Литмир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Гессі навіть не здивувалась.

— Тавіші ж наче вже непогано поводяться, — зауважила вона потім, коли вони з Генрікою залишились наодинці.

— Так, але цей старший мені трохи не подобається. — Вуха сестри ледь порожевіли.

— Фрадер? — Гессі згадала його, високого, у всьому чорному.

Сестра кивнула. Гессі замислилась:

— А мені він видався більш приємним, ніж молодший. Він іще на балу танцював зі мною.

— Отож! — На лиці Генріки тепер закляк страдницький вираз. — І зі мною. Якщо ми ще до них у гості поїдемо — що він собі може надумати?

Гессі промовчала. Вона хотіла зауважити, що запрошення ж від батьків Тавішів, а не від самого Фрадера. А ще їй здавалося, що Генріка останнім часом надто вже зациклена і всюди вбачає погляди, спрямовані виключно на неї.

Врешті, на вихідних вони зібрали частину речей і таки вирушили з Анадалі до Алутани, де зупинились Тавіші. Містечко притулилося на скелях понад морем і нагадувало казкову ілюстрацію до книжки. Гессі пошкодувала, що не вміє малювати. Таку красу хотілося зберегти не тільки у спогадах. Вона замислилась над тим, чи побував тут пан Поль, і вирішила після повернення дізнатися в Доанни його адресу, щоб розпитати про мандри та художні успіхи.

У будинку Тавішів, де вони зупинилися, виявилось дуже красиво. Він виходив верандою на рівний майданчик над скелями. Море підступало зовсім близько, і Гессі до мурашок на кінчиках пальців подобалося стояти біля поруччя й дивитись униз.

— Я чув, що в Анадалі дуже брудне узбережжя цього сезону, — зауважив Фрадер Тавіш, щоб розпочати розмову.

Гессі відчувала, що і він, і Генріка почуваються трохи ніяково, сидячи на веранді поруч. Після балу вони не дуже багато спілкувалися. Берден поки що не приєднався до них, бо його надто приваблювала запечена риба, котру кухарка зготувала до сьогоднішнього обіду.

— Я не бачила тутешніх пляжів, — відповіла Фрадерові Гессі, бо мовчанка здавалася вже надто затяжною, — а проте в Анадалі пісок схожий на борошно, такий дрібний і білий.

Генріка зиркнула на неї та кахикнула.

— Он як. — Фрадер поправив комірець сорочки, згин якого здавався таким рівним, ніби вся одіж була вирізана з мармуру. — Думаю, завтра зранку зможемо піти до води. Ми спеціально обрали місце біля моря, з гарним краєвидом. Уже не вперше тут зупиняємось.

— А що тут ще цікавого? — запитала Гессі.

Юнак подивився вниз, де тяглася вузька, брукована біло-жовтими каменями вулиця.

— У самому центрі розкішний майдан, історична спадщина, палаци лордів. На вихідних там ярмарки, а під вечір танці. Але ми туди не радили б іти. Минулого тижня якийсь п’яний молодик мало не зарізав іншого п’яницю. Не вельми приємне місце для того, щоб згуляти час, якщо вас цікавить моя думка… А от просто за головним майданом є пристойний ресторан — у них хороша музика, і вино вартісне, а не якась місцева водичка, яка… — Він затнувся. — Загалом, не дешеве місцеве. Ми маємо там столик на терасі в будь-який час, тому можете не хвилюватися щодо резерву.

— А звідки тут гарний краєвид на захід сонця? — поцікавилась Гессі, бо насправді дорогі ресторани її не цікавили, а вина вона майже не пила.

Генріка кахикнула знову, однак тепер це вже звучало надто награно, і дівчина зрозуміла, що в сестри не болить горло, а вона просто хоче на щось їй, Гестії, натякнути дивним кахиканням.

Гессі зиркнула на неї. Сестра вирячила очі.

— Захід сонця ви можете й звідсіль дивитись. — Тавіш, вочевидь, не звернув уваги на кахикання, проте тут же обернувся до Генрі та спитав: — А куди б ви хотіли завітати?

— О, — Генріка махнула рукою, — я буду рада, якщо ви запросите мене в місце, яке вам подобається. Адже я певна щодо вашого гарного смаку.

— Звичайно. — Фрадер кивнув. — Завтра надвечір кудись вирушимо. Хоча б подивитись на захід сонця, як хотіла ваша сестра. Тут є гарний оглядовий майданчик на скелях. Він відкритий, тому туди ходить багато людей…

— Я б воліла піти в якесь місце з хорошою кухнею, — повільно відповіла Генріка. — А моя сестра надає перевагу прогулянкам наодинці. Явно не там, де багато людей. Правда, Гесті?

— Я все ж схильний вважати, що курортне місце — не найліпший вибір для прогулянок на самоті, — ввічливо відповів Фрадер. — І я волів би не залишати гостей самих, бо що ж тоді ви подумаєте про нашу гостинність?

Гессі округлила очі. Оце щойно Тавіш хотів, щоб вони пішли гуляти всі разом, а Генрі намагалася переконати, що це поганий задум? Тепер вона взагалі не тямила, що в сестриній голові.

— Ви такий уважний, — Генріка вдала здивування.

— Мені подобається, коли життя підпорядковується певним правилам. Так усе до ладу, а важливі речі завжди на першому місці, — відповів Фрадер стримано. — Задоволені гості — одна з важливих речей.

Генріка роздивлялась його так, наче вперше побачила.

— Панно Гестіє Амаліє, — Фрадер повернувся тепер до неї, — я не можу гарантувати вам, що помилуємось заходом сонця завтра, проте ми з братом спробуємо зробити так, щоб усі ваші побажання збувалися, поки ви гостюєте в нас.

Генріка раптом різко відставила стілець і схопилася з місця так швидко, що пишна сукня задерлась і майнули бежеві панчохи. Вона зайшла до їдальні і, перетнувши її, побігла нагору, де в кінці коридору йшли в ряд їхні гостьові кімнати.

— Ваша сестра Генріка Агустанія така імпульсивна, — зауважив Тавіш.

— Її енергія всіх притягує. Енергія та краса.

— Ви з нею схожі. — Фрадер не дивився на неї, але його голос тепер здався Гессі менш зверхнім.

— Чим же? — поцікавилась вона щиро. — Насправді, всі переважно помічають наші відмінності.

— Бо відмінності помітити легше. Принаймні у вашому випадку, панно Гестіє Амаліє.

— Ви могли б називати мене просто Гестією чи Гессі? — спитала вона, чуючись набагато вільніше після того, як сестра пішла. — Я мовби в кабінеті директора, коли чую оце «панна Гестія Амалія».

— Перепрошую, проте батьки навчали мене завжди звертатись до всіх більш ввічливо, ніж того вимагають.

Фрадер схилив голову. Волосся його, рівне й акуратно підстрижене, блискотіло, як біле золото.

— За винятком моментів, коли ви намагаєтесь когось принизити, як того вечора в нас у гостях?

— Я вже вибачився за це і повторювати не хочу. — Фрадер навіть на веранді над морем сидів рівний як струна. — А проте тут ваша правда. На людей їхнє ім’я має дуже особливий вплив, і якщо вміло його використовувати… загалом, це може стати корисною деталлю спілкування.

Гессі кивнула зі згодою і знічев’я спитала:

— А як вас називають друзі?

Тавіш вагався, перш ніж відповісти. А тоді знічено видихнув:

— Фрад.

Гессі збадьорилась, коли почула це — їй стало сумно від думки, що Фрадера могли називати виключно на повне ім’я, навіть у колі близьких людей.

— Чудово, Фраде. Будьмо друзями! То в чому наша схожість із Генрікою? Перепрошую, що так вас діймаю, проте мені направду цікаво.

Фрадерові темні очі подивились на Гессі впевнено:

— Ви — спокійний агресор. А ваша сестра — навпаки, енергійний та шумний.

— Оце так. Агресором ви мене ще не називали. — Гессі вирішила, що на таку заувагу варто б образитись, але ні у виразі обличчя Фрадера, ні в тоні, яким він говорив, не було жодного негативу, чи злості, чи іронії, чи інших речей, котрі провокують відчуття образи.

— Власне. Я вважаю, що тихі агресори більш небезпечні, — вів далі хлопець. — Вони можуть часто говорити щось зовсім спокійне, стримане та ввічливе, а проте це звучатиме так, наче на тебе з кожним словом опускають якийсь прес. Узагалі, всі жінки — агресори.

Гессі не втрималась і пирхнула.

— Отакої! Фраде, а тобі не здається, що це геть дивакувата думка?

— Часом здається. — Він повагом кивнув. — А проте ви, жінки, так часто намагаєтесь довести свою правоту слізьми, що це ніяк, окрім агресії, не назвеш.

— Але ж хтось нас до тих сліз доводить, — не погодилась Гессі.

— Це так. Але, розумієте, Гестіє, коли жінка плаче, тоді все. Тоді ти програв. Тоді всі твої старання бути ввічливим, сильним, надійним і хорошим — невдалі. Розум каже мені, що це неправильно.

50
{"b":"118083","o":1}