Прикиньте. Я полюю на нього так само, як він пантрував бідолашну чотириногу істоту. Чекаю свого найліпшого пострілу.

Я про те, що я справді в захваті від цього. Я така охуєнно збуджена. Я прослизаю на жовте світло, залишаючи між нами чималу купу машин. Я пригальмовую та відступаю, коли він повертає, а потім їду слідом у той самий поворот. Я даю іншим машинам прослизати між нами, щоб він не помітив, як довго я стирчу в його дзеркалі заднього виду.

В одному місці я упустила вилупка. Загорівся червоний, але він проскочив і на наступному розі повернув праворуч. Усі ці місяці вистежування — і моя ідеальна аварія вислизнула. Загорівся зелений, я рвонула з місця в надії знайти його, повернула в той самий поворот, але його не було. Через весь наступний квартал я їду, роззираючись на кожному перехресті, сподіваючись, що десь промайне оленячий труп, цей бідолашний, сумний забитий олень, але нічого, просто ні хуя. Нікогісінько. Мій годинник відлічує хвилини до ранкового сигналу, й остання річ у світі, яка мені потрібна, — це йобаний чек на п’ять сотень баксів за те, що мене впіймали на вулиці при світлі дня.

Сара Мерсер: Ми подзвонили Тайсонам-Нілсам, і вони зізналися, що теж не займалися з цією дівчиною сексом. Власне, вони кінець кінцем вирішили завести дитину саме через те, що простий підрахунок показав — це дешевше, ніж зустрічатися з Ехо щотижня.

Ехо Лоуренс: Слухай сюди. Я їхала додому, радіючи принаймні тому, що не отримаю штрафного комендантського квитка й не доведеться зіткнутися ніс до носа з якимось селюкуватим мисливцем над розтрощеною боковиною його авта, — коли це побачила мертвого оленя. Машина з’їхала з вулиці й гуде вхолосту на проїзній доріжці якогось фаст-фуду. Вікно водія опущене, й бородате обличчя гаркає щось у спікерфон для замовлень. У флуоресцентному світлі ліхтарів тачка здається поплямленою іржею. Фарба на ній обідрана. Більша частина машини жовта, наче сцяки, але двері водія небесно-блакитні. Кришка багажника бежева. Я з’їжджаю на узбіччя й чекаю.

Рука подає білий пакунок крізь віконце, водій віддає руці кілька купюр. Ще мить, і засцяно-жовта машина потихеньку котить по тротуару, в’їжджаючи в потік. Перш ніж він знову щезне, я вже сідаю в нього на хвості. Я затягую ремінь безпеки тугіше довкруж своїх стегон. За мить до того, як мій передній бампер стукне його бік, я глибоко вдихаю. Я заплющую очі й тисну педаль газу.

І знову, блядь, ні хуя. Тачка зривається вперед, пролітаючи між інших машин так стрімко, що мертвий оленячий зад метляє туди-сюди хвостом у мене перед очима.

Переслідуючи його, я забуваю про свої негодящі руку та ногу. Я забуваю, що половина мого обличчя не вміє всміхатись. Переслідуючи його, я не сирота й не дівчина. Я не найттаймер з убогою квартиркою. Оленячий зад вихляє крізь потік машин, і це все, що я бачу.

Попереду спалахує червоний. Засцяно-жовта тачка, її стопсигнали теж спалахують червоним, коли вона пригальмовує, щоби повернути праворуч. На одну мить олень щезає, поки я сама не завертаю за ріг. І тут, на тихій бічній вуличці без поліції та перехожих, я заплющую очі й… тарах!

Цей звук, цей звук досі лунає в моїй голові. Це намертво замерзлий час. Хотілося б тільки, щоб я вивела тоді цю гонитву й атаку, але я й так ніколи її не забуду.

Мій ніс зарився так глибоко в його багажник, що мертвий олень відв’язався. Мотузка порвалася, й олень розвалився. Десь біля живота тулуб розірвався надвоє. І всередині, замість крові та тельбухів, олень — білий. Абсолютно білий.

Водій розчахує двері й вилазить назовні, такий бородатий. Його стебнована камуфляжна куртка величезна. Вуха шапки підстрибують з кожним його кроком у моєму напрямку.

Я кажу: «Твій блядський олень…» Я кажу: «Він несправжній».

I чувак каже: «Ну ясна річ, він несправжній».

Я кажу: «Це… пінопласт?»

Олень виявляється мішенню для стрільби з лука — в натуральну величину.

І мисливець, він каже: «Де в біса твій прапорець?» Обійшовши мою тачку ззаду, він дивиться на мій номерний знак і каже: «Можеш мені повірити, я заявлю на тебе фоли… без прапорця… зіткнення з величезним перевищенням… численні фоли».

Сара Мерсер: Ми так і не наважилися поекспериментувати зі зв'язуванням та поліційною формою. На Різдво ми спитали в рхо, що б вона хотіла отримати від Санти, і вона сказала нам: «Ділдо для фістинга». Натомість ми скинулися з Тайсонами-Нілсами та кількома іншими парами й купили їй машину. Було схоже, що вона жахливий водій.

Ехо Лоуренс: Ці йобані висвітлені пасми — дочекатися не могла, поки вони відростуть.

Сара Мерсер: Аж до сьогодні мене з душі верне від будь-чого з соусом тартар.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): Щодо мене особисто, то причина моєї участі в Руйнувальних Ночах дуже проста: я вважаю своє життя дуже цінним. Я обожнюю своїх друзів та сім'ю. Я дорожу своїм хорошим самопочуттям та міріадами чудових здатностей моїх немолодих, але все ще здорових тіла й розуму.

Я вважаю себе напрочуд наділеним добрим везінням, але ж випадковості трапляються. У нашій країні щорічно вбивають десь 16 000 людей. За той самий період близько 43 000 гине в автомобільних аваріях.

Щоразу, коли я за кермом, у мене можуть відібрати все, чим я дорожу. Вкрасти в одну мить без належної правової процедури. Коли знаходишся в автомобілі, смерть кожні декілька секунд пролітає від тебе на відстані пальця. Щоразу, коли чиєсь авто проїжджає повз моє по зустрічній смузі, я можу зазнати тортур жорстокіших і болючіших, ніж ті, до яких можуть опуститися всі диктатори світу Можливо, той, інший водій за все життя не їв нічого, крім гамбургерів, — і, поки його машина наближається до моєї швидкісною трасою, не витримує його засмічене серце.

Засліплен'ий болем, він хапається за свої неосяжні груди. Його авто летить убік, врізається в моє й кидає в іншу машину, у бензовоз, в огорожу з самого краю урвища.

Попри весь мій життєвий шлях, повний знежирених десертів та вечірніх пробіжок підтюпцем, назло всій моїй обачливій стриманості та самодисципліні — я замурований і запханий у мушлю з криці й алюмінію. Моє тіло в незліченній кількості місць понівечене друзками битого скла. Моя низькохолестеринова кров струменить, щоб покинути мене гарячими пульсуючими потічками.

Попри всю мою обережність, жертва серцевого нападу і я будемо однаковісінько мертві.

Випадковості трапляються.

Ехо Лоуренс прийшла до Руйнувальних Ночей, щоб розв’язати проблеми своєї особистої історії. Містер Даньюн — щоб пережити справжню подію, після того як усе життя співпереживав записаним пригодам інших людей. І я би припустив, що Рент Кейсі просто насолоджується перебуванням у товаристві інших людських істот. Я прийшов до Руйнувальних Ночей, бо випадковості трапляються. Люди, яких ти любиш, помруть. Ніщо з того, чим ти дорожиш, не вічне. І мені треба прийняти й осягнути цей факт.

Айрін Кейсі (☼ Рентова мати): Пригадую той час, коли ми отримали від Бастера листа. У той самий конверт була покладена фотокартка, на якій він цілує якогось дивного хлопця. Я не знала, що про це й думати. На одному фото Бастер був наряджений у сорочку й метелика — на весіллі в товариша, — тому Честер сказав, що в нас усе ще є надія. Бадді написав нам, що працює винищувачем шкідників і має свою квартиру. Написав про візит до дантиста. У дівчини, з якою він познайомився, він бере уроки йоги. Дівчина, дякувати Господу.

Ми написали у відповідь, що Кеммі Елліот запитувала про нього в церкві на службі. Вона щойно закінчила останній курс уколів проти сказу. На випадок, якщо вони з друзями недоїдають, я послала йому пакунок з вершковою помадкою. Того сорту, який він найбільше любить. З купою колотих волоських горіхів та канцелярських кнопок.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): До початку дії «Акту про системну експлуатацію комунікацій і сполучень особами та транспортом» — акту СЕКСОТ, як називають його в народі, — коли інженери-транспортники намагалися змусити систему пропускати більше автомобілів, їхнім найпершим методом було дослідити, як саме переривається дорожній потік. Що це була за ланцюгова реакція, яка почалася з бокового зіткнення й створила затори до самого обрію в усіх напрямках? Більшості з цього ви просто вірите на слово. Ніякі вільні для доступу документи не підтвердять чогось аж настільки конфіденційного. Не існує ніякої офіційної інформації про наймані «машини-підрядники». На папері уряд називає цей проект «Конструювання випадкових інцидентів».