Скопивши за п'ять років якусь суму, дракон купив клавесин у селянина на прізвисько Наполеон, що мав ферму поблизу села Іканьки поміж Жорикбургом і Великими Дрібками, якому інструмент дістався від бабусі, але не був потрібний, на відміну від тракторного мотора, котрий він придбав потім за драконячі гроші. Інокентій Карлович брав уроки гри на клавішних інструментах у старого піаніста Степана Архиповича де Ґранґузьє (нині вже, на жаль, покійного), і теж не безкоштовно.

Добре, що в громадських бібліотеках можна брати книги задурно, тому з раннього віку Інокентій Карлович багато читав, завдяки чому духовно й інтелектуально розвинувся. (Втім, любов до книг йому почасти нашкодила: він набув короткозорості і змушений носити окуляри). А коли з'явилася зарплатня, почав улюблені книги купувати, щоб мати під рукою, тобто під лапою; і вже зібрав непогану бібліотеку. Плюс деякі гроші витрачав на олівці, фарби, альбоми, ґрунтовані полотна тощо, бо захоплювався також малюванням і живописом.

– Ніколи не доводилося читати драконячих творів, – заговорила знову Права півкуля авторського мозку. – Цікаво, що являє собою література хвостатого автора.

– Якщо цей дракон розмовляючий, людиноподібний, інтелігентний, вирослий на людській літературі, – вимовляє Ліва, – то його писання, напевно, не дуже відрізняються від творів безхвостих письменників, я гадаю.

– А все-таки цікаво, – наполягає Права. – Чи не можна отут хоч фрагментарно що-небудь із його писань показати?

– Не тільки можна, але й треба. Це навіть мій обов'язок, – реагує на замовлення Автор Терентопських хронік, тобто твій, безцінний читачу, покірний слуга. – Адже, по-перше, це може бути цікаво й читачеві, котрий, можливо, теж не читав текстів, складених драконами. А по-друге, писання, складені персонажем – це, так би мовити, додаткові штрихи в портреті цього самого персонажа.

І Автор вирішив тут тимчасово перервати розділ чотирнадцятий за назвою «Викрадення в Абрикосовій», щоб вмонтувати в нього розділ п'ятнадцятий із фрагментом твору дракона. Після якого, звичайно, продовжить чотирнадцятий.

21 квітня 63 763 428 року до нашої ери.

Перш ніж читач приступиться до читання фрагмента драконячого твору, Автор Терентопських хронік повинен сказати кілька слів про цей текст. Читачеві пропонується фрагмент згаданого вище роману «Ангел крейдового періоду». У цьому фантастичному романі Інокентій Карлович, крім іншого, виклав свою оригінальну гіпотезу походження драконів. Дія розгортається в пізню добу крейдового періоду, коли на Землі ще панували динозаври, тобто за шістдесят із гаком мільйонів років до появи на Землі людства. Відповідно людей у цьому романі немає. Зате є істоти, дуже схожі на людей, але котрі з'явилися набагато раніше. Ангели. Так, головним героєм роману є ангел, що разом із колегами працював на Землі в ту давню епоху, і завдяки якому, мовляв, і з'явилися крилаті дракони. Закінчивши цитувати фрагмент роману, Автор Терентопських хронік висловить свій невеличкий коментар. Отже, драконячий текст.

☼ ☼ ☼

«... Дим зірвав суху травинку, взяв її кінчик зубами, розгорнув крила й ліг у траву обличчям до неба. Розкинуті крила прикидалися пернатою підстилкою. Пожовуючи кінчик травинки, ангел вдихав аромати околишньої зелені й милувався хмарами. Вони текли в атмосфері неспішні, як зауроподи, то збиваючись у брили білого мармуру, то розпушуючись у пух і павутиння, то виліплюючи із себе майже реалістичні скульптури, то ставно випендрюючись абстракціями.

Крім розгонистих білих плямищ із їхніми повільними метаморфозами, на блакитному тлі цієї безмежної картини пильні очі ангела розрізняли і метушливе тріпотіння маленьких темних хрестиків – пурхання крилатих літунів – пташок і птеродактилів. Тут, на пагорбі, у півтори сотнях метрів від лежачого в траві ангела, у піднебесся стовбурчилося велике розчепірене дерево, уподобане колонією рибоїдних птеродактилів. Десятки цих півметрових істот, схожих на гібрид кажана з пеліканом, чия шкіра вкрита маленьким обрідним волоссям, обліпили могутню рослину. Одні плазували по гілках, чіпляючись кігтиками крил; інші висіли вниз головою, вчепившись у прутики задніми кінцівками й погойдуючись на вітрі, як зім'яті темно-бурі плоди, грона або китиці; треті, розклавши крила, зривалися із сідала й, жваво тріпотячи розпластаною шкірою, упурхували на риболовлю; четверті, з рибиною в зубастій пащі, з розгону падали на дерево, як мокра ганчірка, і, вчепившись у деревину, трудилися над заковтуванням. Крім дорослих криланів були тут і птеродактиленята. Які поменше – причіплялися до батьків, начебто живі рюкзаки, а котрі доросліші – займалися дереволазанням самостійно. Стовбур дерева й ґрунт під ним були брудно-білими від засохлого посліду літунів. Цей послід убив листя: дерево було голим, мертвим.

Рибалили вони на мілководдях зеленого озера. Особливо бурхливі й масові напади на риб траплялися, коли великі травоїдні динозаври, що занурилися в глибини озера, починали ліниво рухатися, переміщаючись на нові донні пасовища. Тоді косяки риб, сполоханих рухом велетнів, кидалися навтьоки й вискакували на мілководдя. Помітивши хвилі, збовтані гігантами, пильні й гострозорі птеродактилі з лементом радості зривалися з гілок і зграєю неслися до мілководь. Там, пікіруючи, вони втикали довгі пащі у вологу й злітали з їжею, котра тіпалася, у зубах...

На травинку, що її затис у зубах ангел, здійснила посадку смарагдова бабка. (Тваринка на травинку. Гра буквосполучень. Або: бабка кульбабку окульбачила.) Заплющивши одне око, аби близький об'єкт не двоївся, Дим замилувався цим витонченим мініатюрним гелікоптером, завмерши, щоб не сполохати комаху. У польоті бабка схопила невеликого жука, і тепер, сидячи на травинці, прозорокрилий хижачок обертав "дичину" передніми лапками, розкриваючи щелепами хітиновий покрив як бляшанку. На лице ангела із трави видерся дрібний павучок, і, щоб усунути причину лоскоту, Димові довелося підняти руку. Це жахнуло бабку, і, упустивши здобич, вона з тихим тріском крил дугою засвердлилася в небо. Змахнувши павучка й почухавши пальцем обличчя, ангел заклав долоні за голову й заплющив очі.

Його колисала музика природи. Ця музика складалася із шурхоту, дзижчання, стрекотіння комах, зі цвірінькання, клацання, писку птахів, із пронизливого каркання птеродактилів, з басового крекоту ящерів-качкодзьобів, із шелесту зелені й сплесків води в зеленому озері, з безлічі інших, ледь уловимих, шумів. У цю ідилічну безмежну симфонію уривалися іноді трагічні ноти страху й болю, коли який-небудь хвостатий невдаха верещав, звиваючись у зубах і пазурах хижака. "Боротьба за існування й природний відбір – основа еволюції життя..." – згадав, задрімуючи, Дим лекції одного зі своїх учителів – ангела Шарлзеля....

Однак настав час відвідати моїх підшефних, сказав він собі, прокинувшись від галасу наручного будильника. Позіхнувши, піднявся з ботанічного ложа, обтрусив хітон і крила від листочків, паличок, павутинок, що пристали, і комашок, що наповзли, і, розчепіривши крила, потягнувся. Зробив для розминки кілька нахилів, присідань, випадів і стрибків. При цьому несподівано вчавив праву ногу у м'який слизький бруд, що непомітно перебував у траві. Це був свіжий кал якоїсь великої тварини. "Тьху ти!" – лайнувся ангел, люто витираючи сандалію об рослинний килим.