— Знаю.

— Дуже злісна. Олесю мало зі світу не зжила. Не лише її, від неї перепадало всім, кого називала... — подумав, усе ж видихнув: — ...відьмами.

— І це знаю. Як заповзялася на Леську, закляла її ходити сюди.

— Шимчиха бувала у вас?

— Її Харитон з війни болячок понаносив. Приводила.

— Бачив його. З вигляду не скажеш, міцний наче.

— Зміцнів, бо баба Прокопиха на ноги поставила, — відрізала жінка. — Знала б...

— І по тому Шимчиха вас не чіпала?

— Десятою дорогою обходила.

Чечель зняв картуза, почухав маківку, заразом прибивши чималого комара.

— Дякую, — сказав. — Розвиднілося тепер. Завдяки вам.

Прокопиха теж підвелася.

— Чув — я людей читаю. Тебе так само, казала ж: книжка розгорнута. Отут, — рука лягла на серце, — щось мені каже: ти зловиш того, хто взяв страшний гріх на душу, дитину невинну замордував. Зловиш і покараєш. Іди, Платоне, рабе Божий, хай тобі Господь помагає.

Коли жінка перехрестила його, Чечель знову відчув дрож по всьому тілу.

Полтава, Дальні Павленки

Щоразу так бувало: варто не посидіти за кермом тривалий час, тиждень чи навіть більше, коли надворі зима, — і відчуття, ніби кермуєш уперше.

Платон не бачив потреби ставити когось до відома про свої здогади й ділитися висновками. Передусім — Саву Писаренка, той втратить голову, помчить убивати панича Недільського. Де б він не був, знайде й навпіл розірве. Чомусь Чечель не мав щодо велетня жодного сумніву.

Але ключем до всього справді було місце, де зараз перебував Микита.

Обережно навівши довідки, Платон дізнався: від самого похорону Олесі його в Маньківці не бачили. Найімовірніше, молодик осів десь у Полтаві, щось напевне відчуває, тому й не витикає носа. Його наречена, ймовірно, досі на водах, та має повернутися незабаром. Весілля готують уже. Раніше, ніж оголошено, вінчатися не заведено. Та все одно Микита сидить, мов на голках, бо занадто встиг накоїти. Зараз йому треба докласти можливих та неможливих зусиль, аби історія з Олесею вляглася й забулася. Чечель узагалі дивувався, яким дивом паничу вдалося приховати від нареченої та її суворої родини свої пригоди вдома.

Але, міркуючи далі, Платон потроху склав мозаїку докупи. І вибудував, як здалося, цілком логічне пояснення всьому. Недарма він встиг придивитися до тутешнього провінційного життя. Свої висновки будував на його особливостях.

Тож, викотивши наступного ранку після відвідин хутора «даймлер» та взявши курс на Полтаву, він укотре відтворив перебіг думок, закріплюючи висновок передусім для себе.

Отже, Микита Недільський крутить з Олесею Соколовською, намагаючись робити це далі від цікавих очей.

Притому основний час мешкає в Полтаві, де навчається за батьківські гроші й навідує майбутню наречену. Йому вдається вдавати з себе чемного добродія, спосіб життя навчив його лицедійства. Інакше не пояснити підхоплену в той час венеричну хворобу. Чинно прогулявшись із дівчиною й цнотливо чмокнувши руку чи щоку біля її будинку, делікатний студент міняє свій світлий бік на темний, біжить спершу в шинок, потім — до розпусних дівок. Микита так усе влаштував, що був певен: його не викриють, адже він дуже обережний.

Це сталося ще до Олесі.

Інший би перелякався, зупинився, взявся за розум. Але не молодий Недільський. Він просто вирішив перемкнутися на безпечніший, як здавалося, варіант — грати на слабкостях та враженнях сусідської дівчини, на яку за інших обставин навіть не глянув би. Микита розрахував точно. Навіть коли довго ховатися не вийде, все одно батьки нічого йому не скажуть, Олеся теж проковтне, бо ж соромно, а селяни поготів мовчатимуть. Не їхня справа — виносити сміття за межі власних хат.

Проте Микита Недільський загрався.

У нього б усе вийшло, аби не порушив просте правило: там, де живеш, краще не гидити.

Олеся Соколовська принижена ним до глибини душі.

І вона не з тих, хто триматиме в собі. Їй нема чого втрачати. На репутації жирний хрест, селяни озираються, гиготять навздогін. Єдиний спосіб піднятися над прикрою ситуацією — нападати. Дівчина пішла в наступ. Цим підписала собі смертний вирок. Вона була права, лиш Платон тоді, в їхній останній вечір, не зважив на це, списав на образу. А казала ж, говорила: Микиті вигідно позбутися її, нікому більше.

У всьому цьому Чечель поки не знаходив відповіді, хто і як убив Олесю. На цю роль панич Недільський підходив найменше. Платон не знав його близько, але з почутого робив висновок: у нього пуп розв’яжеться, куражу не стане. Натомість найняти вбивцю за батьківські гроші йому під силу.

Хай навіть так.

Але все одно не зрозуміло, де він розшукав найманця, котрий уміє розчинятися в повітрі й ходити, не лишаючи слідів.

Записавши це в загадки, Платон зосередився на дорозі й так дістався знайомої вже околиці Полтави. Звідси тиждень тому почав незвичну мандрівку. А здалося — наче ціле життя провів в іншому світі.

Не сподівався застати Кругляка вдома. Знав, який він — газетярський хліб, на місці не всидиш. Проте Панас Пилипович викотився назустріч власною персоною, обійняв та розцілував, наче близького родича або давнього друга, одразу потягнув за стіл, на ходу даючи вказівки домашнім. Марія Климівна, на відміну від чоловіка, зустріла гостя стримано, в очах читалася тривога, і Чечель розумів причину. Пані Кругляк жила у світі, реальнішому за той, який створив довкола себе її чоловік. Мудра жінка напевне здогадувалася — Кругляк уже досить тривалий час живе й працює під пильним наглядом. Платонова репутація їй теж була відома. Говіркий Панас Пилипович, яко місцевий фрондер, напевне розповів удома, кого має честь приймати.

Політики Чечель цурався. Хоч визнавав — саме вона вплинула на його життя й кар’єру після того, як він проти власної волі зачепив політичні струни. Його успішні лови київського маніяка вдарили по бездоганній репутації князя Урусова в Петербурзі, що, своєю чергою, зачепило імператорську фамілію. А все, що стосується імператора, — вже політика.

Приблизно те саме відбувалося з ним зараз у Полтаві. Кашу заварив навіть не Дундукевич, а його добрий приятель Кругляк. Котрий втратив обережність, бо певен: його писання під псевдонімами досі ніхто з імущих владу не розтелепав, — і поняття зеленого не має про негласний жандармський нагляд. Поява в орбіті неблагонадійного писаки такої самої, як не сумнівнішої особи, ставила під удар не тільки Панаса Пилиповича, а й усю його багатодітну родину. Дружина не могла на це вплинути, тож лишалося тихо молитися, аби Чечель чи хтось подібний надалі оминали їхній дім у затишних Дальніх Павленках.

Не судилося.

Платон подумки вибачився перед Марією Климівною.

Мав надію: вона прочитала каяття в його очах так само, як він із півнатяку зрозумів її.

— Ви перервали мені важливий процес, та я не гніваюсь.

Після сніданку Кругляк затягнув Чечеля до кабінету й широким жестом показав на стіл, де хаотично лежали списані аркуші. Біля столу валявся жмутик порваного паперу, у кутку — два зіжмакані. Господар поважно зайняв своє місце за столом, над маківкою Платон побачив уже знайому карту, де з’явилося трохи більше непоясненних позначок. Примостився на рипучий стілець, поклав ногу на ногу. Вже приготувався говорити, як Панас Пилипович хитро підморгнув.

— Може, по чарці?

— Ви ж працюєте. Важливий процес.

— Стимулює. Підганяє, це як шпори коневі давати. Хильнете, Платоне Яковичу?

— Моєму коневі зараз шпори не потрібні.

— А я з вашого дозволу.

— Ви в себе вдома.

Кругляк видобув зі знайомого вже сховку за шухлядою флягу, збовтав її, дослухаючись до звуку, хитро посміхнувся, хлюпнув у кухлик. Спритно перехиливши, хекнув, видихнув, прикрившись долонею, акуратно повернув флягу на місце. По тому відсунув папери, склав перед собою руки на столі, зосередився, наскільки дозволяло випите.