Тоді Рент приїжджав до мене зі своїми яскраво-жовтими очима, й ми вирушали по маршруту в пошуках команди.

Боді Карлайл: Містер Кейсі викинув купу бабок на лікування інфекції сечового міхура, якої в нього ніколи не було. Він заковтнув стільки антибіотиків, що майже весь той рік срав ріденьким.

Ехо Лоуренс: Перед смертю Рент дав мені біле, зварене накруто яйце. Він сказав, що написав дещо на шкаралупі білим воском, але прочитати напис неможливо — білим воском по білій шкаралупі. Якщо з ним що-небудь станеться, тільки тоді, сказав Рент, я можу пофарбувати яйце й прочитати послання.

Тепер це яйце вже таке давнішнє, що я боюсь його торкатись. Якщо шкаралупа лусне, то через сморід, який усе заповніть, мене просто виселять.

Боді Карлайл: Після того як Рент забрався до міста, після його смерті, ФБР приперлось і витрусило з мене все, що могло. Ви б тільки бачили, як запалали їхні очі, коли я оповів про ті великодні ручні гранати.

Айрін Кейсі (☼ Рентова тати): Тієї зими, після того як Чет покинув стригти газон, усю зиму собачі зграї приходили качатися на спині. Щоб хутро просмерділось. Ті самі собаки, що розірвали бабусю Естер. Не можу зрозуміти, чого собакам кортить такої гидоти. Цей сморід, жахливий, мов кара небесна, пси, схоже, носили з гордістю.

Боді Карлайл (☼ друг дитинства): Не смійтеся, але одного пам’ятного літа паличка лакриці коштувала вам п’ять доларів золотом. На звичайний водяний пістолетик треба було спустити п’ятдесят баксів.

Весна Зубної Феї геть-чисто перевернула міддлтонські стандарти життя.

Усе почалося з того, що Рент зі своєю скаутською краваткою на шиї прийшов до мого будинку в суботу і сказав моїй мамі, що нам треба цілий день збирати банки з-під фарби, щоб заробити значок за переробку відходів.

До того я і Рент носили тільки скаутські краватки. Якщо твоя рідня не могла купити тобі нічого, окрім жовтої краватки на шию, ти посідав найнижчу сходинку серед молодших скаутів. Інші хлопці, заможніші, мали темно-сині формені сорочки. У багатіїв були однострої з сорочки і штанів. Мілт Томмі козиряв статутним скаутським ножем з піхвами, скаутським паском із бляшаною пряжкою та компасом, який можна було вішати на пасок за гачок. На кожне зібрання він приходив у своїй вщерть заповненій значками наплічній стрічці.

Бренда Джордан (☼ подруга дитинства): Я обіцяла нікому не розповідати, але в ті часи, коли ми зустрічалися, Рент Кейсі розказав мені про незнайомця. Тоді як бабуся Естер лежала помираючи, на дорогу невідь-звідки виїхав незнайомець. Сказав, що він нагляне за Естер, а ще сказав Ренту, де можна знайти золото. Рент казав: просто старий високий чувак.

Той старий сказав Ренту, що він його справжній, правдивий татко, який приїхав з міста навідати його. Той незнайомець сказав, що Честер Кейсі йому ніхто.

Боді Карлайл: Без різниці, як тяжко ти його заробив, скаутський значок з усією цією закрученою вишивкою однаково коштував п’ять доларів. Ми з Рентом не заробляли значків.

Того літа ми штовхали тачку від ферми до ферми, стукаючи в кожні двері. Питаючи: чи нема у вас іржавих бляшанок з-під старої, висохлої фарби, які валяються поруч і які ми могли б забрати? Скаутська акція зі збору металобрухту, каже їм Рент, і народ осміхається — самі раді позбутися старих бляшанок. І так усю суботу, поки ми з Рентом назбираємо собі цілу купу в стодолі у його старих.

Рент за допомогою викрутки знімає металеву кришку з однієї бляшанки, і її стінки виявляються повністю вкритими рожевою фарбою, що лишилася від фарбування спальні, яка вже цілу вічність як іншого кольору. Забуті кольори фермерських кімнат з усіх околиць, кімнат, що давно вже перейшли у спадок нащадкам. Ніяких несподіванок. Просто засохла фарба. Аж врешті Рент підважує кришку однієї бляшанки, і вона виявляється напханою газетами — деякі з них просто зібгані в кульки, а в деякі загорнуто щось тверде. Розгортаючи газети, ми знаходимо там старі пляшки. Темно-синє скло бозна-яких давніх пляшок. Маленькі слоїки з-під крему для обличчя та баночки з-під ліків.

На дотик газети м’які, як оббивка більярдного столу, папір не білий, а жовтий, повний закликів припинити злочини, війни та пошесті, що знаменують кінець світу. Газети кожного наступного року анонсують новий, черговий кінець світу.

Хартлі Рід (☼ власник магазину «Придорожна бакалія»): Одна дитина, Джорданівська мала, притягла пригорщу золотих монет. Більшість із них — золоті долари «Голова Свободи»[19]1897 року. Пізніше з’ясувалося, що вона взяла каменюку та розтрощила вставну щелепу своєї бабусі. Виміняла зуби з неї на «гроші Зубної Феї», як на них кажуть малюки. Принесла ці гроші мені та забрала ляльковий дім — спецзамовлення з каталогу Вокера.

Боді Карлайл: Бляшанки з-під фарби всередині набиті монетами. Золотими й срібними монетами, туго запакованими, щоб не бряжчали. На деяких були вибиті орли, що борються зі зміями, а на деяких — симпатичні дівчата або старі чоловіки: дівчата зображені на повен зріст і майже без одягу, а от від стариганів на монетах одні лише зморшкуваті обличчя.

Золоті жуки, каже Рент, люди, що не довіряють ні уряду, ні банкам. Ні сусідам, ні родині. Ні дружинам. Самотні скнари-одинаки, каже Рент, що громадять своє золото й падають із інфарктом, коли таємницю всього їхнього життя викрито.

Рент каже: це не можна назвати грабунком, якщо власник золота давно помер, а істинні та законні спадкоємці не викликали в нього достатньо любові, щоб він повідомив їх про заховані гроші. Піратські скарби. Ці бляшанки з-під фарби, що стоять на полицях у сараях, іржавіють у стодолах та в багажниках закинутих авто.

Виявляється, Рент знав, що навкруги повно грошей — не в кожній бляшанці, але чимало, знав про це дуже давно, але не збирався заморочуватися зі збиранням бляшанок, доки не вигадає, чим пояснити появу в нас таких статків. Два скаути з самими лише краватками, не здатні нашкребти бодай на скаутські значки, перетворюються на отаких-от нас, що сиплють золотими й срібними монетами з датами більше ніж сторічної давнини.

Хартлі Рід: Попит і пропозиція. Адже ніхто не наставляв на дітей пістолета, змушуючи їх витрачати гроші. Це були їхні гроші, на які вони могли купувати що душа забажає. Це ж природно: росте попит — росте ціна. Коли всі дітлахи міста торгуються за розчинну вишневу шипучку, ціна на неї неодмінно зазнає інфляції.

Боді Карлайл: Інфляція — це і був Рентів спосіб відмити нашу піратську здобич. Почавши з наших найближчих друзів-п’ятикласників, ми розпитували: в кого зуб хитається? Кожному малюку, в якого випав зуб, — дзинь! — ми давали срібну чи золоту монету й наказували сказати, що то принесла Зубна Фея. У п’ятому класі більшість малих уже допетрали, що Зубна Фея — це все вигадки, але наші старі ще не казали нам такого.

Кожного вихідного ми збираємо бляшанки з-під фарби, штовхаємо свою тачку дедалі довшими дорогами, щоби дістатися до найвіддаленіших ферм, до відірваних від світу ранчо, де справді забута грошва мала би просто нагромадитися.

І кожного тижня ми даємо все більше золота й срібла дітям, які пояснюють своїм родинам, що це їм Зубна Фея принесла в обмін на молочний зуб.

Більшість дорослих розуміла, що справа нечиста, але мамусі й татусі не бажали визнавати, що набрехали про Зубну Фею, Санта Клауса й усе таке. Ми брешемо рідним, рідні брешуть нам, ніхто не хоче визнавати, що він брехун.

Ніхто з колег-п’ятикласників не настукав на мене з Рентом, адже нікому не хотілося розставатися з грішми і всі вважали, що далі буде ще.

Усі вляпалися в одну й ту саму зубнофейну брехню.

Можна змусити цілу купу народу повторювати одні й ті самі брехеньки, якщо всі вони мають у тому свій зиск. Якщо ти змусив говорити ту саму брехню всіх до одного, то це вже більше не брехня.