— А здогадайтеся-но самі, Платоне Яковичу! Не розчаровуйте мене!

— Ви вже розчаровані, Павле Павловичу. — Фотокартка зникла в кишені. — Уся вистава, усі зусилля, усі гроші — котові під хвіст. Олесю таки вбили, ви прийняли це, навіть вважали за краще. Але все одно програли, бо маєток Соколовських і все, прилегле до нього, уже не матиме тієї вартості. Усе, пшик! Двоє людей, хороших людей, загинули з вашої волі ні за що. Ви не отримали головного призу цієї гонитви за мільйонами.

Аж тепер Чечель зрозумів — кричить у запалі. Тож видихнув, витер краплинки поту з чола.

— Чому у вас, правдолюбів, стільки патетики? Звідки? — Голос Гракова звучав рівно, тенькали сумні нотки. — Ви заморочили мені голову. Почали во здравіє, скінчили за упокій. Що в залишку? Радість від власної кмітливості? Куди, до кого підете з цим? Я ж усе заперечу, ви — підозріла, небажана, неблагонадійна особа. Кого послухають? А ви, пане Чечель, самі, без мене розумієте все й усвідомлюєте.

— Навіть дуже добре. На власній шкурі перевірив.

— Тож дозвольте й мені довести власну здогадливість. Спроба в чомусь звинуватити мене провалиться. Знаючи це, ви все одно знайшли спосіб виманити мене для розмови. Пощо? Висновок очевидний — ви шантажист крупного калібру. Я — ділова людина. Товар ваш ніхто не купить, але ж ви старалися. Маєте дістати винагороду. Скільки? Без нахабства, та все ж. Називайте розумну ціну, будемо торгуватися.

— Хіба ви не зрозуміли? Я нічого не продаю. Важливіше виявити істину й кинути її вам у писок.

— Я підозрював. Але така відповідь засмучує. Могли отримати компенсацію за витрачений час. Ваша надто принципова позиція змушує до непопулярних рішень. Хоча ви не скажете, що вам не давали шансу. Ви, Платоне Яковичу, взагалі більше нічого нікому не скажете.

Сигнал, зрозумів Чечель. Позаду почув стрімкий рух. Усе.

Спершу Павло Граков нічого не зрозумів.

Можливо — захопився собою. Можливо — через те, що огляд йому затуляв Платон, а все відбулося за його спиною. Та коли Чечель ступив набік, побачив, як у темряві сплелися дві постаті. Одна — Лавро, він тихцем підкрадався ззаду й чекав команди. Друга — чорна, немов виринула з ночі й лишилася пофарбована нею. Міцний, спритний, досвідчений боєць явно програвав не знати кому.

Платон уперше бачив, як діє японське — гаразд, східне! — бойове мистецтво. Сам володів джіу-джитсу, та проти прийомів, яких навчився Сашко Кругляк, навряд довго протримався б.

А тут — швидко. Ефект несподіванки додався до вміння бити й густо замішався на ненависті сина до вбивці батька. Чечель розрахував усе правильно, взявши Олександра з собою. Той щойно довів: уміє скрадатися нечутно. Його рухів Платонові вуха не вловили, натомість шерех неподалік зафіксував давно.

Ще коли вони з Граковим йшли стежкою в лісову глибину.

Сулима напевне дістав наказ слідувати нишком.

— Та вали його! — вирвалося в хазяїна.

Лавро знайшов спосіб вивернутися, відскочив. Нарешті зміг діяти рукою, мить — і вона стискала вбивчо гострий стилет.

Наступав стрімко, виставивши лезо попереду й відчайдушно махаючи, креслячи в темряві півкола. Сашко підпустив його до себе ближче, і Чечель вирішив: необережно, погано розрахував. Уже сіпнувся з наміром кинутися на допомогу. Та боєць у чорному враз махнув ногою — і ніж вилетів, упав на землю.

Ще удар — рівновагу втратив Судима.

Вужем відповз назад, ближче до ставка — інші шляхи для відступу йому відрізали. Сашко не переслідував. Корячись жестам Чечеля, лишився на місці. Платон ступив ближче, підхопив стилет, підкинув, зловив за руків’я.

Різко пожбурив, заганяючи лезом у землю.

Лавро опинився в небезпечній близькості до своєї зброї. Але Платон не зважав — показав Олександрові великого пальця, повернувся до Гракова. Став, аби бачити всіх.

— Тепер поговоримо, Павле Павловичу? Дійшло, що я дещо можу сам? Не зовсім сам, як бачите, і тим не менше. Далі буде?

— Нічого не буде. — До Гракова поволі поверталася впевненість. — Ви мене вирахували, визнаю й подумки аплодую. Проте що міняється? Ви потягнете нас із Лавром за карк до поліцмейстера? Припустімо. І? На який результат очікуєте? Невже оцей ваш товариш у чорному — свідок, якого почують і якому повірять?

— Жодної ілюзії, — визнав Чечель. — Та ви не взяли до уваги: нашу розмову ще дехто слухав. І цій людині доказів більш ніж достатньо.

На цих словах хруснули кущі десь збоку.

З наперед облаштованого схову вибрався Сава Писаренко.

— Ви не підете звідси, пане Граков. Разом зі своїм лакеєм та найманцем ви зазіхнули чи не на єдине святе в житті оцієї людини. — Платон кивнув на велетня. — Тут є в одній особі вбивці Олесі Соколовської й Панаса Кругляка. За жодною з жертв ви не сумуєте. А син, що лишився без батька, та чоловік, для якого кожен із родини Соколовських є сенсом життя, ще й не в одному поколінні, дуже сумують. Я віддаю вас їм. Нехай справляють тризну. Вибачте, якщо знову вдався до патетики, але ж крапку інакше не поставиш.

Сава стиснув кулаки.

Повільно посунув на Гракова.

З протилежного боку насувався Олександр.

— Е, припиніть! Не до жартів! — вигукнув підрядник.

— Ніхто не жартує. Ви скоїли зло. Якщо нема змоги покарати його інакше...

— Чекайте! — закричав Граков, нарешті усвідомивши своє становище. — Чекайте! Стійте! Стоп! Я не вбивав! Нікого не вбивав! Я був проти! Я вам не потрібен! Я заплачу, кожному заплачу!

— То робіть цікаву пропозицію, — підстебнув Платон. — І заразом скажіть, як бути з Лавром.

— А що з Лавром?

— Цим двом потрібен убивця, — терпляче пояснив Чечель. — Ви кажете, що нікого не вбивали. Хтозна, раптом домовимося, погодимо суму. Але вбивця входить у її вартість. Або віддавайте Сулиму, або ви лишитесь тут удвох.

Бічним зором Платон засік — Лавро уважно слухає, напружений, устиг сісти, навіть ледь посунувся вперед.

— Я не просив, не наказував убивати Олесю! — частив у запалі Граков. — Аби не це, зараз усе було б інакше! Смерть привернула зайву увагу, тож маємо! Ні-ні, Лавре, я ще тоді тобі казав — з часом доведеться платити за все. Наврочив... чи передбачив. Забирайте його! Пане Чечель — хай забирають!

— Зрікаєтесь відданого слуги? Зраджуєте його отак, просто?

— Сказати чесно, він уже давно заважає. Міркував, що з ним робити. Тут така нагода.

— Тобто ви його зраджуєте.

Відповісти Граков не встиг.

Рука Сулими дотягнулася до стилета, який Платон навмисне кинув чимближче.

Зі свого місця метнути лезо зручно.

Хоч зачепити не могло, Чечель усе ж піддався інстинкту — скочив назад.

Куди цілив Лавро — незрозуміло.

Влучив у горло.

Зойк.

Хлюпання.

Граков вирячив очі, схопився за вражене місце обома руками.

Їх миттю залила кров.

Ноги підкосилися. Та все ж зміг ступити кілька непевних кроків, перш ніж упасти долілиць.

Ще міцніше насадивши себе на гостряк леза.

Лавро Сулима міг не мати при собі стилета. Але Платон навіть не припускав, що той може ходити взагалі без зброї. І напевне має своєрідний кодекс честі. Він витягнув пораненого Чобота з оточення. Відтоді Харитон життя за нього віддати готовий, що й довів на очах у Чечеля.

Олесю вбив, одним махом наближаючи хазяїна до омріяної мети. Граков урятував Лавра, витягнувши, викупивши з тюрми два роки тому. Сулима був відданим, виконував усі накази. І ось тепер, коли припекло, хазяїн миттю відмовився від слуги.

Плата за зраду.

Точний розрахунок.

Полтава, готель «Континенталь» —

Василівна — знову готель

На другу добу газети вже писали про вбивство відомого підрядника Павла Гракова менше.

Деякі ще лишили публікації на перших сторінках. Та більшість перенесла чимдалі, до кримінальних хронік, обмежуючись скупішими повідомленнями. Чечель читав за сніданком. Вирішив не замовляти в номер, спустився до ресторану. Поки несли омлет зі шпинатом і котлети, пив каву й гортав ранкову пресу.