Стара кобила повільно пленталась по дорозі, збиваючи куряву. Ніби це давало їй полегкість, Вайолет продовжувала виливати всі свої турботи й жалі:

— Вона, права. Я теж дуже люблю тата. І він так пишається мною, та й усіма нами. Коли йому щастить, він нічого для нас не шкодує. Тоді мама — найвродливіша жінка на приїсках, і ні в кого немає таких чудових дітей. Тато розкидається грішми направо й наліво, а сам завжди веселий і добрий. Та досить лише справам погіршати, як він враз розкисає. Починає пиячити, робить всілякі неподобства. І мама вже — задрипанка й дурепа, а ми — паршиве кодло, яким покарав його бог. А все через те, що він великий пан, каже мама. Тато певен, що він має право на все найкраще в житті,.а коли щось не клеїться, це зразу вибиває його з колії.

Мабуть, мама була вродлива замолоду, хоч зараз цього не скажеш. Вона працювала в трактирі, коли тато з нею одружився. Його батьки вважали, що мама йому не пара. Ось через що ми не маємо ніякої рідні, і мамі доводиться дуже тяжко, коли треба годувати нас, поки тато шукає десь золото. Я досить надивилась на заміжнє життя, і тепер сто разів подумаю, перш ніж зважитись на такий крок. До того ж я працюю. Мама ніяк не змогла б звести кінці з кінцями, якби я не посилала їй своєї платні. Але Чарлі…

В суворому, гнівному молодому голосі забриніли ніжні, сумовиті нотки:

— Я люблю Чарлі. Ніколи не думала, що зможу так у когось закохатись. Але він такий вродливий і зовсім не схожий на інших. Коли протверезиться, вмиється, одягне чисту сорочку, — просто очей не відведеш! А коли він приходить у бар, у мене серце завмирає. Тільки погляне на мене — і я вже наче на молебні, музика грає, а всередині все співає і ніби бринять дзвіночки…

Інші хлопці теж упадають коло мене й хочуть взяти собі за дружину, — задумливо вела далі Вайолет. — Але так, як Чарлі, ніхто не закоханий, — тільки й чую від нього, що очі мої — це дві зарошені фіалки й таке інше, і він ні від кого не ховає своїх почуттів. Чарлі каже, що коли я пообіцяю вийти за нього заміж, він одразу почне нове життя, кине пити, складатиме гроші й забере мене з цього проклятого шинку.

Ми будемо жити в Лондоні, Парижі або Нью-Йорку, і я зможу вчитись співати. Його мати — багата жінка, каже Чарлі, вона кличе його додому, але він нізащо не поїде без мене. А як я можу залишити маму й дітей, поки тато не повернувся? І як вірити Чарлі, місіс Гауг, коли він на другий же день напивається до нестями, зчиняє бешкет, і друзі змушені волоком тягти його з бару. На нього дивитись тоді гидко, і я ненавиджу його.

«Що можна на це сказати?» — подумала Саллі.

— Ах, люба! — вигукнула вона. — Я розумію, як вам тяжко. Але було б ще гірше, коли б ви…

— Знаю, — погодилась Вайолет. — Я так і сказала Чарлі, коли він місяць тому знову обіцяв виправитись. Було б ще гірше, якби ми були одружені. Він старався не пити, місіс Гауг. Майже три тижні краплі в рот не брав. А потім все пішло по-старому…

Тепер Чарлі не вилазив з трактиру кожної суботи, напивався й починав виливати свою любов до Вайолет, влаштовуючи дикі сцени ревності. Він ладен був зчепитися з кожним, хто тільки наближався до стойки і починав жартувати з дівчиною. Джіотті заборонив пускати Чарлі в трактир, бо він став просто нестерпний.

— І це правда, — визнала Вайолет. — Але містеру Джіотті до всього було байдуже, поки Чарлі платив за випите. Він викачав з Чарлі багато грошей. А тепер, коли в Чарлі грошей немає, містер Джіотті перемінився до нього й погрожує відіслати мене додому, якщо я не перестану знатися з Чарлі. Минулої суботи був страшенний скандал, і Чарлі пішов, сказавши, що вкоротить собі віку.

— Який жах! — вигукнула Саллі; її мучило те, що вона нічим не може допомогти Вайолет.

— Мама каже: якщо мужчина нахваляється вкоротити собі віку, він ніколи цього не зробить, — нахмуривши брови, задумливо промовила Вайолет. — Але я боюся за Чарлі, місіс Гауг. В очах у нього було таке безумство та відчай. І він ще сказав: «Без тебе, Вайолет, для мене життя нічого не варте. Якщо я не можу бачити тебе і розмовляти з тобою, то чим швидше воно увірветься, тим краще!»

— Це недобре, що він завдає вам таких страждань, — сказала Саллі.

Вона подумала, що Вайолет, мабуть, не з тих дівчат, які легко плачуть. Погляд її говорив, що вона глибоко усвідомлює весь трагізм свого становища, але очі її були сухі.

— Цього він навіть на думці не має, — сказала Вайолет. — І чому я його кохаю, місіс Гауг? Якби він не пив, я, мабуть, все-таки пішла б за нього. Але я хочу виїхати звідси, коли повернеться тато, і стати співачкою.

— Співачкою? — перепитала Саллі, радіючи, що за любовними переживаннями дівчина не забула про свою мрію. — У вас чудовий голос, Вайолет.

— Містер Джіотті каже, що я можу стати світовою знаменитістю, як Мельба, — просто сказала Вайолет. — Він давав мені уроки співів, поки не розсердився на мене через Чарлі. А тепер каже, що коли я ладна занапастити своє життя заради першого-ліпшого чорнобрового гультяя, то не варто зі мною й морочитись.

— Я не вірю, що ви здатні занапастити своє життя, Вайолет, — впевнено сказала Саллі. — У вас надто сильна вдача й достатньо здорового розуму.

— Ви так гадаєте? Ви справді в цьому певні? — Вайолет звернула на неї зосереджений погляд.

— Цілком певна, — сказала Саллі.

Вайолет спохватилася, що їй уже час вертати назад. Вона зіскочила з біди й кілька хвилин стояла’в пилюці, дивлячись на Саллі.

— Сподіваюсь, що ви праві. Я хочу сподіватись, що ви праві, місіс Гауг, — промовила вона з сумнівом у голосі.

Саллі хотілось сказати їй на прощання щось підбадьорливе, втішне.

— І пам’ятайте, Вайолет, — гукнула вона, обернувшись, — перше кохання — не останнє кохання!

Чого раптом вона це сказала? — питала себе Саллі, поганяючи конячину. Хіба вона сама не закохалася в Морріса, коли була лише трішечки старшою за Вайолет? І хіба вона й досі не кохає його? І чи могла б вона покохати когось іншого? Ні, звісно, ні! Та все-таки… Саллі всіляко намагалась відігнати думку, що її палке кохання до Морріса перейшло у спокійну прив’язаність. Живучи разом, подружжя звикає одне до одного. Цілком природно, що між ними вже немає колишньої закоханості, але це зовсім не означає, що те, що їх єднало і зв’язувало, стало не таким міцним чи не таким дорогим для них. Навпаки, це означає… Що ж це означає?

Саллі вйокнула на свою шкапину. Вона поспішала завидна перетнути пустельну глинисту рівнину. Поки точилася розмова з Вайолет, Квіні повзла, мов черепаха, і буде зовсім кепсько, якщо вона тепер закульгає. Саллі було приємно, що Вайолет довірилася їй. І вона сподівалась, що Вайолет послухається її поради. Дівчина ще така молода, а міркує, немов доросла; так тверезо дивиться на життя, і все-таки її розтривожило кохання до Чарлі.

Хоч би поталанило бідоласі — вона могла б стати всесвітньовідомою. співачкою, думала Саллі. Дівчина, безперечно, має чудовий голос, і, якщо обставини складуться сприятливо, вона здобуде собі славу. Але чи вирветься вона коли-небудь з того задрипаного трактиру, з атмосфери невгамовних пристрастей, що їх породжує оцей пустельний, випалений сонцем край?

Саллі так була заклопотана думками про долю Вайолет, що не помічала, як повільно вона їде. Сонце вже сідало, заливаючи небо багряним вогнем, а гірський кряж усе ще невиразно бовванів удалині, коли Саллі раптом збагнула, що споночіє раніше, ніж вона встигне добратися до Конової Лощовини. Але вона бачила на обрії знайомі нагромадження валунів і знала, що треба правити просто на них.

Небо набрало бузкових, потім зеленкуватих тонів, зайнялися перші зірки; Саллі почала тихенько наспівувати під розмірене шкутильгання Квіні, яка, незважаючи на втому, йшла тепер бадьоріше, бо відчувала близький кінець подорожі.

Саллі не почувала себе чужою серед цих неозорих таємничих просторів. Зрештою, казала вона собі, все це Австралія. Щоправда, тут зовсім інакше, ніж у південних лісах, де вона виросла. Але це теж її батьківщина, і тут вона вдома. Саллі раділа: вона таки довела Моррісу, що може бути самостійною і не боїться цього. Зараз їй кортіло поділитися з ним своїми новинами — розповісти, що вона чула про похід на Лейк-Дарлот і як вона гостювала в Джіотті.