Едіт Стіл (ζ кадровий менеджер): Ми провели з містером Кейсі співбесіду на місце нічного доглядача за ландшафтом. До нашої фірми його спрямували за програмою трудової допомоги СЕКСОТ. Після третього випадку непояви на роботі, причиною якого стала п’ята травма, отримана в не пов’язаному з роботою дорожньому інциденті, містера Кейсі було викреслено з наших платіжних відомостей.

Тодд Ратц: Балтиморська знахідка 1934 року: двоє хлопчаків вешталися по підвалу орендованого будинку й знайшли діру в стіні. У серпні 1934 року вони витягли з неї 3558 золотих монет — усі датовані роками до 1857-го. У будинку номер 132 по Саус Еден-стрит, місто Балтимор, штат Меріленд. Велика частина цих монет, як ми кажемо, «у бездоганному стані». Якнайменше, «зовсім не були в обігу» або «майже не були в обігу»[60].

Лью Террі (ζ управитель нерухомості): Якби це залежало від мене, я б ніколи в житті не здавав житла «нічним туристам» — цим діткам дейтаймерів, які переходять на інший бік. Усе це просто щоби подражнити батьків, це новонавернення. Ці малолітні покидьки відчувають себе зобов’язаними жити згідно з усіма негативними стереотипами про найттаймерів, які тільки існують, — гучна музика й співпереживання наркотичних трипів — але статут домоуправління каже, що якнайменше десять відсотків усіх твоїх модулів мають бути доступними для новачків, Кейсі в’їхав голий як бубон, хіба що з одною валізкою, у модуль 3-Е. Я пустив би вас подивитись — тільки двері досі опечатані поліційною стрічкою.

Тодд Ратц: Малий із шкарпеткою, він вгризається зубами у вузол, і чути, як усередині дзвякають одна об одну монетки. Я про те, що цей звук змусив мене порадіти, що я таки пустив малого досередини. Я можу на слух відрізнити срібло від міді чи нікелю. Після стількох років у моїй крамниці я можу почути дзвін монет і сказати, в них двадцять два чи двадцять чотири карати золота. Дзвякнуло так, що я був би сам не проти, щоб вгризтися в цю смердючу брудну шкарпетку зубами.

Джефф Пліт (ζ менеджер із добору кадрів): Згідно з нашими записами, ми найняли Бастера Кейсі на два тижні на місце посудомийника. За якимось дивним збігом протягом недовгого періоду нашої з ним співпраці шістнадцять відвідувачів, що прийшли пообідати, натрапили на сторонні предмети у своїй їжі. Цими предметами були різні речі — від сталевих канцелярських скріпок і до п’ятицентовика Буффало, датованого 1923 роком.

Тодд Ратц: Малий засуває в шкарпетку руку аж по самий свій кощавий лікоть і витягає звідти повну пригорщу… як ми кажемо, «неможливих» монет. Золота монета у двадцять доларів 1933 року — в бездоганному стані. Золота монета в десять доларів 1933 року — не була в обігу. Чотиридоларова монета 1879 року, «Свобода із зачесаним волоссям», у майже бездоганному стані.

Джаррелл Мур (ζ приватний детектив): Моя офіційна заява така: «Бастер Ландру Кейсі, відомий також як «Рент» Кейсі, зателефонував мені й домовився про зустріч, щоб обговорити мої послуги в розшуках утраченого біологічного батька. Я тоді повідомив свого потенційного клієнта, що моя базова ставка — тисяча доларів на тиждень, плюс витрати. Зазначений потенційний клієнт запевнив мене, що за ціною справа не стане».

Бренда Джордан (☼ подруга дитинства): Тільки обіцяйте нікому не казати: Рент також розповів мені, що той старий, який виказав йому, де шукати монети, той незнайомець, що виїхав на дорогу з нікуди, сказав, що він давно загублений, правдивий Рентів татко з міста.

Тодд Ратц: Маючи справу з таким пацаном, ви вже повірте, я обшукав усе на предмет можливої підробки. Кожен долар «Свобода, що іде» 1828-0. Кожен золотий четвертак «Орел» 1905-5. Явні фальшивки. Срібний долар 1804-го чи долар Лафайєта. Я кладу конфедератський напівдолар 1861-0 під лінзу та шукаю коралові структури чи сліди солоної води — «ефекти кораблетрощі», які можуть розповісти мені більше, ніж хотів би малий. Я перевіряю її на мікроскопічну зернистість, яку міг спричинити пісок на морському дні.

Ми тут говоримо про монети, які не були шліфовані чи закатані в слаб[61]. «Дикі» монети. На деяких зовсім нічого, крім мішкових подряпин.

Альфред Аінч (ζ винищувач): Робота з контролю над шкідниками мало для кого є життєвим покликанням, але Рент Кейсі накинувся на неї, як той тарган на котячу жрачку. Хлопак нишпорив попід будинками, на горищах — йому було байдуже, кого винищувати, — хоч кажанів-вампірів. Змії, кажани, пацюки, таргани, отруйні павуки — ніщо з цього не кидало Рента Кейсі в піт.

Дивно, але його медичний огляд виявив сказ. Ніяких наркотиків чи чогось такого, але в нього був сказ. Клініка розібралася з цим і зробила йому нову імунізацію від правцю.

Тодд Ратц: Повірте, я тільки вдавав, що перевіряю цінність його монет за каталогом. Я розповів йому про «Голову Свободи» Барбера, такий напівдолар, як у нього, 1892-0, що коли Чарльз Е. Барбер його викарбував, у газетах писали, що орел виглядає придохлим від голоду. Сама голова Свободи скидалась на «мерзенного імператора Вітеллія, хворого на зоб». Травлячи малому професійні байки, насправді я переглядаю списки краденого майна за останній рік.

Малий дивиться крізь мою вітрину. Він трясе шкарпеткою, підкидаючи монети, які ще всередині. Каже, його бабуся померла, лишивши їх йому. Стверджує, що це єдине джерело його колекції.

Альфред Лінч: Одною-єдиною проблемою, яку я мав із Рентом Кейсі, були вибіркові перевірки коробок для ланча, які ми проводимо десь раз на місяць. Коли люди збираються додому, ми просимо дозволу зазирнути до їхніх коробок для ланчу. Наші хлопці лишаються на самоті в чужих будинках, інколи з коштовностями та іншими цінностями під рукою. Вибіркові перевірки допомагають їм стримуватися.

Ніколи не піймав Рента на крадіжці діамантів, але одного разу ми відкрили його коробку, а всередині все кишить павуками. «Чорними вдовами», якихвін мав знищити того дня. Рент каже, що це трапилося випадково, і я йому вірю.

Адже нікому не спаде на думку тайкома притягти додому гніздо отруйних павуків, я про це.

Тодд Ратц: Ми вдарили по руках, я заплатив малому п’ятнадцять штук дрібними купюрами. Віддав йому кожний папірець, який був у мене в сейфі. П’ятнадцять штук за золоту двадцятку 1933-го, золоту десятку 1933-го та чотиридоларовик 1879-го.

Коли я питаю, як його звуть, малий замислюється, розглядає підлогу та стелю, а тоді каже мені: «Ще не вирішив».

Повірте, мені було геть байдуже, якщо він брехав. Мені було байдуже, що він відмовився розрахуватись чимось, крім готівки. Або що зуби цього малого, якими він розв’язував шкарпетку, були забарвлені чорним. Агатово-чорні зуби.

Я це до того, що один тільки золотий «Подвійний Орел» Сент-Ґодена 1933 року — це монета на вісім мільйонів доларів.

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Однієї Учнівської Ночі Рент попрохав Ґріна Тейлора Сіммза зробити знімок — фото, на якому Рент стоїть поруч зі мною. Рент простягує Ґріну цю одноразову паперову камеру та, витягнувши в струну одну руку, стукає себе ребром долоні по колінах і каже до Ґріна: «Звідси й до верху».

Ґрін тієї ночі вів свою машину, величезний «даймлер», і ми зробили привалу «драйв-ін», щоби чогось перехопити. Рент стоїть поруч зі мною, обхопивши мене за плечі. Він торкається горбинки порта, там, де він виступає між першим і другим шийними хребцями на моєму карку, і Рент каже: «Як воно?»

Він оповідає мені, як через сказ його власний порт ні фіга не форсує. Його пальці все ще притискають і труть шкіру довкола мого. Його пальці теплі, ніби він щойно тримав горнятко з кавою. Лихоманково теплі. Гарячі.

Порт — це наче додатковий ніс, пояснююя йому, тільки на зашийку. Але не просто ніс, а ще й очі, язик, вуха, п’ять додаткових способів бачити. Інколи, кажу я, це повна фігня. Ти начебто сам контролюєш свій порт, але часом надходить така всеохопна хіть випити «коки» чи з’їсти картопляних чипсів — херні, якої ти ніколи не їси, — що стає однозначно зрозуміло: акули бізнесу транслюють піки чи ефекти, які проходять крізь твій порт навіть тоді, коли він не під’єднаний.