Він зветься «хантавірусом»[25], і ним можна заразитись від якоїсь тваринки — Рент називав її «білонога оленяча миша». Миша сере, лайно висихає на порох. Ти вдихаєш цей гівняний пил, і вірус убиває тебе за шість тижнів.

Вона була старою пані з червоною помадою та напудреним носиком.

Рент каже, окружна влада зробила пробу тальку в пудрениці бабусі Бел, і, ясна річ, він наполовину складався з мишачого лайна. Сухий, дрібний пил з гівна диких мишей. Подушечка в пудрениці була вся в цьому порохнявому гівні. Таємницю було розкрито. Нібито розкрито.

Шот Даньюн: Не думаю, що Рент був таким собі серійним убивцею-натуропатом — павуки, блохи, миші та бджоли, — але таку точку зору цілком можна довести.

Боді Карлайл: Усього лише дрібка мого золота забезпечила мені оті темно-сині штани та сорочку, і скаутський ніж, і компас, і пасок. А що Мілт Томмі був шестикласником і не знайшов ніяких скарбів, я заплатив йому сто баксів золотом за його нагрудну стрічку з усіма значками, які вже були туди пришиті. З усіма, починаючи «Значком за першу допомогу» і закінчуючи «Значком зразкового громадянина».

Люди й справді продадуть тобі що завгодно за гарну Ціну.

І я зрозумів, що куплена за гроші стрічка зі значками не варта й собачого лайна.

Боді Карлайл (☼ друг дитинства): Єдиний раз, коли Рент витратив щось зі свого золота, був тоді, коли він покотив свою тачку по дорозі до «М’ясної фасувальної фабрики Перрі».

Преп. Кертіс Дін Філдз (☼ священик Міддлтонського християнського братства): Щорічний «будинок із привидами» влаштовували в будинку фермерської спілки, і робився він із промасленого брезенту, котрий смердів дизельним пальним і вішався так, щоб утворювати непроглядний темний тунель, яким треба було пройти. Брезент розвішували таким чином, щоб коридор повертав праворуч і ліворуч, інколи завертав назад та виходив сам у себе, щоби заплутати того, хто ним іде, й зробити шлях якомога довшим. Діти чекали початку, і Рент проводив їх крізь тунель по одному. Усередині були різні дитячі пустощі. На дальньому кінці на малюків чекало свято з конкурсом костюмів, тортом і солодким. Одного року була піньята[26].

Усередині тунелю було темно, хоч в око стрель, і тільки подекуди запалювалося світло, щоб показати щось моторошне. Дальній кінець був найтемнішим, і Рент одягав на ваші очі пов’язку. Він занурював вашу руку до великої миски, повної варених макаронних ріжків, змішаних із холодним маслом, і казав: «Це мізки». Ви мацали в мисці политий олією виноград або чищені, зварені накруто яйця, а Рент казав: «Це видлубані очі». Сьогодні все це здається нудним. Тепер це непросте випробування для дитячої фантазії — стоячи в темряві із зануреною в теплу желатинову воду рукою, слухати, як Рент Кейсі каже: «Це свіжа кров…» — і справді уявляти, що це моторошно.

Луелла Томмі (☼ сусідка дитинства): На святі в кінці тунелю з привидами діти жують торт і грають у «Качечка, качечка»[27]. Грають у «Передай апельсин»[28]. Діти питають, чи можна їм серветку, щоб витерти руки, якими вони мацали підробні мізки, легені та інші моторшні штуки. Інші діти витирають руки об власні костюми чи одне об одного.

Мала Елліотова виходить із тунелю в червоному по самісінькі лікті. У дуже червоному. І ридає. Убрана маленьким янголом із крильцями з китайського шовкового паперу, натягнутого на дротяний вішак, та з дротяним німбом, посиланим золотистими блискітками, мала Елліотів витирає очі однією рукою і розмащує червоне по обличчю. Мала Елліотова, вже просто схлипуючи, вона каже: «Рент Кейсі поклав справжнє, живе серце мені просто в долоню…»

І я кажу їй: «Ні, сонечко. Це все було не насправді». Я наслинюю серветку, щоб відтерти їй лице, і кажу: «Насправді то було не серце, а просто звичайнісінький перестиглий почищений помідор». Спершу я просто боюся, що вона сильно перелякалась. Я опускаюсь на коліна, витираю її лице паперовою серветкою, і папір розлазиться. Тоді я помічаю, що ця червона штука дуже липка, спідничка малої склеїлась від неї фалдами. Липка й поплямована чорними цятками. Згустками. Це не просто червоний харчовий барвник. І ще запах. Навіть крізь дизельний сморід цього старого брезенту, крізь цей креозотний дух, яким відгонять залізничні шпали в спекотний день, я чую солодкий, трохи схожий на календулу, трохи на дух з нічного горщика запах зіпсутого м’яса.

Гленда Гендерсен (☼ сусідка дитинства): Хай Господь милує. Усі діти, їхні пальці, чи одна долоня, чи обидві, чи руки повністю, ще й костюм докупи, маленькі пірати, чи феї, чи волоцюги, але всі вони перемащені кров’ю. Червоною кров’ю, такою давньою, що вже почорніла. Беручи торт, вони залишили кров на ванільній глазурі. На черпаку для фруктового пуншу кров, і кров на апельсині для гри в «Передай апельсин». На всіх крекерах для гри «Свистючий крекер»[29] криваві відбитки маленьких пальчиків.

По бетонованій підлозі фермерського дому з брезентового тонелю тягнуться орди маленьких слідів, відбитки кедів та сандалів, витупцяні в липкій крові. Лоуелл Річардс, учитель старшої школи, позичає в когось ліхтарик і йде глянути, в чому річ.

Шериф Бейкон Карлайл: Жахливіше, ніж найжахливіше поліцейське фото з місця злочину.

Ауелла Толші: Люди подейкували, що Айрін Кейсі притягла додому й заморозила послід, коли народила Бадді. Моїм першим враженням було, що, можливо, Бадді перетворив це на одну зі сцен для «будинку з привидами»: Вішальник, Привид, Видіння Пекла, Плацента Айрін Кейсі…

Слава Господу, я помилилася, — але не набагато.

Полк Перрі (☼ сусід дитинства): Я б ніколи не продав Ренту Кейсі ті очі, якби знав, що малий вилупок збирається зробити. Те, що сталося, було явним сигналом, що з того Кейсі виросте вбивця.

Лоуелл Річардс (☼ учитель): У темряві Рент Кейсі тримає хлопчика Гендерсенів за руку й занурює цю руку в миску. У світлі мого ліхтаря миски повні крові — густої, мов пудинг. Миски з легенями забитої худоби. Свинячими й бичачими легенями, сірими, зваленими в купу. Миски звивистих сірих мізків, розчавлених та спресованих. Кишки та нирки стекли на підлогу.

В одній салатній мисці перекочуються очні яблука різного розміру. Коров’ячі, свинячі та конячі очі витріщаються звідти, заплямовані відбитками закривавлених пальців. І вся ця гидь уже починає нагріватися та смердіти. Нирки, і сечові міхури, і жаровні, навантажені кишками.

Полк Перрі: Я вам скажу, це просто жахливий сон. Скрізь відрізані язики.

Лоуелл Річардс: Просто на моїх очах Рент Кейсі тримає долоню малого Гендерсена розкритою догори й кладе йому в руку щось лискуче й темне, примовляючи: «Це серце…»

Величезне мертве коров’яче серце.

І малий Гендерсен, із пов’язкою на очах, хихотить і стискає серце. Кров сочиться з перерізаних трубок.

Боді Карлайл: Моторошно про це думати, про нас, що міняють зуби на золото, а золото — на видлубані очі. Усе в цьому світі завжди або плоть, або гроші, ніби не може бути одним та другим водночас. Це ніби хтось був би водночас і живий, і мертвий. Цього ніхто не може. Доводиться вибирати.

Шериф Бейкон Карлайл: Як усякий Кейсі, ясна річ, він почав удавати, що все це випадковість. Казав людям, що вважав, ніби «будинок із привидами» завжди було влаштовано саме так. Казав, що не міг і подумати, що опора всього суспільства, настільки гідна довіри, й честі, й поваги, як очільники скаутських осередків, дорослі люди, брехатимуть маленьким дітям. Цілком у стилі Кейсі — вдавати із себе тупого. Рент сказав, що діти здавна нетерпляче прагли помацати мізки й легені. Що нема зовсім нічого моторошного в мацанні вчорашніх макаронів. У його вустах наші старі добрі вигадки з виноградом та харчовим барвником зазвучали як ганебні злочини.