Я продовжую грюкати й стукати, кажучи, що знаю, що Глорія — Вакс десь тут і що я хочу тільки поговорити.

Зрештою я погрожую піти до поліції, і хтось усередині відмикає замок. Якийсь старигань прочиняє двері рівно настільки, що мені видно бісів ланцюжок, на який вони все ще замкнути, і каже мені забиратися геть, а то він сам подзвонить до поліції. Старий каже, що його донька, Глорія Ельрік, померла двадцять із чимось років тому. Нібито вона сиділа у припаркованій машині разом зі своїм бойфрендом, з яким давно зустрічалася, і якимсь маніяк пристрелив їх обох. Якийсь незнайомець, молодий чоловік, без жодного певного мотиву, — якого ніхто й ніколи не бачив, убив Глорію та її хлопця. І дідуля затраскує двері в мене перед носом.

Уже крізь двері я питаю, як звали її бойфренда.

І старий каже: «Ідіть геть!»

Я кричу: «Просто скажіть мені його ім’я!»

І старигань каже: «Ентоні». Крізь двері він горлає: «Тоні Ваксман!» Він волає: «А тепер геть!»

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Тим не менше, коли вже хтось здійснив цю мандрівку та виконав своє завдання, то стати безсмертним, жити вічно у світі, де все і всі слабнуть та помирають, тоді як ти накопичуєш знання й багатства і перетворюєшся на наймогутнішого правителя всіх часів — на всі часи, — це, здається, варто таких зусиль.

Недді Нельсон: Невже ви думаєте, що справжній історик не вб’є вас просто заради забави?

Тіна Щосьтам: Коли ми бачилися з Ваксом востаннє, я стояла в одязі дружки та безнадійно намагалася піймати команду з руки, як раптом «Роллс-Ройс Сілвер Клауд» гальмує біля бордюру. Віконце біля переднього пасажирського їде вниз, і всередині, нахилившись до вікна з водійського місця, сидить Вакс, усміхається та каже: «Гей, мала, залазь…»

Я питаю: «Де ти був?»

І Вакс каже: «Я зробив це…»

«Що зробив?» — питаю я його.

Недді Нельсон: Потім, після цього «знищення походження», хіба «історики» не проходять крізь довгий процес, який називається якось ніби «остаточне загасання», коли кожен слід колишніх їх починає зникати?

Тіна Щосьтам: Карл Ваксман каже мені, що в нього більше немає ні минулого, ні майбутнього. Йому не треба ні шматочка їжі, ні секунди сну. Більше ніякої стрижки. Ніяких випорожнень. Ні старіння, ні ран, ні хвороб. Ні смерті. Він поза часом.

І Вакс каже: «Я не маю початку й не маю кінця». Він каже: «І я можу зробити з тебе богиню».

Аякже, кажу я. Так, як він зробив бога з обгорілого пацана в «БМВ»? Чи з малих у «Ленд-Ровері»?

І Вакс сміється й каже, що з ними він просто клеїв дурня. Вакс каже, що коли ти безсмертний, дуже швидко забуваєш, що інші люди — ні; починаєш бешкетувати, а в когось голова відлітає. Він каже, що дуже кумедно звучить, як люди кричать.

Зі мною все буде інакше.

Ага, кажу я. Так, як ти зробив безсмертними своїх маму й татка?

Пасажирські двері «роллс-ройса» розчахуються, і Вакс каже: «Просто сідай, маленька…» Вакс погладжує сидіння поруч із ним долонею й каже: «Ти не будеш молодою вічно…» Він каже: «Хіба що довіришся мені».

І я не сіла в ту машину. Я затраснула двері й сказала, що він був справжнім гівнюком, коли не зателефонував мені. Я сказала, що тепер його черга чекати.

«О, я можу й почекати», — сказав Вакс.

Підійшли якісь шмаркляві руйнувальники, наречені й женишки з комісіонки, підтягались до «роллса» з його хвостом із бляшанок та білими стрічками, готові полізти всередину, питали, чи потрібна Ваксу команда, чи можуть вони поїхати всі разом.

І я кажу цим малим: «Не здумайте». Я перекриваю двері власного дупою та кричу їм, щоб вони провалювали нахрін від цього хлопця. «Ви сядете до цієї тачки, — кажу я їм, — і цей бісів псих вас закатрупить».

Дітваки дивляться на мене, ніби це я бісів псих.

Тієї ночі, коли я востаннє бачила Вакса, на прощання він сказав: «Дивися, не забувай мене, мала». І він посилає мені поцілунок, від’їжджаючи геть, пірнаючи в потік машин.

З тієї ночі я більше не ловила команду з руки. Я дуже сподіваюся, що це була остання в моєму житті зустріч із Карлом Ваксманом.

Недді Нельсон: Чи не можна припустити, що всі ці стародавні боги та спасителі типу Аполлона, Ісиди, Шиви чи Ісуса, — що все це просто невдахи на роздобваних «Торіно» й «Мустангах», які виїхали на Руйнувальні Ночі й знайшли свій спосіб «розірвати походження»? Може, всі вони починали як порожнє місце, але коли їхня реальність зблякла, нова історія виросла довкола них?

Тіна Щосьтам: Щойно я дісталася додому, то подзвонила бісовому копу, тому детективу, який вів спостереження за мною. Він сказав мені, що ніколи не чув ні про якого Карла Ваксмана.

Аллан Блейн: Дурниця, яку я сказав тій дівчині, — це був просто рефлекс. Будучи членом рятувальної бригади, після того, як ми звільнили її та загорнули в ковдру, я сказав їй: «Ви дуже везуча юна леді».

Тіна Щосьтам: На кожному бісовому фото, де я була з Ваксом, він щез, просто розчинився. Це просто знімки мене, де я стою, всміхаючись та обійнявши ніщо. Мої губи зібралися в купку, цілуючи повітря. Навіть напружившись, я не можу згадати, які були в нього очі — зелені чи карі. Спитайте мене через кілька місяців, і ставлю сотню баксів — я скажу, що ніколи в житті не чула про Карла Ваксмана.

Шот Даньюн: Так, як мені оповів це Рент, Сіммз не вимагав від нього повертатися в часі й когось трахати. Тепер, коли цей Сіммз був супергібридом самого себе, він жадав стати безсмертним. Сіммз хотів, щоб Рент стрибнув назад у часі та вбив свою маму. Ну, як я розумію — їхню маму.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): У міддлтонських собак, що дрихнуть на дорозі, завжди головна… як у переносному, так і в прямому смислі слова.

Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): Отож ми повернулися до Міддлтона. Щоб побачити Міддлтонське християнське братство. Сексуальне торнадо. Якщо пощастить, то ще Зубний музей і диких псів.

Недді Нельсон (ζ руйнувальник): Хіба ми не поїхали до Міддлтона, щоб побачити, що Айрін Кейсі мертва? Хіба не було нашою справжньою метою з’ясувати, чи виконав Рент місію, яку Сіммз поклав на нього?

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Ми припаркували «кадиллак» Недді в кінці жорствяного під’їзду, що вів до білого будинку на обрії, Рентового будинку. Довкола дому був двір, той самий двір, де Рент закопував смердючі великодні яйця, щоб батько налетів на них газонокосаркою.

Ехо Лоуренс: Ми припаркувались опівночі й стежили за будинком із темним обрисом Айрін у жовтому квадраті кухонного вікна. Вона щось тримала в одній долоні, тоді як іншою торкалася цієї речі й відсмикувала руку. Торкалася й відсмикувала. Її голова схилена, світло падає з-за спини, прокреслюючи силует. Ми дивилися, поки Недді та Шот не поснули.

Шот Даньюн: Поки Ехо не заснула.

Айрін Кейсі (☼ Рентова мати): Одного року на Різдво мама й бабуся Хетті подарували мені светра, якого самі зробили. Я вирішила, що в’язала його бабуся, а мама розшила різними складними візерунками. Попереду були пристрочені сатинові рожеві троянди, підбиті повстю, із зеленими стеблинами зі шнура. Усе дуже примхливе. Троянди впереміш із фіолетовими квітами барвінку, зробленими довгими та короткими стібками. Ззаду було розсипано так багато темно-синіх джгутиків та французьких вузликів, що аж біле прядиво светра відливало блакиттю. Жодної зморшки, жодної ниточки, що вибилася з полотна.

У цьому светрі можна було ходити тільки вдома, може, ще до церкви по неділях. Тепер, дивлячись назад, я думаю, мені варто було взяти цей светр під скло й у рамочку й повісити на стіну. Такий це був шедевр.

Мені не терпілося показатись в обновці, але мама сказала не виходити з дому. Після того як почала заїжджатися рідня на різдвяний обід, усі ці тіточки, дядечки та кузини, в домі стало так людно, що вислизнути було — раз плюнути.