– От ми саме й займаємося, як би це сказати, пошуками цього яйця, – перебив її герцог...

Так, за п'ять хвилин ми зустрілися біля колгоспної контори з тим драконом Щелепенком. Щелепи в нього значні, зубасті. Вигляд у крилатого ящера дійсно був похмурий. Коли голова Ганчірочка відрекомендувала нас йому, дракон байдужо хитнув дзьобастою пикою й буркнув: "Ага".

– Вони шукають твого малюка, – додала Уляна Карпівна.

– Але поки не знайшли, – здогадався невеселий дракон.

– На жаль, поки – ні, – підтвердив герцог Харитон, роз­гортаючи папір, на якому був зображений організатор ви­крадення. – Ви, випадково, не зустрічали цю, як би це сказати, людину? Не знаєте, де він...

– Якби цей мерзотник мені попався, якби я знав, де він перебуває, я б його, заразу таку... Загалом, ваша допомога тоді б не знадобилася, – прогарчало шорстке чудовисько, злісно зи­ркнувши на портрета.

– А, ви вже бачили цей малюнок, – припустив я.

– Цю картинку намалював мій шурин. У мене теж є копія, – сказав Щелепенко...»

(На додаток до всього, що сказала про Щелепенка голова ко­лгоспу «Під прапором арістотелізму», Автор Те­рентопського так званого епосу повідомляє у дужках, що зарплату крила­тий пастух отримував у колгоспі не стільки грішми, скільки мо­локом та м'ясом єдинорогів.

Ці джерела м'яса доставляються з колгоспу в міста у живому вигляді, за допомогою вантажівок-скотовозів. У містах же є заклади, де відбуваються пере­творення. Причому (в це важко повірити) ці перетворення стаються без застосування магії! Перетворення жи­вих істот на продукти харчування чи сировину для продуктів. Мова про бійні й м'ясокомбінати.

Але й у самому колгоспі була бійня, аби забезпечувати й колгоспників цією смакотою. І таке м'ясо їли не тільки Щеле­пенко з його дружиною Агнесою, але й інші дракони, яких вони пригощали, зокрема й Інокентій Карло­вич.

Пам'ятаєш, безцінний чита­чу, у третьому розділі цих хронік було таке речення: «За пару годин, коли Інокентій Карло­вич, по­обідавши маринованими жабами й паштетом із пе­чінки єдинорога, вийшов із печери з мо­льбертом і фарбами, до нього наближався вершник із білим комаром на щиті»? Тепер ти знаєш, хто Інокентієві Карловичу дав єдинорожачу печінку, із якої він виготовив той паштет. А жаб Інокентій Карлович сам ло­вив.)

«Тим часом на майдані неподалік від колгоспної контори вже були накриті столи, що ломилися, як висловлюються пи­сьменники, від усяких смаколиків, виготовлених із м'яса й моло­ка єдинорогів, а також із овочів, фруктів, круп і зелені, вироще­них на присадибних ділянках у селах Комахолупах, Цуценському й Кубічних Буряках. Крім наїдів, були й напої, у тому числі, звичайно, і алкогольні, теж, переважно, місцевого виготовлен­ня.

Загалом, ми з герцогом Харитоном, відклавши збрую й зброю, щоби вони нас не сковували, і колгоспники (включно із драконом) на чолі із чарівною Уляною Ганчірочкою, по черзі виголошуючи тости, почали випивати й закушувати.

Крім тостів за наше з герцогом здоров'я та взагалі на честь терентопського лицарства, були й на тему єдинорогарства. Ну там "за підвищення надоїв", "за збільшення поголів'я", "за м'ясистість", "за соковитість пасовищ" тощо. Один скотар навіть запропонував випити за збільшення кількості єдинорожачого гною, бо ця речовина, як всім відомо, є добрими добривами, але на нього зашикали, мовляв, тема гною не для застілля, вразливу людину від одного цього слова при поглинанні їжі може знудити.

Без відриву від бенкету відбувався концерт колгоспної самодія­льності.

Пам'ятаю, якась колгоспниця, зі значними грудьми, чи­тала напам'ять із виразом вірші сучасного терентопського поета Франческо Губанедурського. Чотири рядки навіть відклалися в моїй пам'яті:

Хтось пухнатовусий, акомпануючи собі на бандурі, співав "Думу про лицаря Явтуха Мисочку".

Чотири скотарі чимдуж станцювали запальний гопак. Але це був найдивніший гопак з усіх, що я бачив. Адже виконувався він не під мелодію справжнього гопака, а під звуки "Танцю маленьких лебедів" Петра Чайковського. Бо акомпанувало танцеві місцеве радіо, а по ньому в ті хвилини транслювали саме музику балету "Лебедине озеро", тож вибирати не доводилось. На безриб'я й рак риба, а на безгопаччя й танок лебеденят гопак.

Зоотехнік Каленик Ганчі­рочка зіграв інструментальну сюїту для цебер, горщиків, боч­ки й інших ударних інструментів, що той музичний твір склав особисто.

Невеликий колгоспний хор виконував колгоспно-єдинорогарські частівки, кантату "Арістотель і тепер живі­ше за усіх жи­вих" (музика й слова завідувача клубу в Кубічних Буряках – Ни­чипора Великецабе), "Баладу про доблесного ли­царя Адама, злого дракона та гарну даму" й інших пісень...

Мабуть, читач пам'ятає, що й ми з герцогом Харитоном дорогою до колгоспу співали дуетом цю баладу. Але, сказати по правді, вокалісти з нас ніякі, тож спів наш був поганий. Ну, напевно, якби в нас були слухачі, то вони не померли б, як дракон і лицар Адам від співу Єви у тій баладі, але витримати наші горлання без затуляння вух долонями їм, мабуть, було б важко. Це я кажу для того, аби читач побачив, що автор цих мемуарів є людиною справедливою і самокритичною. А от колгоспні хористи, хоч теж напевно не мали музичної освіти й були аматорами, співали набагато краще, тож ми слухали їх із задоволенням.

Під кінець цього гастрономічно-естрадного заходу, коли була вжита достатня кількість алкоголю, навіть голова ко­лгоспу Уляна Ганчірочка не стрималася й теж продемонструвала номер художньої самодіяльності: станцю­вала жагучий стриптиз, який дуже сподобався всім мужчи­нам, за винятком зоотехніка Каленика Ганчірочки, який був чолові­ком голови й поривався її зупинити, так що двом скота­рям довелося його схопити за руки й тримати, щоби не на­шкодив мистецтву...

Коротше кажучи, той вечір в єдинорогарському колгоспі пройшов дуже славно, якщо не рахувати дрібного інциденту із драконом.

Інцидент стався посередині банкету з вини бананової наливки.

Після випитих п'яти склянок комахолупи­нського самогону герцог Харитон раптом потягся до пляшки з банановою наливкою. Я намагався його відговорити від пиття цього напою, переконував, що змішування самогону з банані­вкою може дати непередбачений ефект, нагадував про анало­гічний випадок із колегою Аркадієм... Але герцог був уже на­стільки, так би мовити, веселим, що не слухав моїх аргументів, а хлюп­нув у склянку цю бананівку й із ентузіазмом висмоктав...

І саме тоді хор заспівав баладу про ли­царя Адама й злого дракона...

Коли ж хор замовк, коле­га Харитон, не­зважаючи на присутність за столом дракона-пастуха, під впливом запаморочливої самогонобананової сумі­ші й героїчної балади, зненацька загорлав нетверезою пелькою іншу пісню: