щоб мати змогу ще раз програти це вдома.

Тіна каже: «Гей, денне чмо!..» Вона каже до Рента, тепер гучніше: «Ти, з чорними зубами! Дейтаймере!»

Рент підводить очі. Рукава його сорочки закасані, й видно шрами на передпліччях.

І Тіна каже: «Твоя подружка розповіла, чим вона заробляє? На чому вона робить бабки, які витрачає потім на колеса?»

Рент нічого не каже. Просто за звичкою я спльовую. Знов спльовую. Ехо витягає одну руку з моторного відсіку, лікоть згинається, на світ Божий з’являється долоня. Долоня запихає розсувний гайковий ключ до задньої кишені штанів.

І до задниці Ехо, до ключа, що визирає з кишені, Тіна Щосьтам каже: «Твоя подружка, яка тобі так подобається, вона трахається за гроші». Тіна складає руки на грудях, відхиляється назад і кричить: «Твоя люба подружка — паскудна хвойда!»

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Наступного дня після Ялинкової Ночі вулиці палахкотять. Вони сяють. Золоті й сріблясті стрічки сухозлітки зблискують і тремтять на вітру. Потовчені скляні іграшки хрустять під мимоїжджими шинами.

Шот Даньюн: Аукціоніст каже: «Маємо двадцять три. Є пропозиція двадцять три долари. Двадцять три — раз…»

Ехо відступає назад і повертається, щоби поглянути на Тіну.

І Рент каже: «Це правда?»

Аукціоніст каже: «…двадцять три — два…»

Ехо викручує собі шию в один бік, у другий, поки не хруснуть хребці, а тоді каже: «Що правда?»

Рент каже: «Те, що вона сказала…» Він каже: «Ти справді моя подружка?»

І аукціоніст каже: «Продано!»

Канада Мерсер (☼ розробник програмного забезпечення): Ми з дружиною найняли Ехо Лоуренс після одного обіду з друзями. Знайома пара, Тайсони-Нілси, саме народили свого первістка, і потреби немовляти постійно переривали застілля. Після того як матуся укотре вийшла, щоби приділити малюкові увагу, татко сказав: «Я тішуся, що ми поексперементували з сексом утрьох до того, як завели дитину». З немовлям у домі, сказав він, у них би ніколи не знайшлося досить часу та усамітнення, щоб випробувати зв’язування, вібратори та перевдягання в поліційну форму. Але тепер усе це для них — пройдений етап, і тому вони анітрохи не шкодують про появу маленького. Вони мали дуже щасливий вигляд.

Вийшовши з того обіду, ми з Сарою раптом відчули, що в нас дуже мало часу. Уже міркуємо про народження власних дітей, а ще не пробували навіть анального сексу. Ніколи й не обговорювали секс утрьох. За кілька днів ми зателефонували Тайсонам-Нілсам і запитали, як вони зустріли жінку, що погодилася на секс із сімейною парою. Вони знали одну дівчину, яка працювала виключно з парами нашого віку. Дівчину-найттаймера, яка радо відвідає наше помешкання після комендантського сигналу.

Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): Забудь про це. Поліція так і не знайшла того уйобка, що впилявся в мою родину. Останнє, що я пам’ятаю про батьків, — ми їхали. Ми завжди їхали. Мама завжди була за кермом сірої машини, яку їй видали на роботі, такої побитої зусібіч, що вона скидалась на шматок станіолю, який спершу зібгали, а потім спробували знову розкатати нарівно. Мама була інженером комунікацій і тому завжди читала мені лекції про продуктивність у робочому режимі: про продуктивність рівня Е в порівнянні з рівнем К. Вона зупинялася посеред естакади — так, що ми могли поглядати на шосе під нами й на потік автомобілів, що проїжджали внизу, і влаштовувала мені бліц-іспит про щогодинний об’єм і про чинник години пік у розрахунку дорожнього потоку.

Я спала на задньому сидінні цього сірого авта, коли хтось упилявся в нас лоб у лоб.

Сара Мерсер (☼ керівник відділу маркетингу): Коли вона приїхала, ми побачили молоду жінку з — як я назвала б це — сухорукістю. Один її лікоть був викривлений, вигнутий трішки, і ця рука здавалася паралізованою. Пальці згорнулися всередину долоні, й вона ніколи не користалась ними, щоб що-небудь схопити чи підняти. Нога з того самого боку була трохи коротшою за іншу, й вона, схоже, за кожним кроком закидала її аж від самого стегна і зайшла до нашої вітальні, відчутно накульгуючи.

Вона була б дуже гарненькою, якби не парез чи то параліч, який, схоже, залишив усю ліву частину її обличчя млявою та нерухомою. Бідолашка, вона доходила майже до кінця речення та зупинялася з широко розкритим ротом, вочевидь намагаючись видушити з себе потрібне слово. Це були справжні тортури, таких жахливих зусиль коштувало не перепиняти й не закінчувати кожну думку за неї. Після келиха мерло вона розповіла, що всі ці ґанджі походять від однієї травми мозку, якої завдала їй мати, ударивши по голові.