Намети з брудно-рудого, просякнутого пилюкою полотна, намети із зшитих докупи мішків, криті мішковиною халабуди з іржавої жерсті від гасових бідонів, яку прибивали до каркасів з необтесаних жердин, курені з сухого гілля стояли повсюди серед тонких веретеноподібних дерев з рідким віхтем галузок біля самого вершечка, прикритим шапкою темного листя. Подекуди щирим золотом цвіту жовтіли купки приземкуватих кущів.
Цілий день скреготіли грохоти і хмари червоної куряви здіймались над ділянками старателів. Люди повзали по кряжу, мов якісь фантастичні комахи, порпалися в землі навколо шурфів, вигрібали пусту породу, розчищали нові шари. Монотонно рипіли коловороти, гуркотіло каміння, що його скидали на купи, шурхотіла, осипаючись в ямах, земля, порушуючи таємничу тишу пустельних рівнин. Час від часу хто-небудь з старателів кричав щось своєму товаришеві, і його голос дзвенів у чистому повітрі, немов уривок пісні. В безхмарній синяві неба похмуро й зловісно каркала ворона, нагадуючи всім про довге пекуче літо, коли вона клюватиме кістки людей, загиблих від спраги там, аж за обрієм, серед зарослів акації.
Ночі все ще були дуже холодні. Від різкого сухого холоду зорі сяяли, мов діаманти, і Саллі рано ховалася в постіль. Вдосвіта, коли вона вставала, щоб розпалити багаття та приготувати Моррісу сніданок, паморозь товстим шаром вкривала землю. Години через дві яскраве сонце уже зогрівало її; але траплялось, що крижаний вітер дув над рівнинами цілий день і вночі наскрізь пронизував намет, примушуючи Саллі цокотіти зубами й щільніше закутуватися в ковдри.
Але Моррісу вона казала, що їй подобається жити в наметі. Це набато приємніше, ніж морочитися з пансіоном і з ранку до ночі тільки те й знати, що чистити, скребти, стояти біля плити та мити посуд. Якою нудною і виснажливою здавалась їй тепер та робота! А коли живеш у наметі, клопоту, по суті, дуже мало. Трохи наведеш чистоту та порядок — то й усе діло. Варити на багатті досить легко, це хіба не дрібниця — підмести деркачем землю навколо свого житла, коли гарна погода.
Звичайно, в такому житті були і свої незручності: ні умивальника, ні шафи, ані вбиральні. Доводилось залазити в кущі, а потім по-кошачому загрібати пісок. З ранку до вечора повз намет швендяли чоловіки. Морріс застерігав її, щоб вона обережніше милась та переодягалась, особливо увечері, коли гасовий ліхтар відкидає на полотняні стіни намету чіткі тіні. Ще добре, що зима затяглася. Пилюка, мурашки та мухи поки що не дуже ускладнювали життя. Дні були сонячні, теплі, на голубому небі — ані хмаринки, зате на ніч страшенно холодало.
Вогонь весело потріскував хмизом, що його Саллі збирала звечора й складала в жерстяний ящик, щоб вранці було чим розпалити багаття, хоч часто в попелі вона знаходила тліючі головешки. А тоді тільки й треба було, що згорнути на купку присок та пригнітити його сухим ломаччям. Приємно було грітися біля яскравого полум’я, вдихати пахучий дим, що струмів у чисте ранкове повітря, і слухати передзвін пташиних голосів. Підігріваючи зачерствілі коржі, помішуючи вівсяну кашу, перевертаючи на сковорідці шкваркотливі кавалки сала, вона з гордістю й радістю думала про те, що зможе нагодувати Морріса ситним сніданком перед тим, як він піде на роботу. Опівдні вона готувала обід, а потім, пізніше, — вечерю.
Морріс жартував, що вона вміє творити чудеса, маючи на хазяйстві якусь банку м’ясних консервів, пару цибулин та шматочок сала. Свіже м’ясо було тут розкішшю, овочі, навіть консервовані, — рідкісним продуктом, проте Саллі, як запевняв Морріс, примудрялася готувати смачні супи й апетитну печеню з чого завгодно. Вона так і не наважилася навідатись до крамниці матінки Баггінс, але часто ходила за покупками в іншу крамничку. Пляшечка томатного соусу чи маленька бляшанка сушених корінців були безцінним скарбом.
Морріс вихвалявся, що він краще пече коржі. І це правда, погоджувалась Саллі. Коржі у Морріса виходили такі пухкі та рум’яні, наче з рук майстра-кондитера. Їй довелося повчитися в нього, як замішувати тісто на воді, як швиденько розкачувати його й садовити коржа у велику макітру, а потім ставити макітру, що правила за своєрідну піч, на вогонь, присипавши покришку жаром. Фріско, за звичкою, снідав і обідав разом з Моррісом; але вечеряти йшов до харчевні матінки Баггінс.
Дні спливали легко й непомітно. Часу було вдосталь, кожна справа робилася розмірене і неквапливо, ніби все це не мало особливого значення, та так воно й було — аби лиш попада лося золото та вистачало продуктів і води.
Дбати про це Саллі полишила на Морріса. Вона ніби по ринула в солодкий безтурботний сон, годинами сиділа нерухомо, дивлячись у небо або спостерігаючи, як люди працюють на схилах кряжа.
Її просто вражало те, як Морріс навчився працювати. Взявши лопату та кайло, він виходив з дому, ледь починало сіріти, і повертався з ділянки надвечір, весь укритий рудою пилюкою. Йому було байдуже, що одяг на ньому брудний і потертий, що він лише раз на тиждень міняє білизну.
Саллі стала іншими очима дивитися на свого чоловіка: в ній народилось почуття, значно глибше за ту жагучу пристрасть, що кинула їх в обійми одне одному. Побачивши, як Морріс живе, вона майже простила йому те, що він так довго про неї не турбувався. Навіть його легковажне ставлення до грошей вже менше обурювало її. Здавалось, що так і повинно бути в житті старателя, в якому немає нічого іншого, крім жорстокої боротьби за існування та гонитви за золотом. Тепер вона краще розуміла і ту жадобу золота, що нею тут були охоплені всі.
Золото, золото, Золото!
Ніхто ні про що інше не говорив. Ніхто ні про що інше не думав. Золото було основою основ усіх їхніх поривань і зусиль. Від нього залежало існування цієї людської громади. Кожен марив про казкове багатство, яке одного чудового дня дасться йому в руки. Засліплені цією мрією, просякнуті до кісток рудою пилюкою, старателі та рудокопи день у день працювали до знемоги, недоїдали й недосипали, але не могли відмовитись від надії на золото та щасливе майбутнє. І тільки ворони пересторожливо каркали в ці ясні весняні дні.
Ті, хто розумів воронячий крик, ненавиділи цих чорних птахів. Унк Трегурта — старий корнуелець, який одного разу ледве не загинув у чагарникових нетрях і втратив по дорозі товариша, — бачити не міг цих зловісних птахів; він хапав рушницю й стріляв по них, як тільки вони злітали з дерев, щоб поживитись покидьками біля його намету.
Тихі сонячні дні з ясними морозними ночами низалися один на один, і люди все частіше з тривогою поглядали на безхмарне небо. Потрібен був дощ. Минулого літа, казав Морріс, в Хеннані було дуже скрутно з водою. А зараз щотижня сотні старателів, перекупників та ділків, з кіньми та верблюдами, приїжджають на приїск, і, якщо не випаде добрий дощ, питання про воду постане дуже серйозно.
Кілька днів підряд крижаний вітер гнав над рівнинами брудні скудовчені хмари. Потім линула злива. Від радості люди не тямили, що роблять. Вони по-дикунськи скакали й витанцьовували навколо наметів, сміялися й галасували, мов навіжені. Але як куховарити на. відкритому багатті під дощем — Саллі не знала.
Використавши жерсть від кількох гасових бідонів, Фріско спорудив над багаттям дашок, а позад вогнища поставив лист гофрованого заліза, щоб захистити полум’я од вітру. В ті часи гофроване залізо цінувалося в Хеннані майже як золото. Просто неймовірно, як Фріско завжди вмів роздобути, що йому треба.
— Випрохати, позичити чи вкрасти — для мене все одно, мем, аби я мав те, що хочу, — весело пояснив він.
Котелки з варивом Саллі віднесла в намет, і вони з Моррісом пообідали, не роздягаючись. Раз по раз, проходячи мимо, до них зазирали старателі, щоб поділитися радістю з приводу зливи. Промоклі до рубця, але збуджені й веселі, вони пророкували, що сезон намічається вдалий і що незабаром у Хеннані буде не менше жителів, ніж у Кулгарді.
Дощ лив цілу ніч і, згорнувшись калачиком під ковдрою із шкурок опосума, Саллі прислухалась, як вода періщить по парусині й цівками стікає в намет. Але їй було затишно й тепло, а Морріс мирно хріп поруч неї. Саллі дивувалась, чому вона почуває себе такою щасливою і вдоволеною. Чи буде їй ще коли-небудь так хороше, навіть якщо ділянку Морріса й Фріско буде вигідно продано і вони забагатіють, назавжди позбувшись нестатків?
