Марітана збагнула, що місіс Саллі чимось стривожена. Але її привітний жест та посмішка показали, що все вже минулось. Саллі сподівалась, що ніхто з чоловіків не проходитиме мимо, поки Марітана зодягнеться. І Марітана вмить здогадалась, про що думає Саллі, коли та кинула погляд на дорогу.

Їй не довелось говорити — піди одягнися. Марітана сама пурхнула геть і за хвилину вже виконувала свій обряд обмивання. Мабуть, Фріско дуже розсердиться, коли побачить, скільки води вона перевела, подумала Саллі. Але вона не змогла зупинити Марітану, яка з радісним сміхом намилювалась та обливала себе водою.

Її волосся було ще мокре і звисало довгими лискучими пасмами, коли вона знову прийшла до Саллі, що сиділа в своєму саморобному триногому кріслі: обрубок корча, обтягнутий шматком мішковини. Марітана вирядилась у те плаття, яке допомогла їй пошити Саллі. Побризкуючи намистом, з сяючими очима, вона чекала, щоб місіс Саллі її похвалила.

— Отак буде краще, — сказала з посмішкою Саллі. Марітана відповіла їй своїм дзюркотливим сміхом — їй здавалось, що вона розгадала причину хвилювання білої жінки.

Гостя присіла навпочіпки і по-дитячому наївно сказала:

— Все йшла, йшла. Сонце вгору, сонце вниз, я іду, іду… Дуже хочу їсти.

«Здалеку, видно, притьопала, охляла, бідолаха», — подумала Саллі.

— Еге, розумію, — сказала вона квапливо. — Зараз ти вип’єш чаю і чогось поїси, Марітано.

Поки Марітана уминала товсті кусні хліба з варенням, Саллі підгорнула жар і повісила над багаттям котелок з водою. Понад усе на світі Марітана любила випити чаю з Саллі, як з подругою і рівнею. А зараз вона до того ж була ще й страшенно голодна. Гостя не промовила більше жодного слова, поки не з’їла всього, що їй було дано, й не випила кілька кварт чаю.

Після цього обличчя Марітани знову заясніло, і вона була готова продовжувати бесіду.

— Маєш кубу? — спитала вона весело.

— Боронь боже! — Саллі вражено звела очі на Марітану. — Ні! Чого ти мене про це питаєш?

— А я маю, — пояснила Марітана. — Мінгарі залишив дитинку на камінцях, а ми там сиділи, пам’ятаєш? Бардок сказав — іди в табір, там є багато їсти. У чорних — нічого. Їсти? Нема. Вода? Нема.

— Он воно що! — Саллі з жахом, дивилась на свою гостю. Отже, її родичі через те і прислали Марітану до Фріско, що в них скрутно з водою та їжею! Але як сприйме Фріско звістку про дитину від мінгарі? І хто батько дитини? Фріско чи Бардок?

Саллі знала, що Марітана стежить за нею. Вона силкувалась приховати почуття тривоги й відрази, що охопило всю істоту. Та Марітана миттю побачила зміну в настрої місіс Саллі. Вона посмутніла й насупилась. Потому різко звелася на ноги й пішла геть.

Того вечора в таборі Фріско було дуже гамірно. Під кінець дня він повернувся з роботи, привівши з собою кількох своїх приятелів. Побачивши Марітану, Фріско бурхливо привітав її, але одразу ж почалапав у трактир і заявився додому аж після заходу сонця. Разом з ним прийшли і його приятелі; коли зовсім споночіло, вони засвітили ліхтар.

Саллі бачила, як червонясте світло вихоплювало з пітьми легку химерну постать Марітани; чоловіки чіплялися до неї з жартами, а вона відповідала, пересипаючи свою мову непристойною лайкою, що викликало добродушний регіт. Фріско, наспівуючи, бренькав на гітарі.

Потім чоловіки сіли кружка й почалася гра: вгору злітали монети, лунали збуджені вигуки. Надійшло ще двоє старателів, які недавно приїхали на приїск. З кишень штанів у них визирали пляшки: хлопці знайшли самородок на тридцять унцій і вирішили покропити свою першу удачу в Хеннані.

Але один з них був такий п’яний, що всім заважав, і його виштовхали з кола. Заточуючись, він поплівся до багаття, де сиділа Марітана, щось стиха мугикаючи собі під ніс та граючись з собаками, які привели своїх господарів на ту-ап. П’яний сів поруч неї. Марітана миттю схопилась на ноги і шаснула геть, але він схопив її і почав тягнути в кущі.

Марітана заверещала, собаки кинулись на її кривдника. Здійнявся страшенний ґвалт — сердиті крики та лайка чоловіків, верещання Марітани, собачий гавкіт і репетування п’яного: «Вона сама до мене причепилась! Теж мені, за якусь чорнопику суку отакий лемент!»

Фріско одним ударом звалив його з ніг і накинувся на Марітану. Він тряс її за грудки, бив по голові та обличчю, аж поки Марітана нарешті не вирвалась та не зникла в пітьмі. Саллі чула, як вона схлипує десь у кущах. Фріско, відстоявши свою честь, повернувся у коло гравців, де його зустріли гучним реготом. Гра не припинялась майже до півночі.

Вранці, вийшовши з намету, Саллі побачила Марітану, що спала біля її вогнища.

— Юккі![17] — скрикнула гостя, схоплюючись на ноги і мружачись від сонця. — Довго були закриті мої очі!

Вона уважно стежила, як Саллі розгортає попіл і кладе на жарини сухий хмиз, наповнює водою котелок і вішає його на гачок над вогнем.

— Інкі схопив мене, — пояснила вона, лякливо озирнувшись на Фрісків намет. — Фріско злий, бив мене.

— Я знаю, — відповіла Саллі. — І я дуже сердита за це на Фріско.

— Правда? — здивувалась Марітана.

Вона метнулась до Фріскового намету й так само, як Саллі, розворушила жар, розпалила багаття, налила в закопчений котелок води й повісила його над вогнем. Потім сполоснула обличчя та руки, як робила місіс Саллі, й поставила чашки та блюдця на стіл під повіткою біля намету. Вона вже навчилась варити вівсяну кашу та смажити яєчню з салом і тепер куховарила, готуючи сніданок Фріско.

Звечора Морріс теж ходив грати до Фріско, але повернувся рано й ліг спати. Саллі й собі зібралася була лягати, але трохи засиділась, втішаючись свіжістю зоряної ночі. Отак вона й стала свідком того, що спіткало бідолашну Марітану. А Морріс тільки чув крики та злився, що йому не дають заснути.

— Треба перебратися звідси, — сказав він Саллі за сніданком. — Я більше не можу терпіти Фріскового сусідства.

— Якби ми жили далі від дороги, — гаряче підхопила Саллі, — було б зручніше, й не стільки над тобою очей. А вчора ввечері — то просто жах, я навіть хотіла заступитись за Марітану, тільки…

— Ще чого! — сердито крикнув Морріс. — Не наше то діло, і не можна в нього встрявати! Такі скандали виникають завжди, коли в таборі заведеться тубілка.

— Але ж, любий, — запротестувала Саллі, — Марітана нічим не завинила, а Фріско її так жорстоко побив!

— Не твій це клопіт! — Морріс терпіти не міг, коли йому перечили. — Фріско винуватий, що держить у себе Марітану. Він знає, чим це кінчиться. Але я не дозволю тобі втручатися в такі справи, бути заступницею якоїсь тубілки.

— Ах, Моррісе!

З одного боку Саллі не хотіла сваритися з чоловіком, а з другого — вона не могла не дорікнути йому в душі за те, що він не вважає за потрібне захистити Марітану від побоїв. І Саллі дуже потерпала, відчуваючи, що їй не легко буде примиритися з цим, хоча вже й починала розуміти, в яке незручне становище вона може поставити саму себе, втручаючись у долю Марітани. Як, наприклад, владнається справа з дитиною Марітани?

Наступного ранку Марітана знову сиділа навпочіпки біля Саллиного вогнища. Вигляд у неї був розгублений і нещасний — наче собака, яку побив той, хто завжди її годував і пестив.

— Фріско каже — йди геть, каже — к бісу, — промовила вона, дивлячись на Саллі так, ніби чекала від неї пояснення цих слів — Не хоче мене. Не хоче, щоб темна приносила йому в табір кубу.

Саллі спалахнула. Вона просто не тямила себе від болю й образи за Марітану. Фріскова брутальність і безстидство обурювали її до глибини душі. Вона не знала, що сказати Марітані. Але раптом їй спало из думку.

— А Бардок хоче кубу? — спитала Саллі.

— Егем! — обличчя Марітани просяяло. — Він хоче. Багато сміявся і стрибав. Стара жінка давно не приносила кубу.

— То йди до Бардока, Мірі! — сказала Саллі. — Дитині буде краще з твоїми родичами.

— Ні, — рішуче сказала Марітана. — Дощу — нема. У чорних їсти — нема. Фріско дає їсти.